Міністерство інфраструктури України


Проект Закону України

«Про приведення законодавства України у сфері автомобільного транспорту у відповідність з актами Європейського Союзу»
10 Червня 2015, 14:49

ЗАКОНУ УКРАЇНИ

 

«Про приведення законодавства України у сфері автомобільного транспорту у відповідність з актами Європейського Союзу»

 

Верховна Рада України постановляє:

  1. Прийняти Закон України «Про класифікацію колісних транспортних засобів» у такій редакції:

«Закон України «Про класифікацію колісних транспортних засобів»

Загальні положення

1. Цю класифікацію колісних транспортних засобів (далі – колісні засоби) розроблено для встановлення єдиних з Європейським Союзом термінів та визначень стосовно колісних засобів на основі положень таких документів:

Зведеної резолюції про конструкцію транспортних засобів (R.E.3) Комітету внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН), на яку є посилання у Правилах ЄЕК ООН, доданих до Женевської угоди 1958 року, до якої Україна приєдналася Законом від 10 лютого 2000 року № 1448–ІІІ;

Регламенту (ЄС) №561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року щодо узгодження відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі дорожнього транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) №3821/85 і (ЄС) №2135/98 та скасовує Директиву Ради (ЄЕС) №3820/85;

Директиви 2001/85/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 листопада 2001 року про спеціальні положення щодо транспортних засобів для перевезення пасажирів, які мають більше восьми місць для сидіння, крім сидіння водія, та про внесення змін до Директив 70/156/ЄЕС та 97/27/ЄС;

Директиви 2002/24/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 18 березня 2002 року про затвердження типу дво- або триколісних засобів, яка визнає Директиву Ради 92/61/ЄЕС такою, що втратила чинність;

Директиви 2003/37/ЄС від 26 травня 2003 року про затвердження типу сільськогосподарських або лісогосподарських тракторів, їхніх причепів та змінних причіпних машин, а також їхніх систем, складників та окремих технічних вузлів і про визнання Директиви 74/150/ЄЕС такою, що втратила чинність;

Директиви 2007/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 5 вересня 2007 року, що встановлює рамки для затвердження автотранспортних засобів та причепів до них, а також систем, компонентів та окремих технічних вузлів, призначених для таких транспортних засобів;

Директива 2014/45/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 3 квітня 2014 року щодо періодичних перевірок придатності до експлуатації автотранспортних засобів та їхніх причепів, визнання Директиви 2009/40/ЄС такою, що втратила чинність.

2. Терміни у цій класифікації мають таке значення:

2.1. Споряджена маса (маса без навантаги стосовно категорій L) − маса транспортного засобу без водія, пасажирів, вантажу з принаймні 90-ма відсотками об’єму палива у встановлених виробником баках для палива, 100-ма відсотками з інших експлуатаційних рідин та обладнанням, яке виробник поставляє додатково до необхідного для нормального функціювання (запасне колесо, набір інструментів, вітрове скло, багажник, захисні пристрої тощо);

2.2. Споряджена маса (маса без навантаги стосовно колісного засобу категорій M, N, O, R) – маса колісного засобу без водія, членів екіпажу, пасажирів та вантажу (багажу), з кузовом та сідельно-зчіпним пристроєм у разі сідельного тягача або маса шасі з кабіною, якщо виробник не встановлює кузов та (або) зчіпний пристрій, з охолодною рідиною двигуна, оливами складників, з принаймні 90-ма відсотками об’єму палива у встановлених виробником баках для палива, 100-ма відсотками інших експлуатаційних рідин (паливо обігрівача, рідина змивача вітрового скла тощо), з інструментами, запасним колесом, та у разі наявності кухні, туалету включно з масою води у її вмістищах, заповнених на 100 відсотків, з порожніми вмістищами для відходів.

Споряджена маса спеціального і спеціалізованого колісного засобу повинна включати усі складові частини та устатковання відповідно до експлуатаційної документації виробника у стані, придатному для виконання спеціальних і спеціалізованих функцій згідно з вимогами виробника та законодавства.

2.3. Повна маса – передбачена виробником споряджена маса колісного засобу плюс маса водія масою водія (75 кілограмів), пасажирів з їх багажем, вантажу, а для автобусів – з масою членів екіпажу (75 кілограмів), якщо для кожного з них передбачено сидіння);

Повна маса для цілей класифікації:

1) сідельного тягача включає також повну масу напівпричепа, що діє на сідельно-зчіпний пристрій як вертикальна статична навантага;

2) транспортного засобу, що може буксирувати центроосьовий причіп або причіп із жорстким дишлом, включає повну масу, яка діє на тягач через сідельно-зчіпний пристрій як вертикальна статична навантага;

3) напівпричепа, центроосьового причепа та причепа із жорстким дишлом – це маса, дію якої передають на ґрунт колеса однієї осі або групи осей, у положенні, коли відповідний транспортний засіб зчеплено з тягачем.

4) підкатного візка (для напівпричепа) повна маса включає повну масу напівпричепа, що діє на сідельно-зчіпний пристрій сідельного тягача як вертикальна статична навантага.

2.4. Маса без навантаги сільськогосподарського, лісогосподарського трактора (стосовно колісного засобу категорії T) − маса трактора з охолодною рідиною, 90-ма відсотками об’єму палива встановленого виробником бака, 100-ма відсотками інших експлуатаційних рідин, інструментами та масою водія (75 кілограмів), захисним пристроєм проти перекидання, без маси необов’язкового допоміжного обладнання.

2.5. механічний транспортний засіб – колісний транспортний засіб, що урухомлюється двигуном;

2.6. Місце для сидіння – будь-яке місце, на якому здатна розміститися сидячи одна особа, розміри якої відповідають тривимірному манекену, змодельованому згідно з відповідними Правилами ЄЕК ООН (далі – особа, що сидить).

2.7. Сидіння – повнокомплектна, призначена для посадки однієї особи конструкція з оббивкою, вбудована або ні в конструкцію кузова транспортного засобу.

2.7.1. Термін «сидіння» охоплює як окремі сидіння, так і сидіння-лавки.

2.7.2. Це визначення стосується також складаних та знімних сидінь.

2.8. Простір для вантажу – частина транспортного засобу, розташована за рядом (рядами) сидінь або за місцем водія, якщо транспортний засіб обладнано лише місцем водія.

3. Якщо значення виміряних мас, що визначені в пунктах 2.1-2.4, відрізняються не більше як на 3 % таких значень, встановлених виробником в рамках типу, або не більше як на 5 % вантажних колісних засобів та причепів до них повної маси не більше як 3,5 тонни, для цілей класифікації застосовують значення маси та її розподіл по осях, встановлені виробником.

У вантажних транспортних засобах повна маса, що припадає на задню вісь (осі) може бути перевищена не більш як на 15 %, а повна маса транспортного засобу може бути перевищена не більш як на 10 % або на 100 кілограмів з вибором меншого із значень і винятково під час буксирування причепа за умови, що швидкість руху не перевищує 80 кілометрів на годину − виробник транспортного засобу наводить будь-які з таких обмежень або інші умови використання в експлуатаційній документації.

4. Кількість місць для сидіння

4.1. Вимоги стосовно кількості місць для сидіння застосовують для умов пересування транспортного засобу дорогою.

4.2. Вимоги не застосовують до сидінь, які сконструйовані для застосування, коли транспортний засіб не пересувається, та які чітко позначені для користувачів або піктограмою, або знаком з відповідним текстом.

4.3. Підраховуючи місця для сидіння, застосовують такі правила :

1) кожне окреме сидіння вважають одним місцем для сидіння;

2) у разі сидіння-лавки кожне місце шириною в 400 міліметрів, виміряне на рівні подушки сидіння, вважають за одне місце для сидіння, застосовуючи також загальні положення, наведені у пункті 2.6;

3) проте місце, що відповідає положенням підпункту 2) пункту 4.3, не враховують як одне місце для сидіння, коли:

(а) сидіння-лавка має деталі, які заважають спині манекена, що сидить, перебувати у природному положенні – наприклад: наявний невідкидний підлокітник зі сховком, необбита поверхня або частина внутрішнього оздоблення перериває поверхню сидіння.

(б) конструкція днища транспортного засобу, що розташована безпосередньо перед відповідним місцем для сидіння (наприклад, за наявності тунелю), та заважає розташувати ноги манекена у природному для людини положенні.

4.4. Разом з положеннями Правил ЄЕК ООН № 107, розміри, наведені в підпункті 2 пункту 4.3 цієї класифікації повинні співвідноситися з мінімальним простором, потрібним для однієї особи залежно від класу транспортного засобу.

4.5. Якщо в транспортному засобі наявні елементи закріплення для знімного сидіння, це знімне сидіння враховують у кількості місць для сидіння.

4.6. Разом з положеннями Правил ЄЕК ООН № 107, розміри, наведені в підпункті 2 пункту 4.3 цієї класифікації повинні співвідноситися з мінімальним простором, потрібним для однієї особи залежно від класу транспортного засобу.

4.7. Якщо в транспортному засобі наявні елементи закріплення для знімного сидіння, це знімне сидіння враховують у кількості місць для сидіння.

4.8. Простір, призначений для інвалідного візка, розглядають як одне місце для сидіння. Слід забезпечити:

1) спеціально виділений простір у проекції на поверхню підлоги, принаймні, шириною 750 кілограмів та довжиною 1300 кілограмів для кожного користувача інвалідного візка у пасажирському відсіку. Поздовжня площина цього простору має бути паралельною поздовжній площині транспортного засобу, а поверхня підлоги вкрита протиковзким покриттям.

Якщо на візках сидять обличчям вперед, верхівка спинки переднього сидіння може займати вільний простір, у формі трикутної призми як умовно відрізаного від визначеного вільного простору у задній правій його частині згідно з  Правилом ЄЕК ООН № 107;

2) У просторі для інвалідних візків можуть бути розміщені складані сидіння, які у складеному положенні займають простір для інвалідних візків;

3) У просторі для інвалідних візків можуть бути розміщені рознімні сидіння, які може легко прибрати водій або член екіпажу;

4) якщо місце на поверхні для ніг біля будь-якого сидіння або частина розбірного сидіння під час використання, займає простір для інвалідних візків, такі сидіння повинні мати напис на цій поверхні або поряд з нею такого змісту: «Будь ласка, поступіться місцем користувачеві інвалідного візка».

5. Рішення про належність транспортного засобу до визначеної цією класифікацією категорії приймає виробник.

Категорії колісних засобів

6. Категорія L – механічні транспортні засоби з двома, трьома або чотирма колесами (зокрема, зі здвоєними колесами) – мотоколісні засоби:

6.1. L1 – транспортний засіб з двома колесами, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – не перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – не перевищує 50 кілометрів на годину (двоколісний мопед).

L1е – виготовлений для держав-членів Європейського Союзу транспортний засіб з двома колесами, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – не перевищує 50 кубічних сантиметрів, потужність ‒ у разі застосування електродвигуна – не перевищує 4 кіловати, а максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – не перевищує 45 кілометрів на годину;

6.2. L2 – транспортний засіб з трьома колесами (з будь-яким їхнім розташуванням), робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – не перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – не перевищує 50 кілометрів на годину (триколісний мопед);

L2е – виготовлений для держав-членів Європейського Союзу транспортний засіб з трьома колесами, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – не перевищує 50 кубічних сантиметрів, потужність – у разі застосування електродвигуна ‒ не перевищує 4 кіловати, а максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – не перевищує 45 кілометрів на годину;

6.3. L3 – транспортний засіб з двома колесами, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – перевищує 50 кубічних сантиметрів або максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – перевищує 45 кілометрів на годину (мотоцикл).

L3е – виготовлений для держав-членів Європейського Союзу транспортний засіб з трьома колесами, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – не перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – не перевищує 45 кілометрів на годину;

6.4. L4 – транспортний засіб (з коляскою) із трьома колесами, асиметрично установленими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – перевищує 50 кубічних сантиметрів або максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – перевищує 50 кілометрів на годину (мотоцикл з боковим причепом).

L4е – виготовлений для держав-членів Європейського Союзу транспортний засіб (з коляскою) із трьома асиметрично установленими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини колесами, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – не перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – перевищує 45 кілометрів на годину;

6.5. L5 – транспортний засіб з трьома колесами, симетрично розташованими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – перевищує 50 кубічних сантиметрів або максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – перевищує 50 кілометрів на годину, маса без навантага не більше 400 кілограмів (мототрицикл).

L5е – виготовлений для держав-членів Європейського Союзу транспортний засіб з трьома колесами, симетрично розташованими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – перевищує 45 кілометрів на годину;

6.6. L6 – транспортний засіб з чотирма колесами, маса без навантаги якого не перевищує 350 кілограмів, без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна, максимальна конструктивна швидкість не перевищує 45 кілометрів на годину, а робочий об'єм двигуна не перевищує 50 кубічних сантиметрів у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або максимальна корисна потужність не більш як 4 кіловати у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння іншого типу, або максимальна номінальна потужність не більш як 4 кіловати у разі застосування електричного двигуна (легкий мотоквадрацикл);

L6е – виготовлений для держав-членів Європейського Союзу транспортний засіб з чотирма колесами, маса без навантаги якого не перевищує 350 кілограмів, без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна, максимальна конструктивна швидкість не перевищує 45 кілометрів на годину, а робочий об'єм двигуна не перевищує 45 кубічних сантиметрів у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або максимальна корисна потужність не більш як 4 кіловати у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння іншого типу, або максимальна номінальна потужність не більш як 4 кіловати у разі застосування електричного двигуна;

6.7. L7 – транспортний засіб з чотирма колесами, інший, ніж ті, що належать до категорії L6, маса без навантаги якого не перевищує 400 кілограмів (550 кілограмів у разі колісних засобів, призначених для перевезення вантажів), без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна, та максимальна номінальна потужність якого не перевищує 15 кіловат в режимі тривалої навантаги (мотоквадрацикл).

L7е – виготовлений для держав-членів Європейського Союзу транспортний засіб з чотирма колесами, інший, ніж ті, що належать до категорії L6, маса без навантага якого не перевищує 400 кілограмів (550 кілограмів у разі колісних засобів, призначених для перевезення вантажів), без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна, та максимальна номінальна потужність якого не перевищує 15 кіловат в режимі тривалої навантаги. Такі транспортні засоби відповідають технічним вимогам до транспортних засобів категорії L5е, якщо інше не передбачено окремою директивою.

7. Категорія М – механічні транспортні засоби, що мають не менш як чотири колеса та призначені для перевезення пасажирів та їхнього багажу:

7.1. M1– транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння, не враховуючи місця водія, не перевищує восьми (легковий автомобіль).

В транспортному засобі, що належить до категорії M1, не передбачають місця для пасажирів, що стоять.

Кількість сидінь може обмежуватися одним місцем для водія.

7.2. M2– транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння, не враховуючи місця водія, перевищує вісім, повною масою не більш як 5 тонн.

В транспортному засобі, що належить до категорії M2, можуть бути передбачені місця для пасажирів, що стоять.

7.3. M3 – транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння, не враховуючи місця водія, перевищує вісім, повною масою більш як 5 тонн.

В транспортному засобі, що належить до категорії M3, можуть бути передбачені місця для пасажирів, що стоять.

7.4. Механічні транспортні засоби категорій M2 та M3, що виконані для перевезення не більше як 22-х пасажирів, не враховуючи водія, належать до класів:

1) клас А. Транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, які стоять; такі транспортні засоби можуть бути обладнані сидіннями і повинні мати майданчик для пасажирів, які стоять;

2) клас В. Транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, які сидять; такі транспортні засоби не мають майданчика для розташування пасажирів, які стоять.

7.5. Механічні транспортні засоби категорій M2 та M3, що виконані для перевезення більше як 22-х пасажирів, не враховуючи водія, належать до одного з класів:

1) клас І. Транспортні засоби, конструкцією яких передбачені місця для пасажирів, які стоять, за умови забезпечення можливості їх безперешкодного пересування;

2) клас ІІ. Транспортні засоби, конструкція яких призначена переважно для перевезення пасажирів, які сидять та допускає можливість перевезення пасажирів, які стоять у проході між рядами сидінь та (або) в зоні поза проходом, на майданчику, площа якого не перевищує за розміром площі, необхідної для розміщення двох здвоєних місць для сидіння.

3) клас ІІІ. Транспортні засоби, конструкція яких призначена винятково для перевезення пасажирів, які сидять.

7.6. Зчленований механічний транспортний засіб категорії M2 або M3 – автобус, що складається з двох, або більше жорстких секцій, які напостійно з’єднані між собою та можуть повертатися одна відносно іншої; пасажирські салони кожної секції забезпечують вільне переміщення пасажирів між ними; жорсткі секції можливо роз’єднати тільки в умовах підприємства технічного сервісу чи виробництва із застосуванням спеціального устатковання.

Зчленований транспортний засіб категорії M2 або M3, що складається з двох або більше секцій, зазначених в пункті 7.6 цієї класифікації, розглядають як один транспортний засіб.

7.7. Марковини та визначення за типом кузовів колісних засобів категорії М1 наведено в пункті 19.2, категорій М2 та М3 – в пункті 19.3 цієї класифікації.

8. Категорія N – механічні транспортні засоби, що мають не менш як чотири колеса і призначені для перевезення вантажів:

8.1. N1 – транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, повна маса якого не більш як 3,5 тонни;

8.2. N2 – транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, повна маса якого більш як 3,5 тонни, але не більш як 12 тонн;

8.3. N3 – транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, повна маса якого більш як 12 тонн.

8.4. Марковини та визначення за типом кузовів колісних засобів категорій N1, N2 та N3 наведено в пункті 19.4 цієї класифікації.

9. Категорія O – причіпні транспортні засоби, призначені та сконструйовані для перевезення вантажів або людей, а також для використання як житлові приміщення:

9.1. O1 – причіпні транспортні засоби повною масою не більш як 0,75 тонни;

9.2. O2 – причіпні транспортні засоби повною масою більш як 0,75 тонни, але не більш як 3,5 тонни;

9.3. O3 – причіпні транспортні засоби повною масою більш як 3,5 тонни, але не більш як 10 тонн;

9.4. O4 – причіпні транспортні засоби повною масою більш як 10 тонн.

9.5. Марковини та визначення за типом кузовів колісних засобів категорій О– О4 наведено в пункті 19.5 цієї класифікації.

10. Якщо значення мас, що визначені в пунктах 2.1-2.4, відрізняються не більше як на 3 % цих значень, встановлених виробником в рамках типу, або не більше як на 5 % колісних засобів, що належить до категорій N1, O1, O2 чи категорії М2 з повною масою не більше як 3,5 тонни, для цілей класифікації застосовують значення маси та її розподіл по осях, встановлені виробником.

11. Категорії Т (не стосується сідельних тягачів категорії N) – механічні колісні засоби сільськогосподарського або лісогосподарського призначення, які мають щонайменше дві осі та характеризується максимальною конструкційною швидкістю не менш як 6 кілометрів на годину, спеціально призначені для того, щоб тягнути, штовхати, везти і урухомлювати змінні машини, призначені для виконання сільськогосподарських або лісогосподарських робіт, або буксирувати сільськогосподарські та лісогосподарські причепи.

Зазначені колісні засоби застосовуються також для перевезення вантажів під час виконання сільськогосподарських та лісогосподарських робіт і обладнуються сидіннями для пасажирів.

11.1. Категорія Т1 – трактор з масою без навантаги понад 600 кілограмів та дорожнім просвітом не більш як 1000 міліметрів, максимальна конструкційна швидкість якого не перевищує 40 кілометрів на годину, мінімальна ширина колії найближчої до водія осі становить не менш як 1150 міліметрів.

11.2. Категорія Т2 – трактор з масою без навантаги понад 600 кілограмів та дорожнім просвітом не більш як 600 міліметрів, максимальна конструкційна швидкість якого не перевищує 40 кілометрів на годину, мінімальна ширина колії становить менш як 1150 міліметрів. Співвідношення визначене відповідно до ДСТУ ISO 789-6 висоти центра мас трактора від поверхні землі та середнього значення мінімальної ширини колії усіх осей перевищує 0,9, максимальна конструкційна швидкість становить не більш як 30 кілометрів на годину.

11.3. Категорія Т3 – трактор з масою без навантаги не більш як 600 кілограмів, максимальна конструкційна швидкість якого не перевищує 40 кілометрів на годину.

11.4. Категорія Т4 – трактор спеціального призначення, максимальна конструкційна швидкість якого не перевищує 40 кілометрів на годину:

1) категорія Т4.1 – трактор з великим дорожнім просвітом, призначений для роботи з такими високорослими культурами, як виноград. Шасі (частина шасі) такого трактора піднята, що дає змогу пересуватися паралельно рядкам рослин правими та лівими колесами по краях одного або кількох рядків. У робочому положенні дорожній просвіт осі трактора, що є перпендикулярною до рядків рослин, становить більш як 1000 міліметрів. Співвідношення визначеної відповідно до ДСТУ ISO 789-6 висоти центра мас трактора з шинами, тип яких відповідає вимогам експлуатаційної документації, та середнього значення мінімальної ширини колії усіх осей перевищує 0,9, максимальна конструкційна швидкість становить не більш як 30 кілометрів на годину.

Трактор, що належать до категорії T4.1, призначений для роботи з причіпними та навісними машинами, робочим знаряддям, які можуть прикріплюватися до них спереду, між осями, позаду або на платформі;

2) категорія Т4.2 – надширокі трактори, призначені переважно для обробітку значної площі сільськогосподарських угідь;

3) категорія Т4.3 – трактори з низьким дорожнім просвітом, чотирма урухомлюваними колесами, оснащені змінними причіпними машинами, що призначені для сільськогосподарського та лісогосподарського використання і мають несівну конструкцію опорної рами, з одним або більше валами відбору потужності, повна маса яких становить не більш як 10 тонн, а співвідношення такої маси та маси без навантаги становить менш як 2,5. Центр мас таких тракторів з шинами, тип яких відповідає вимогам експлуатаційної документації, виміряний відносно землі відповідно до ДСТУ ISO 789-6, становить менш як 850 міліметрів.

11.5. Категорія Т5 – трактори, максимальна конструкційна швидкість яких перевищує 40 кілометрів на годину.

12. Категорії R – причепи до сільськогосподарських та лісогосподарських тракторів.

12.1. Категорія R1 – причепи, для яких сумарна технічно допустима маса, що припадає на осі, не перевищує 1500 кілограмів;

12.2. Категорія R2 – причепи, для яких сумарна технічно допустима маса, що припадає на осі, становить від 1500 до 3500 кілограмів;

12.3. Категорія R3 – причепи, для яких сумарна технічно допустима маса, що припадає на осі, становить від 3500 до 21000 кілограмів;

12.4. Категорія R4 – причепи, для яких сумарна технічно допустима маса, що припадає на осі, перевищує 21000 кілограмів;

12.5. Відповідно до конструкційної швидкості позначення кожної категорії причепів містить також літеру латинської абетки:

"a" – для причепів з максимальною конструкційною швидкістю, що дорівнює або менше ніж 40 кілометрів на годину;

"b" – для причепів з конструкційною швидкістю понад 40 кілометрів на годину.

Підкатегорії колісних засобів

13. Транспортний засіб особливого призначення – транспортний засіб категорій M, N або О, призначений для перевезення пасажирів певних категорій та (або) вантажів (спеціалізований транспортний засіб), або виконання спеціальних робочих функцій (спеціальний транспортний засіб), для яких необхідне застосування спеціального кузова та (або) устатковання. Ця категорія включає транспортні засоби, обладнані винятково для перевезення інвалідів на візках та супроводжуючих їх осіб.

Масу обладнання, змонтованого на транспортному засобі особливого призначення, розглядають як складову повної маси.

Марковини та визначення колісних засобів особливого призначення наведено в пункті 19.6 цієї класифікації. Для незавершених колісних засобів, мають належати до підкатегорії колісних засобів особливого призначення, до букв і цифр, що визначають категорію транспортного засобу, додають букву «S» як суфікс.

14. Транспортний засіб підвищеної прохідності – транспортний засіб категорії М або N, що має специфічні технічні особливості, які дозволяють застосовувати його поза звичайними дорогами.

Для таких категорій колісних засобів додають літеру «G» як суфікс до букв та цифр, що визначають категорію транспортного засобу.

15. Транспортний засіб особливого призначення з підвищеною прохідністю – означає транспортний засіб, що належить до категорії М або N та має специфічні технічні особливості відповідно до пунктів 13 та 14 цієї класифікації.

Для таких категорій колісних засобів додають літеру «G» як суфікс до букв та цифр, що визначають категорію транспортного засобу.

Крім того, для незавершених колісних  засобів, що призначені належати до підкатегорії колісних засобів особливого призначення, додають як другий суфікс букву «S».

Критерії віднесення транспортного засобу до категорії або підкатегорії вантажних, спеціалізованих та спеціальних

16. Критерії для визначення належності колісних засобів до категорії N

16.1. Визначення належності типу транспортного засобу до категорії N ґрунтуються на технічних характеристиках транспортного засобу відповідно до пунктів 16.2 – 16.6 цієї класифікації.

16.2. Відсік(-и), де розташовано всі місця для сидіння, мають бути повністю відділені від вантажного відсіку.

16.3. Як виняток з вимог пункту 16.2 цієї класифікації, людей та вантажі можливо перевозити в одному відсіці за умови, що вантажний відсік обладнано убезпечувальними засобами, призначеними для захисту людей, яких перевозять, від зсуву вантажу під час їзди, зокрема під час різкого гальмування та зміни напрямку руху.

16.4. Транспортні засоби обладнані убезпечувальними засобами – засоби закріплення – призначені для убезпечення вантажу відповідно до вимог пункту 16.3 цієї класифікації, а також системами перегородок колісних засобів повної маси не більше ніж 7,5 тонн.

16.5 Кількість місць для сидіння, крім місця водія, не повинна перевищувати:

1) 6 у випадку колісних засобів категорії N1;

2) 8 у випадку колісних засобів категорій N2 або N3.

16.6. Транспортні засоби повинні мати вантажність, що рівна або вища, ніж виражена відповідно до пасажировмісності маса пасажирів.

16.6.1. В усіх конструктивних рішеннях, за яких задіяно місця для сидіння, має бути забезпечено щоб:

1) у разі відсутності місць для сидіння, окрім місця для водія, різниця між повною масою та масою транспортного засобу без навантаги становила не менше як 100 кілограмів;

2) у разі наявності 1 або 2 місць для сидіння, окрім місця для водія, різниця між повною масою транспортного засобу та сумою маси без навантаги цього транспортного засобу та маси передбаченої конструкцією максимальної кількості пасажирів (за умовної маси одного пасажира 68 кілограмів) становила не менше як 150 кілограмів;

3) у разі наявності більше 2 місць для сидіння, окрім місця для водія, різниця між повною масою транспортного засобу та сумою маси без навантаги цього транспортного засобу та маси передбаченої конструкцією максимальної кількості пасажирів (за умовної маси одного пасажира 68 кілограмів) становила не менше маси цих пасажирів.

16.6.2. Масу устатковання, що встановлене на транспортний засіб з метою розміщення в ньому вантажів (наприклад, бак, кузов, тощо), виконання операцій з вантажами (наприклад, кран, підіймач тощо) та для убезпечення вантажів (наприклад, пристрої для захисту вантажу), враховують як частину маси вантажу.

Масу обладнання, яке не застосовують у цілях, наведених у першому абзаці пункту 16.6.2 (такого, як компресор, лебідка, генератор електричного струму, радіопередавальне устатковання тощо) не враховують додатково для визначення маси без навантага цього транспортного засобу.

16.7. Вимог пунктів 16.2 – 16.6 цієї класифікації дотримуються для всіх варіантів та версій в рамках одного типу.

16.8. Критерії для віднесення транспортного засобу до категорії N1 або М1.

13.8.1. Транспортний засіб визначають як належний до категорії N1, якщо він відповідає всім визначеним критеріям.

Якщо він не відповідає одному або кільком критеріям, такий транспортний засіб визначають таким, що має належати до категорії М1.

16.8.2. Стосовно колісних засобів, в яких водій та вантаж розташовані в єдиному відсіку (наприклад, у кузові виду «ВВ»), наявна стінка або перегородка, що повністю або частково відділяє вантаж та встановлена між рядом сидінь та вантажним простором, окрім основних критеріїв за пунктами 16.2 – 16.6, для визначення категорії транспортного засобу керуються такими критеріями:

16.8.2.1. Завантаження можливе через задні двері, задній відкидний борт або бокові двері, сконструйовані для цих цілей;

16.8.2.2. У випадку задніх дверей або відкидного борту проріз для завантаження повинен відповідати таким вимогам:

а) у тому випадку, якщо транспортний засіб обладнано лише одним рядом сидінь або лише сидінням водія, мінімальна висота прорізу для завантаження повинна бути, принаймні, 600 кілограмів;

б) у тому випадку, якщо транспортний засіб обладнано двома або більше рядами сидінь, мінімальна висота прорізу для завантаження повинна бути принаймні 800 міліметрів, а площа прорізу повинна мати площу принаймні 12800 квадратних сантиметрів;

16.8.2.3. Простір для вантажу має відповідати таким вимогам:

а) поверхня для вантажу у просторі для вантажу повинна бути переважно пласкою;

б) якщо транспортний засіб обладнано лише одним рядом сидінь або одним сидінням, мінімальна довжина простору для вантажу повинна складати принаймні 40 % колісної бази;

в) якщо транспортний засіб обладнано двома або більше рядами сидінь, мінімальна довжина простору для вантажу повинна становити принаймні 30 % колісної бази.

Якщо сидіння останнього ряду сидінь можна легко видалити з транспортного засобу без застосування спеціальних інструментів, вимоги стосовно довжини вантажного простору мають бути виконані з урахуванням усіх сидінь, встановлених у транспортному засобі;

г) вимоги стосовно довжини простору для вантажу повинні бути дотриманими, коли спинку сидіння першого або останнього ряду, що передбачено конструкцією, встановлено вертикально в робоче положення для використання пасажирами та (або) водієм.

16.8.2.4. Особливі умови щодо вимірювань прорізу для завантаження:

1) визначення стосовно прорізу:

а) висота прорізу для вантажу − вертикальна відстань між двома горизонтальними площинами, дотичними до вищої точки нижньої частини прорізу для дверей та до нижчої точки верхньої частини прорізу для дверей відповідно;

б) поверхня прорізу для вантажу − означає найбільшу площу поверхні ортогональної проекції на вертикальну площину, перпендикулярну до осьової лінії транспортного засобу, максимального прорізу у разі, коли задні двері або відкидний борт повністю відчинено;

в) колісна база − відстань між осьовою лінією передньої осі та осьовою лінією задньої осі у разі двовісного транспортного засобу, або осьовою лінією передньої осі та осьовою лінією умовної осі, що перебуває на рівній відстані від другої та третьої осей заднього візка тривісного транспортного засобу;

2) розташування сидінь:

a) сидіння встановлюють у їх крайньому задньому положенні;

б) спинку сидіння, якщо її нахил можливо відрегулювати, встановлюють таким чином, щоб умістити корпус тривимірного манекена з під кутом 25 градусів;

в) спинка сидіння, якщо її нахил неможливо відрегулювати, повинна бути в положенні, встановленому виробником транспортного засобу;

г) якщо сидіння можливо відрегулювати за висотою, його слід встановити у найнижчому положенні;

3) вимоги до транспортного засобу:

а) транспортний засіб повинен бути у завантаженому стані, що відповідає його повній масі;

б) керовані колеса транспортного засобу встановлюють у положенні для руху прямо вперед;

4) вимоги підпункту 16.8.2.2 не застосовують, якщо транспортний засіб облаштовано стінкою або перегородкою між вантажним відсіком та водієм;

5) вимірювання довжини вантажного відсіку:

а) якщо транспортний засіб не обладнано перегородкою або стінкою, довжину вимірюють між точкою, що торкається найбільш віддаленої задньої точки верхньої частини спинки сидіння, яка належить вертикальній, перпендикулярній поздовжній осі транспортного засобу, площині, і поверхнею заднього внутрішнього скла або дверей, або відкидного борта у зачиненому стані;

б) якщо транспортний засіб обладнано перегородкою або стінкою, довжину вимірюють між точкою, що торкається найбільш віддаленої задньої перегородки або стінки та належить вертикальній, перпендикулярній до поздовжньої осі транспортного засобу, площині, і поверхнею задньої внутрішньої перегородки або стінки, або відкидного борта у зачиненому стані;

в) довжину вимірюють вздовж горизонтальної лінії, яка належить поздовжній вертикальній площині, що проходить через поздовжню вісь транспортного засобу, на рівні площини, дотичної до підлоги для вантажу.

16.8.3. Крім загальних ознак, наведених у пунктах 16.2 – 16.6 цієї класифікації, для визначення категорії колісних засобів, в яких водій та вантаж розташовано не в одному відсіку (наприклад, у кузові «ВЕ») слід забезпечувати відповідність таким ознакам:

1) якщо транспортний засіб обладнано кузовом закритого типу:

a) завантаження вантажів має бути можливим через задні двері, відкидний борт або задню панель кузова чи іншими способами;

б) мінімальна висота прорізу для вантажу повинна становити, принаймні, 800 міліметрів, а площа прорізу повинна становити принаймні 12800 квадратних сантиметрів;

в) мінімальна довжина вантажного відсіку повинна становити принаймні 40 % колісної бази.

2) якщо транспортний засіб обладнано відкритим вантажним відсіком, дотримуються лише положень а) та в) підпункту 1 пункту 16.8.3 цієї класифікації.

3) для застосування положень, наведених у пункті 16.8.3 цієї класифікації, застосовують визначення пункту 16.8.2 цієї класифікації.

4) проте вимоги стосовно довжини вантажного відсіку виконують вздовж горизонтальної лінії, розташованої у поздовжній вертикальній площині, що проходить через поздовжню вісь транспортного засобу на рівні підлоги для вантажу.

17. Критерії підкатегорії колісних  засобів підвищеної прохідності

17.1. Транспортні засоби категорій M1 та N1 відносять до підкатегорії колісних засобів підвищеної прохідності (позашляхових), якщо вони задовольняють усім з таких вимог:

1) не менше ніж одна передня вісь та не менше ніж одна задня вісь призначені для одночасного урухомлення, незалежно від того, чи можна відключати одну урухомлювану вісь;

2) встановлено не менше ніж один механізм блокування диференціального механізму або механізм аналогічної дії;

3) здатні долати підйом у 25 % без причепа;

4) задовольняють п’ятьом з таких шести вимог:

а) кут переднього звису має бути не меншим як 25 градусів,

б) кут заднього звису має бути не меншим як 20 градусів,

в) кут поздовжньої прохідності має бути не меншим як 20 градусів,

г) дорожній просвіт під передньою віссю має бути не меншим як 180 міліметрів,

ґ) дорожній просвіт під задньою віссю має бути не меншим як 180 міліметрів,

д) дорожній просвіт між осями має бути не меншим ніж 200 міліметрів.

17.2. Транспортні засоби категорій N2, M2 та M3, повна маса яких не більше як 12 тонн, відносять до підкатегорії колісних засобів підвищеної прохідності, якщо вони задовольняють умовам, встановленим у підпункті 1 чи обом групам умов підпунктів 2 та 3:

1) всі їхні колеса можуть бути одночасно урухомлені, незалежно від того чи можна відключати одну чи більше урухомлюваних осей;

2) усім з вимог:

а) не менше ніж одна передня вісь та не менше ніж одна задня вісь, призначені для одночасного урухомлення, незалежно від того, чи можна відключати одну з урухомлюваних осей;

б) встановлено не менше ніж один механізм блокування диференціального механізму або механізм аналогічної дії;

в) здатні долати підйом у 25 % без причепа;

3) принаймні п’ятьом з таких шести вимог, якщо їхня повна маса не перевищує 7,5 тонн та принаймні чотирьом, якщо їхня повна маса перевищує 7,5 тонни:

а) кут переднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів,

б) кут заднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів,

в) кут поздовжньої прохідності має бути не меншим як 25 градусів,

г) дорожній просвіт під передньою віссю має бути не меншим як 250 міліметрів,

ґ) дорожній просвіт під задньою віссю має бути не меншим як 300 міліметрів,

д) дорожній просвіт між осями має бути не меншим як 250 міліметрів.

17.3. КТЗ категорії M3 або N3, повна маса яких перевищує 12 тонн, або категорії N3 відносять до підкатегорії колісних засобів підвищеної прохідності, якщо вони задовольняють умовам, встановленим у підпункті 1 чи обом групам умов підпунктів 2 та 3:

1) всі колеса урухомлюються одночасно, незалежно від того, чи можна відключати одну або більше урухомлюваних осей;

2) усім з вимог:

а) не менше ніж половина осей (або дві осі з трьох у разі тривісного транспортного засобу та з відповідними змінами у разі п’ятивісного транспортного засобу) призначено для одночасного урухомлення, незалежно від того, чи можна відключати одну з урухомлюваних осей;

б) встановлено не менше ніж один механізм блокування диференціального механізму або механізму аналогічної дії;

в) вони здатні долати підйом у 25 % без причепа;

2) вони задовольняють принаймні чотирьом з таких шести вимог:

а) кут переднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів,

б) кут заднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів,

в) кут поздовжньої прохідності має бути не меншим як 25 градусів,

г) дорожній просвіт під передньою віссю має бути не меншим як 250 міліметрів,

ґ) дорожній просвіт під задньою віссю має бути не меншим як 300 міліметрів,

д) дорожній просвіт між осями має бути не меншим як 250 міліметрів.

17.4. Умови перевірки відповідності характеристик прохідності

17.4.1 Умови геометричних вимірювань:

1) Транспортні засоби, що належать до категорії M1 або N1, повинні бути без вантажу з манекеном, розміром у 50-й процентиль особи чоловічої статі, встановленим на місце для сидіння водія, споряджені охолодною рідиною, експлуатаційними рідинами та мастильними матеріалами, паливом, інструментами, запасним колесом, якщо воно передбачено виробником.

Манекен можна замінити схожим пристроєм, що має ту саму масу.

2) транспортні засоби, інші, ніж згадані у підпункті 1, мають бути повної маси.

Розподіл мас по осях повинен бути як у разі найгіршого збігу для прохідності з дотриманням встановлених критеріїв.

3) транспортний засіб як представник типу повинен бути в стаціонарному положенні з колесами, зорієнтованими для руху прямо вперед.

Поверхня, на якій виконують вимірювання, повинна бути максимально рівною та горизонтальною, з максимальним похилом 0,5 %.

17.4.2. Визначення кутів переднього та заднього звису, кута поздовжньої прохідності та величини дорожнього просвіту:

1) кут в’їзду (кут переднього звису) − найбільший кут між горизонтальною площиною та площиною, дотичною до шин передніх коліс, окреслених статичним радіусом таким чином, що жодна точка транспортного засобу, розташована у нижній частині, та жодна частина, що жорстко прикріплена до транспортного засобу, не перебувають нижче цієї площини;

2) кут з’їзду (кут заднього звису) − найбільший кут між горизонтальною площиною та площиною, дотичною до шин задніх коліс, окреслених статичним радіусом таким чином, що жодна точка транспортного засобу, розташована позаду осі та жодна частина, жорстко прикріплена до транспортного засобу, не перебувають нижче цієї площини;

3) кут поздовжньої прохідності – гострий кут, виміряний між площинами, дотичними до статичних радіусів передніх і задніх коліс, вершина якого кута лежить у нижній частині транспортного засобу між його осями. Цей кут є найбільшим кутом перелому, за якого транспортний засіб може подолати перешкоду, що розміщена між його осями, як визначено в Зведеній резолюції про конструкцію транспортних засобів;

4) дорожній просвіт між осями − найкоротша відстань між опорною поверхнею та найнижчою нерухомою точкою транспортного засобу, як визначено в Зведеній резолюції про конструкцію транспортних засобів, на відстані між статичним радіусом пневматичної шини задньої осі передньої групи осей та статичним радіусом пневматичної шини передньої осі із задньої групи осей. У визначеному просторі не може перебувати жодна жорстка частина транспортного засобу;

5) дорожній просвіт під однією віссю − відстань у напрямку вниз від найвищої точки дуги кола, що проходить через центр плями статичного контакту протектора шин коліс однієї осі (внутрішніх у випадку здвоєних коліс) з поверхнею плоскої опори і торкається нижньої нерухомої точки транспортного засобу між колесами.

Вимірювання дорожнього просвіту проводять на кожній осі кожної з груп осей. У разі необхідності дорожній просвіт для кількох осей зазначають у порядку їх розташування, наприклад, 280/250/250.

17.4.3. Здатність долати похил дороги на підйом має бути підтверджена випробуваннями або моделюванням відповідно до законодавства.

18. Тип, варіант та версія транспортного засобу

18.1. Тип − сукупність моделей колісних транспортних засобів однієї категорії, які не відрізняються один від одного принаймні за істотними ознаками.

18.2. Варіант − сукупність моделей транспортних засобів одного типу, які не відрізняються один від одного принаймні за істотними характеристиками.

18.3. Версія − сукупність моделей транспортних засобів одного варіанта, які можуть мати різні, визначені виробником параметри, що не відрізняються принаймні за істотними характеристиками.

18.4. Категорія L

18.4.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затвердження типу не змінюється;

2) мають однакові шасі, раму, підрамник, базову платформу або каркас, на якому змонтовано основні складники;

3) мають силовий агрегат однакового принципу дії (внутрішнього згорання, електричний, гібридний тощо);

4) мають однакову познаку типу.

Тип транспортного засобу може мати варіанти та версії.

18.4.2. До варіантів відносять моделі транспортних засобів одного типу, якщо:

1) вони мають однакову форму кузова (однакові базові характеристики);

2) у рамках групи колісних засобів (версій) різниця мас без навантаги між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 20 % найнижчого значення;

3) у рамках групи колісних засобів (версій) різниця у повній масі між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 20 % найнижчого значення;

4) вони мають однакові ознаки конструкції двигуна (дво- або чотирьохтактний, іскрове запалювання або запалювання від стиснення);

5) у рамках групи колісних засобів (версій) різниця в робочому об’ємі двигуна (у разі двигуна внутрішнього згорання) між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 30 % найнижчого значення;

6) мають однакову кількість та розташування циліндрів двигуна;

7) у рамках групи колісних засобів (версій) різниця у вихідної потужності двигуна між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 30 % найнижчого значення;

8) мають однаковий режим функціювання електричних двигунів;

9) мають однаковий тип коробки передач (ручна, автоматична тощо).

18.4.3. До версій відносять транспортні засоби одного варіанту, але вони можуть також включати будь-яке, передбачене виробником, обладнання, складники або системи за умови, що транспортний засіб:

1) має однакові параметри:

а) маси без навантаги;

б) повної маси;

в) ефективної потужності силового агрегата;

г) робочого об’єму двигуна.

2) результати випробувань відповідно до законодавства для затвердження типу різних версій не відрізняються.

18.5 Категорія М1

18.5.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затвердження типу не змінюється;

2) однакові конструкція та спосіб складання основних частин несівного кузова. Те саме застосовують до засобів, кузов яких прикріплено болтовими з’єднинами або приварено до несівного підрамника;

3) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу − у разі транспортного засобу поетапного складання.

18.5.2. Як виняток з положень підпункту 2 пункту 18.5.1 цієї класифікації, якщо виробник застосовує таку ж частину підлоги кузова, а також основні складники передньої частини кузова, що розташовані безпосередньо перед поверхнею вітрового скла, у конструкціях кузовів різного виду (наприклад, седану, купе), виробник може визначати такі транспортні засоби як належні до одного типу.

18.5.3. Тип має принаймні один варіант та одну версію.

18.5.4 До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, що мають усі з таких ознак:

1) кількість бокових дверей або тип кузова відповідають визначеному у пункті 19.2 цієї класифікації;

2) силовий агрегат має такі конструктивні особливості як:

а) однакове джерело енергії урухомлення (двигун внутрішнього згорання, електричний двигун або інше);

б) однакові ознаки конструкції двигуна (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);

в) кількість та розташування циліндрів у разі двигуна внутрішнього згорання (наприклад, L4 – рядний чотирициліндровий, V6 – V-подібний шестициліндровий);

3) кількість осей;

4) кількість та взаєморозташування урухомлюваних осей;

5) кількість ведених осей;

6) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/незавершений).

18.5.5 До версій відносять транспортні засоби одного варіанту з такими характеристиками:

1) повна маса;

2) робочий об’єм двигуна у разі двигуна внутрішнього згорання;

3) максимальна ефективна потужність двигуна внутрішнього згорання або максимальна номінальна потужність для електричного двигуна;

4) вид палива (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);

5) максимальна кількість місць для сидіння;

6) рівень звуку під час руху;

7) познака екологічної норми викидів у спалинах (наприклад, Євро-5, Євро-6 або інше);

8) сумарна або зважена маса викидів двооксиду вуглецю у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;

9) зважене споживання електроенергії у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;

10) сумарна або зважена витрата палива у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;

11) наявність унікальних відповідно до законодавства технологій ноу-хау.

18.6. Категорії М2 та М3

18.6.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затвердження типу не змінюється;

2) категорія;

3) такі особливості конструкції:

а) конструкція основних складників, що формують шасі;

б) конструкція основних складників, з яких сформовано несівний кузов;

4) кількість поверхів (один чи два);

5) кількість секцій (жорстких/зчленованих);

6) кількість осей;

7) джерело енергії урухомлення (або вбудоване, або розміщене поза транспортним засобом);

8) найменування виробника та типу транспортного засобу попереднього етапу у разі транспортного засобу поетапного складання.

18.6.2. Тип має принаймні один варіант та одну версію.

18.6.3. До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:

1) тип кузова як визначено у пункті 19.3 цієї класифікації;

2) клас або комбінацію класів  засобів;

3) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);

4) силовий агрегат стосовно таких конструктивних особливостей:

а) тип джерела енергії (двигун внутрішнього згорання, електричний двигун або інше);

б) принципи роботи двигуна (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);

в) кількість та розташування циліндрів у разі двигуна внутрішнього згоряння (L6, V8 або інше);

18.6.4. Версія в рамках варіанту згруповує колісні засоби з такими однаковими характеристиками:

1) повна маса колісного засобу;

2) придатність або непридатність колісного засобу буксирувати причіп;

3) робочий об’єм двигуна у разі двигуна внутрішнього згорання;

4) максимальна ефективна потужність двигуна або максимальна номінальна потужність у разі електричного двигуна;

5) різновид палива (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);

6) рівень звуку під час їзди;

7) познака екологічної норми викидів у спалинах (наприклад, Євро-5, Євро-6 або інше);

18.7. Категорія N1

18.7.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затвердження типу не змінюється;

2) конструкція та спосіб складання основних частин несівного кузова;

3) конструкція основних складників, з яких сформовано шасі у разі несівного кузова;

4) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу виготовлення – у разі транспортного засобу поетапного складання.

18.7.2. Якщо виробник застосовує частину підлоги кузова, а також основні складники, з яких сформовано передню частину кузова, розташовану прямо перед вітровим склом, у конструкції кузовів різного виду (наприклад, фургону та вантажного автомобіля без кузова, різних шасі та різних за висотою дахів), як виняток з положень підпункту 2 пункту 18.7.1 цієї класифікації такі транспортні засоби за визначенням виробника можуть розглядатися як належні до одного типу.

18.7.3. Тип має принаймні один варіант та одну версію.

18.7.4. До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:

1) кількість бокових дверей або тип кузова, як визначено у пункті 19.4 цієї класифікації (для завершених  засобів), якщо виробник застосовує критерій пункту 18.7.2 цієї класифікації;

2) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);

3) силовий агрегат стосовно таких конструктивних особливостей:

а) тип джерела енергії (двигун внутрішнього згорання, електричний двигун або інше);

б) принцип роботи двигуна (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);

в) кількість та розташування циліндрів у разі двигуна внутрішнього згорання (L6, V8 або інше);

4) кількість осей;

5) кількість та розташування урухомлюваних осей;

6) кількість ведених осей;

18.7.5. Версія в рамках варіанту згруповує колісні засоби з такими однаковими характеристиками:

1) повна маса колісного засобу;

2) робочий об’єм двигуна у разі двигуна внутрішнього згорання;

3) максимальна ефективна потужність двигуна або максимальна номінальна потужність у разі електричного двигуна;

4) різновид палива (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);

5) максимальна кількість місць для сидіння;

6) рівень звуку під час їзди;

7) познака екологічної норми викидів у спалинах (наприклад, Євро-5, Євро-6 або інше);

8) сумарна або зважена маса викидів двооксиду вуглецю у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;

9) зважене споживання електроенергії у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;

10) сумарна або зважена витрата палива у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;

11) наявність унікальних відповідно до законодавства технологій.

18.8. Категорії N2 та N3

18.8.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затвердження типу не змінюється;

2) категорія;

3) конструкції шасі, спільні для однієї виробничої лінії виготовлення;

4) кількість осей;

5) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу виготовлення – у разі транспортного засобу поетапного складання.

18.8.2. Тип має принаймні один варіант та одну версію.

18.8.3. До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:

усі з таких особливостей конструкції:

1) тип і конструкцію кузова, яку визначено у пунктах 19.4 та 19.7 цієї класифікації для завершених та поетапно завершених колісних засобів;

2) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);

3) силовий агрегат стосовно таких особливостей конструкції:

а) тип джерела енергії (двигун внутрішнього згорання,

електричний двигун або інше);

б) принцип роботи (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);

в) кількість та розташування циліндрів у разі двигуна внутрішнього згорання (L6, V8 або інше);

4) кількість та взаєморозташування урухомлюваних осей;

5) кількість ведених осей.

18.8.4. Версія в рамках варіанту згруповує транспортні засоби з такими однаковими характеристиками:

1) повна маса транспортного засобу;

2) здатність або нездатність буксирувати такий причіп:

а) без гальмової системи;

б) з інерційною системою гальмування, як визначено у Правилах ЄЕК ООН № 13;

в)  з гальмовою системою як визначено у Правилах ЄЕК ООН № 13;

г) категорії О4, з яким повна маса сполучених колісних засобів не перевищує 44 тонни;

ґ) категорії О4, з яким повна маса сполучених колісних засобів перевищує 44 тонни;

3) робочий об’єм двигуна;

4) максимальна ефективна потужність двигуна;

5) різновид палива (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);

6) рівень звуку під час їзди;

7) познака екологічної норми викидів у спалинах (наприклад, Євро -4, Євро-5 або інше);

18.9. Категорії О1 та О2

18.9.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затвердження типу не змінюється;

2) категорія;

3) конструкція, як визначено у пункті 19.5 цієї класифікації;

4) такі особливості конструкції:

а) конструкція основних складників, з яких сформовано шасі;

б) конструкція основних складників, з яких сформовано несівний кузов;

5) кількість осей;

6) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу виготовлення – у разі транспортного засобу поетапного складання.

18.9.2. Тип має принаймні один варіант та одну версію.

18.9.3. До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:

1) вид кузова для завершених та поетапно завершених колісних  засобів, як визначено у пункті 19.5 цієї класифікації;

2) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/незавершений/поетапно завершений);

3) тип системи гальмування (наприклад, без гальмової системи/інерційний/з підсилювачем).

18.9.4. Версія в рамках варіанту згруповує транспортні засоби з такими однаковими характеристиками:

1) повна маса транспортного засобу;

2) конструкція підвіски (пневматична, на пружних сталевих або гумових елементах, торсіонна або інше);

3) конструкція тягового дишла (у поперечному перерізі кутник, труба).

18.10. Категорія О3 та О4

18.10.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затвердження типу не змінюється;

2) категорія;

3) конструкція причепа виконана згідно з визначеннями у пункті 19.5 цієї класифікації;

4) особливості конструкції основних складників, з яких сформовано:

а) шасі;

б) несівний кузов;

5) кількість осей;

6) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу виготовлення – у разі транспортного засобу поетапного складання.

18.10.2. Тип повинен складатися принаймні з одного варіанту та однієї версії.

18.10.3 До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:

1) вид кузова для завершених та поетапно завершених колісних засобів, як визначено у пункті 19.5 цієї класифікації;

2) стан завершення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);

3) конструкцію підвіски (на пружних сталевих елементах, пневматична або з гідроамортизаторами);

4) такі технічні характеристики:

а) здатність або нездатність шасі розсуватися (змінювати колісну базу);

б) висота підлоги (нормальна, низька, напівнизька тощо).

18.10.4. Версія в рамках варіанту згруповує транспортні

засоби з такими однаковими характеристиками:

1) повна маса транспортного засобу;

2) візок або комбінації візків колісних засобів, в яких частина повної маси транспортного засобу, що припадає на одну вісь залежно від відстані між двома осями двовісного візка становить:

а) 11 тонн, якщо відстань між осями менш як 1,0 метр;

б) 16 тонн, якщо відстань між осями не менш як 1,0 метр, але не більше як 1,3 метра;

в) 18 тонн, якщо відстань між осями не менш як 1,3 метра, але не більше як 1,8 метра;

г) 20 тонн, якщо відстань між осями більш як 1,8 метра;

3) візок або комбінації візків колісних засобів, в яких частина повної маси транспортного засобу, що припадає на одну вісь залежно від відстані між двома осями тривісного візка становить:

а) 21 тонна, якщо відстань між осями менш як 1,3 метра

б) 24 тонни, якщо відстань між осями не менш як 1,3 метра, але не більше як 1,4 метра;

4) призначення, кількість та розташування стосовно осей: підйомних, тягових, керованих.

18.11. Загальні вимоги для всіх категорій колісних засобів

18.11.1. Якщо транспортний засіб визначають як належний до кількох категорій за повною масою або кількістю місць для сидіння, або за обома цими характеристиками, виробник для визначення варіанту або версії може застосувати критерії однієї або іншої категорії.

Приклади:

1) тип транспортного засобу «А» може бути затверджений як для категорії N1 (з повною масою не більш як 3,5 тонни) так і для категорії N2 (повною масою у 4,2 тонни). В такому випадку ознаки, наведені для категорії N1, можуть застосовуватися також для транспортного засобу, що визначають як належний до категорії N2 або навпаки;

2) тип транспортного засобу «В» може бути затверджений як для категорій М1 та М2 відповідно до кількості місць для сидіння (7+1 або 10+1), ознаки, наведені для категорії М1, можна застосовувати також для транспортного засобу, що визначають як належний до категорії М2 або навпаки.

18.11.2. Тип транспортного засобу категорії N може бути затверджено відповідно до вимог до категорії М1 або М2, що можливо, якщо він призначений для дообладнання у транспортний засіб під час подальшого поетапного складання.

Така можливість стосується лише незавершених колісних засобів, які повинні мати спеціальний код варіанту, наданий виробником базового транспортного засобу.

18.11.3. Познаки типу, варіанту та версії

1) виробник надає буквено-цифровий код, що складається з латинських букв та (або) арабських цифр, кожному типу, варіанту та версії транспортного засобу.

Застосування дужок та дефісів дозволене, лише за умови, що вони не замінюють букву або цифру.

2) повний код повинен бути позначений: тип-варіант-версія, або «ТВВ».

3) ТВВ недвозначно визначає унікальну комбінацію технічних характеристик відповідно до ознак згідно з цією класифікацією.

4) Якщо транспортний засіб визначають як належний до двох або більше категорій, його виробник може застосовувати один і той самий код для визначення типу транспортного засобу.

5) Виробник не застосовує один і той самий код для більше ніж одного затвердження типу в рамках однієї категорії колісних засобів.

Елементи марковин колісних засобів

18.12. Кількість знаків для ТВВ

1) кількість знаків не повинна перевищувати:

a) 15 для коду типу транспортного засобу;

б) 25 для коду одного варіанту;

в) 35 для коду однієї версії.

2) повний буквено-цифровий код ТВВ не повинен містити більше ніж 75 знаків.

3) якщо ТВВ застосовано як узагальнений код, лишають проміжки між типом, варіантом та версією.

Приклад такого ТВВ: 159AF[проміжок]0054[проміжок]977К(ВЕ).

19. Найменування і познака колісних засобів за типом кузовів завершеної, поетапно завершеної конструкції

19.1. Тип кузова завершених та поетапно завершених колісних засобів залежно від їх категорії, призначення зазначають кодом із:

1) двох букв для колісних засобів загального призначення категорій М, N та O;

2) двох букв та у разі потреби додатково двох цифр спеціальних колісних засобів.

19.2. Марковини колісних засобів категорії М1:

19.2.1. АА – седан, що має закритий кузов з салоном, який може мати стояк між боковими вікнами, жорсткий дах, частина якого може відкриватися, 2 або 4 бокових дверей, 4 і більше бокових вікон; в салоні кузова розміщається 4 або більше сидінь у 2 або більше рядів;

19.2.2. АВ – хетчбек, має кузов типу седан (АА) із задніми дверима, які відкриваються вверх, а дах, що має вікно, плавно знижується у напрямку до задньої частини транспортного засобу;

19.2.3. АС – універсал, має закритий кузов з жорстким дахом, виконаний для перевезення як пасажирів так і вантажів, частина якого може відкриватися, 4 і більше бокових вікон, 2 або 4 бокових дверей, задні двері; в салоні кузова розміщається 4 або більше сидінь у 2-х або більше рядах, які у разі перевезення вантажу можуть бути складені або демонтовані без застосування звичайних інструментів;

19.2.4. AD – купе, має закритий кузов з жорстким дахом, частина якого може відкриватися, 2 і більше бокових вікон, 2 бокових дверей, може мати задні двері, що відкриваються вверх; в салоні кузова розміщається 2 або більше сидінь в 1 або більше рядів;

19.2.5. АЕ – кабріолет, має відкритий кузов, зі складаним м’яким або жорстким дахом, який фіксується не менш як в 2-х положеннях: перше – дах закриває кузов, друге – дах у складеному стані, 2 і більше бокових вікон, 2 або 4 бокових дверей; в салоні кузова розміщається 2 або більше сидінь в 1 або більше рядів;

19.2.6. AF – транспортний засіб багатоцільового призначення, має кузов, який не належить до кузовів типу АА, АВ, АС, AD, АЕ, призначений для перевезення пасажирів та їхнього багажу або вантажів в єдиному відділенні.

19.2.7. AG − комерційний універсал, пасажирський транспортний засіб, що має закритий кузов з повністю відділеним багажним відсіком, жорсткий дах, проте частина даху може відчинятися або підніматися; 4 або більше сидінь, розташованих принаймні у два ряди, задні сидіння знімні або із складаними спинками для звільнення платформи для вантажу; 2, 3 або 4 бокових дверей та задні двері; 4 або більше бокових вікон; опорна точка R місця для сидіння водія (відповідно до Правил ЄЕК ООН № 13) має бути принаймні у 750 міліметрів над опорною поверхнею транспортного засобу.

19.3. Марковини колісних засобів категорій М2 або М3 (автобуси)

19.3.1. Транспортні засоби класу І:

1) CA – транспортний засіб, в якому простори для пасажирів розташовано на одному рівні або таким чином, що вони не утворюють двох перехрещуваних рівнів;

2) CB – транспортний засіб (двоповерховий автобус), в якому простори для пасажирів розташовано, принаймні в одній частині, на двох рівнях, що перетинаються, а на верхньому поверсі не передбачено місця для пасажирів, що стоять;

3) CC − зчленований одноповерховий автобус, транспортний засіб, що складається з двох, або більше жорстких секцій, які напостійно з’єднані між собою та можуть повертатися одна відносно іншої; пасажирські салони кожної секції забезпечують вільне переміщення пасажирів між ними; жорсткі секції можливо роз’єднати тільки в умовах сервісного підприємства чи виробника із застосуванням спеціального устатковання;

4) CD − зчленований двоповерховий автобус, що

складається з двох, або більше жорстких секцій, які напостійно з’єднані між собою та можуть повертатися одна відносно іншої; пасажирські салони кожної секції забезпечують вільне переміщення пасажирів між ними принаймні на одному рівні; жорсткі секції можливо роз’єднати тільки в умовах сервісного підприємства чи підприємства виробника із застосуванням спеціального обладнання;

5) CE − автобус  з низькою підлогою, транспортний засіб класів І, ІІ або А, в якому принаймні 35 % простору для пасажирів, що стоять, є простором без сходів та з доступом їх принаймні до одного службового виходу (таке може мати місце в передній секції зчленованого транспортного засобу, або на нижньому рівні двоповерхового транспортного засобу);

6) CF − двоповерховий автобус з низькою підлогою, що має два поверхи, а в іншому відповідає транспортному засобу з марковиною CE;

7) CG − зчленований автобус  з низькою підлогою, що відповідає транспортним засобам з марковиною СС та CE;

8) CH − зчленований двоповерховий автобус з низькою підлогою, що відповідає транспортним засобам з марковиною СD та CF;

19.3.2. Транспортні засоби класу ІІ:

1) CI – одноповерховий транспортний засіб з відкритим верхом; транспортний засіб, що має дах частково або не має взагалі;

2) CJ – двоповерховий транспортний засіб з відкритим верхом; транспортний засіб, що не має даху на всю довжину верхнього поверху;

3) CK − зчленований автобус;

4) CL − зчленований двоповерховий автобус;

5) CM − автобус з низькою підлогою;

6) CN − двоповерховий автобус з низькою підлогою;

7) CO − зчленований автобус з низькою підлогою;

8) CP − зчленований двоповерховий автобус з низькою підлогою;

19.3.3. Транспортні засоби класу IIІ:

1) CQ – автобус;

2) CR – двоповерховий автобус;

3) CS − зчленований автобус;

4) CT − зчленований двоповерховий автобус.

19.3.4. транспортні засоби класу A:

1) CU – автобус;

2) CV − автобус з низькою підлогою.

19.3.5. транспортні засоби класу B:

1) CW – автобус.

19.3.6. Марковини незавершених колісних засобів:

1) СХ – шасі автобуса – незавершений транспортний засіб у вигляді лонжеронної рами або трубчастої ферми, з двигуном та силовою передачею, осями, призначений для укомплектування кузовом відповідно до вимог перевізника.

19.4. Марковини колісних засобів категорій N:

19.4.1. BA – транспортний засіб категорії N1, N2 або N3, який призначено винятково або переважно для перевезення вантажів. Він також може буксирувати причепи як тягач;

19.4.2. ВВ – фургон, транспортний засіб, кабіна якого об’єднана з кузовом;

19.4.3. ВС – транспортний засіб для буксирування напівпричепів (трактор або сідельний тягач), означає тягач, призначений винятково або переважно для буксирування напівпричепів;

19.4.4. BD – транспортний засіб для буксирування причепів (дорожній трактор, або баластний тягач) означає тягач, призначений переважно для буксирування причепів, окрім напівпричепів. Він також може мати платформу для встановлення вантажу (баласту);

19.4.5. ВЕ – пікап вантажний, транспортний засіб, повна маса якого не більш як 3500 кілограмів, в якому місця для сидіння та вантажний простір розташовано у різних відсіках;

19.4.6. ВХ – шасі з кабіною або шасі-капот, незавершений транспортний засіб, у якого є лише кабіна (повністю або частково), шасі, силова передача, осі, призначений для укомплектування кузовом відповідно до потреб транспортного перевізника.

19.5. Марковини колісних засобів категорій О:

19.5.1. DA – напівпричіп; причіп, виконаний таким чином, щоб приєднуватися до тягача або підкатного візка так, щоб передавати основну вертикальну навантагу на транспортний засіб-тягач або на підкатний візок.

З’єднувальний пристрій, який використовується для такої комбінації колісних засобів, має складатися з поворотного шворня та сідельно-зчіпного пристрою.

19.5.2. DB – причіп із дишлом; причіп, що має принаймні дві осі, одна з яких – керована:

1) обладнана зчіпним пристроєм, який може переміщатися вертикально (зв’язаний з причепом) та

2) який передає менше як 100 даН статичної вертикальної навантаги на транспортний засіб-тягач.

19.5.3. DC – причіп центроосьовий − причіп з центральним розташуванням осі (осей) близько до центру мас транспортного засобу таким чином, що на транспортний засіб-тягач за умови рівномірної навантаги передається лише статична вертикальна навантага, яка не перевищує 10 % навантаги, що відповідає повній масі причепа, або навантага в 1000 даН залежно від того, що менше.

19.5.4. DE – причіп із жорстким дишлом; транспортний засіб з однією віссю або групою осей, обладнаний дишлом, що передає статичну навантагу, яка не перевищує 4000 даН, на транспортний засіб-тягач відповідно до конструкції та який не відповідає визначенню центроосьового причепа.

З’єднувальний пристрій, який слід застосовувати для такої комбінації колісних засобів, не повинен складатися з поворотного шворня та сідельно-зчіпного пристрою.

19.6. Марковини та визначення транспортні засобів особливого призначення:

19.6.1. SA – транспортний засіб для відпочинку (кемпер − автомобіль-будинок) − транспортний засіб особливого призначення з житловим приміщенням, що містить принаймні таке обладнання: стіл та місця для сидіння, спальні місця, які можуть бути улаштовані з сидінь, обладнання для приготування їжі та вмістини для зберігання майна. Таке устатковання жорстко кріплять у салоні; проте стіл може бути знімним (складаним);

19.6.2. SB – броньований транспортний засіб − транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів та (або) вантажів, який відповідає, зокрема, вимогам щодо захисної куленепробивної обшивки;

19.6.3. SC – швидка медична допомога (ambulance) − транспортний засіб категорії М для перевезення хворих або травмованих людей, що має для цього спеціальне обладнання;

19.6.4. SD – катафалк − транспортний засіб категорії М для перевезення покійних, що має для цього спеціальне обладнання;

19.6.5. SE – житловий причіп (караван) – причіпний транспортний засіб категорій О, призначений для експлуатування на дорогах як пересувне житлове приміщення;

19.6.6. SF – пересувний кран (автокран) – транспортний засіб категорії N3, не призначений для перевезення вантажів, обладнаний краном, перекидний момент якого не менш як 400 кілоньютонометрів;

19.6.7. SH – транспортний засіб, призначений для перевезення інвалідів на візках – транспортний засіб категорії М1, призначений або спеціально переобладнаний для розміщення однієї або кількох осіб, які під час руху сидять у візках;

19.6.8. SG – інші транспортні засоби особливого призначення;

19.6.9. SJ – підкатний візок (для напівпричепа), транспортний засіб категорії О, обладнаний сідельно-зчіпним пристроєм для підтримки напівпричепа з метою його перетворення на повний причіп;

19.6.10. SK - причіп для перевезення нестандартних вантажів, транспортний засіб категорії О4, призначений для перевезення нероздільних вантажів, що є предметом обмежень стосовно швидкості та руху дорогами через свої розміри.

Це визначення також охоплює модульні причепи з гідроурухомленням незалежно від кількості модулів.

19.6.11. Затвердження типу не має:

1) підкатний візок; якщо інше не визначено законодавством стосовно їх малих серій;

2) жорстко зчеплений причіп;

3) причіп, у якому перевозять пасажирів дорогами (в Україні таке перевезення пасажирів заборонено).

19.7. Цифри для доповнення марковин транспортних засобів, які мають різні види кузовів:

01 Кузов-платформа;

02  Кузов з відкидними бортами;

03  Кузов вагонного типу;

04 Ізотермічний кузов з термоізольованими стінками та обладнанням для підтримування внутрішньої температури;

05 Ізотермічний кузов з термоізольованими стінками, але без обладнання для підтримування внутрішньої температури;

06 Із тентом;

07 Знімний кузов (для змішаних перевезень)

08 Контейнеровоз

09 Транспортний засіб із гаковим підйомником;

10 Самоскид;

11 Цистерна;

12 Цистерна для перевезення небезпечних вантажів;

13 Транспортний засіб для перевезення тварин;

14 Автовоз;

15 Бетонозмішувач;

16  Бетононасос;

17 Лісовоз;

18 Транспортний засіб для прибирання сміття;

19 Транспортний засіб для підмітання, сухого очищення вулиць, вуличної каналізації;

20 Компресор;

21 Транспортний засіб для перевезення човнів;

22 Транспортний засіб для перевезення планерів;

23 Транспортний засіб для роздрібної торгівлі та демонстрації товарів;

24  Автомобіль-евакуатор;

25 Транспортний засіб з драбиною;

26 Вантажівка-автокран (інший, ніж пересувний кран, визначений у пункті 19.6.6);

27 Транспортний засіб з платформою для виконання робіт на висоті;

28 Транспортний засіб з буровою установкою;

29 Причіп з низькою підлогою;

30 Транспортний засіб для перевезення елементів вікон;

31 Пожежний транспортний засіб;

99 Кузов інший, ніж наведені у попередньому переліку.».

  1. Унести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1122; 2015 р., № 3, ст. 52):

1)  частину першу статті 1212 викласти  в такій редакції:

«Перевезення водіями автобусів на приміських і міських маршрутах пасажирів, що стоять, в автобусах, конструкція яких не передбачає місць для таких пасажирів, а також перевезення водіями транспортних засобів, що здійснюють міжміські чи міжнародні перевезення, пасажирів, кількість яких перевищує кількість місць для сидіння, передбачену технічною характеристикою транспортного засобу або визначену в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

 

2) доповнити статтю 1222 частиною другою такого змісту:

«Невиконання водіями вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та працівників міліції про зупинку комерційного транспортного засобу, -

тягне за собою накладення на водія комерційного транспортного засобу штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

3) доповнити главу десяту статтею 1272 такого змісту:

«Стаття 1272. Порушення правил використання індивідуальної печатки експерта з питань перевірки придатності до експлуатації колісних транспортних засобів

Порушення правил підпису і використання індивідуальної печатки експерта з питань перевірки придатності до експлуатації колісних транспортних засобів на документі про придатність транспортного засобу до експлуатації -

тягне за собою накладення штрафу на власника печатки у розмірі двохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права користування індивідуальною печаткою строком на п’ять років.»;

4) статтю 128 викласти  в такій редакції:

«Стаття 128. Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам або без необхідних документів, передбачених законодавством

Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан, обладнання або комплектність яких не відповідає вимогам правил, що стосуються убезпечення дорожнього руху, технічної експлуатації, переобладнаних без відповідного погодження, не зареєстрованих у встановленому порядку, таких, що не пройшли обов'язкового технічного контролю, обов'язкову перевірку придатності транспортних засобів до експлуатації, або без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") чи без проходження контролю технічного стану, перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації, а також направлення в рейс одного водія при здійсненні пасажирських перевезень на автобусному маршруті протяжністю понад п'ятсот кілометрів -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації автомобільними перевізниками, обов’язковий технічний контроль, обов'язкову перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, громадян – суб’єктів господарської діяльності від сорока до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті,

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації, обов’язковий технічний контроль, обов'язкову перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, громадян – суб’єктів господарської діяльності від п'ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

5) доповнити главу десяту статтею 1282 такого змісту:

«Стаття 1282. Ненадання комерційного транспортного засобу для проведення придорожньої перевірки придатності його до експлуатації, наявності ознак технічної несправності

Ненадання комерційного транспортного засобу для проведення відповідно до закону придорожньої перевірки придатності до експлуатації або за наявності ознак, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу -

тягне за собою накладення штрафу на особу, яка прийняла відповідне рішення, у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

6) статтю 1321 викласти в такій редакції:

«Стаття 1321. Порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами

Порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами –

тягне за собою накладення штрафу на водіїв від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян – суб’єктів господарської діяльності – від сорока до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, крім порушень передбачених частиною третьою цієї статті –

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на громадян – суб'єктів підприємницької діяльності – ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рух великогабаритних і великовагових транспортних засобів без дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, чи документа про внесення плати за проїзд або порушення визначених у зазначеному дозволі умов та режиму проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами –

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на громадян – суб'єктів підприємницької діяльності – двохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами другою або третьою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, –

тягне за собою накладання штрафу на водіїв у розмірі двохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на громадян – суб'єктів підприємницької діяльності – чотирьохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Випуск вантажовідправником великовагового або великогабаритного транспортного засобу без відповідного дозволу на рух або документа про внесення плати за проїзд –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб вантажовідправника чи на безпосереднього виконавця робіт з навантаження у розмірі двохста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відмова водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі трьохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ненадання посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, вантажоодержувачем даних з підтверджуючими документами на вантаж при в’їзді на його територію великовагового або великогабаритного транспортного засобу без відповідного дозволу на рух або документа про внесення плати за проїзд –

тягне за собою накладення штрафу на керівника  вантажоодержувача чи його посадову особу, яка безпосередньо відмовила у наданні таких документів, у розмірі двохста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Недостовірність даних в товарно-транспортних накладних щодо ваги та найменування вантажу його вантажовідправника або вантажоодержувача –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб вантажовідправника або вантажоодержувача чи на безпосередніх виконавців робіт з навантаження чи прийняття вантажу, у розмірі двохста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Несплата протягом п’ятнадцяти календарних днів з моменту отримання розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування,

тягне за собою накладання штрафу на особу, якій виписано розрахунок плати за проїзд – тисячу  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

7) у статті 1331:

частину шосту та десяту виключити;

частину дев’яту викласти в такій редакції:

«Перевезення пасажирів чи вантажів без проведення перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації –

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу у розмірі від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

абзац перший частини одинадцятої викласти в такій редакції:

«Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою, другою або восьмою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -»;

доповнити частинами дванадцятою – дев’ятнадцятою такого змісту:

«Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для проведення перевірки працівникам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, у випадках, передбачених законодавством, свідоцтво професійної компетентності водія, документи на вантаж –

тягне за собою накладення штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування транспортним засобом з вимкненим, несправним або без контрольного пристрою реєстрації режимів праці та відпочинку водія (тахографу) та (або) обмежувача швидкості, якщо це передбачено законом, використання пристрою, здатного змінювати дані тахографа та (або) налаштування обмежувача швидкості, або підробка протоколів, що стосуються налаштувань тахографів та (або) обмежувачів швидкості,  або даних, завантажених із тахографа та (або) картки водія

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування транспортним засобом без використання картки водія до цифрового тахографа та (або) без тахокарт, у кількості передбачених законодавством, якщо це передбачено Законом, або з підробленою карткою водія або з карткою, власником якої не є водій цього транспортного засобу, або яку було отримано на основі фіктивних заяв та (або) підроблених документів –

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу у розмірі трьохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Перевищення максимальних щоденних, щотижневих та двотижневих періодів керування транспортним засобом та (або) зменшення періодів щоденного або щотижневого відпочинку на час:

від п’ятнадцяти до шістдесяти хвилин включно –

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен з таких фактів;

від шістдесяти до дев’яноста хвилин включно –

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен з таких фактів;

більше ніж дев’яносто хвилин –

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен з таких фактів.

Перевищення водієм граничного часу керування більше ніж на 14 годин для шестиденного періоду або більше ніж 22,5 години для двотижневого періоду праці та відпочинку; перевищення водієм добового часу керування більше ніж на 4,5 години без здійснення перерви або без неперервного добового часу відпочинку -

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен з таких фактів.

Не пред’явлення водієм під час перевірки контрольними органами роздруківки цифрового тахографа з будь-яких причин, зокрема і з причини відсутності паперу, та (або) необхідної кількості тахокарт, та (або) бланків підтвердження діяльності за поточний та попередні 28 днів –

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен день, діяльність протягом якого не підтверджено документально.

Наявність у водія більше однієї дійсної картки водія, пошкодженої картки водія, картки водія, яка занесена до переліку загублених і викрадених карток, картки із закінченим терміном дії, тахокарти, стан якої унеможливлює однозначне зчитування з неї інформації –

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами чотирнадцятою, пунктом 3 частини п’ятнадцятої, шістнадцятою, сімнадцятою або вісімнадцятою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, –

тягне за собою накладення штрафу у подвійному розмірі.»;

8) доповнити статтю 135 частинами другою, третьою такого змісту:

«Перевезення водієм (кондуктором) автобуса пасажирів без видачі їм квитка (талона), що підтверджує оплату вартості проїзду – тягне за собою накладення штрафу на водія (кондуктора) у розмірі:

в автобусі міського сполучення – десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в автобусі приміського сполучення – двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в автобусах міжміського сполучення – тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в автобусах міжнародного сполучення – п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Випуск перевізником для роботи на регулярних автобусних маршрутах, де передбачено отримання екіпажем оплати пасажирами вартості проїзду, без забезпечення відповідних членів екіпажу квитками, талонами та обліковими документами –

тягне за собою накладення штрафу на відповідну посадову особу перевізника у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

9) назву статті 164 викласти в такій редакції:

«Стаття 164. Порушення порядку провадження господарської діяльності, за винятком діяльності з перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом»;

10) доповнити главу дванадцяту статтею 16417 такого змісту:

«Стаття 16417. Порушення порядку провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом

Провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезень пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом без державної реєстрації як суб’єкта господарювання, без реєстрації в Державному реєстрі автомобільних перевізників, без відповідної ліцензії на провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом або без договору на  здійснення пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування, (іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом) –

тягне за собою накладення штрафу у розмірі чотирьохста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та оплатне вилучення транспортного засобу.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення, –

тягне за собою накладення штрафу у розмірі дев’ятиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та конфіскацію транспортного засобу.»;

11) у частині першій статті 222 слова «частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 1331» замінити словами «частини третя, восьма, дев'ята і одинадцята статті 1331»; в пункті другому частини другої слова «статтею 1321, частинами шостою і одинадцятою статті 1331» замінити словами «частиною першою статті 1321, частиною одинадцятою статті 1331»; в пункті третьому частини другої «частинами третьою, восьмою, дев'ятою і десятою статті 1331 цього Кодексу» замінити словами «частинами третьою, восьмою і дев'ятою статті 1331 цього Кодексу»;

12) у частині першій статті 229 слова «(стаття 119, частина п'ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п'ята і сьома статті 1331, стаття 1332, частина друга статті 134, абзаци шостий та восьмий статті 135)» замінити словами «(стаття 119, статті 1272, 1282, частини друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма і дев’ята статті 1321,частина п'ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п'ята, сьома, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята і дев’ятнадцята статті 1331,, стаття 1332, частина друга статті 134, абзаци шостий та восьмий статті 135, 16417)»; в пункті першому частини другої слова «(частини перша, друга, четверта, п'ята і сьома статті 1331, стаття 1332)» замінити словами «(статті 1272, 1282, частини друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма і дев’ята статті 1321, частини перша, друга, четверта, п'ята, сьома, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята і дев’ятнадцята статті 1331, стаття 1332, 16417)»;

13) у статті 255 в пункті першому частини першої слова «статті 1222, 1224, 1225» замінити словами «частина перша, друга статті 1222, статті 1224, 1225»; в абзаці дев’ятому пункту першого слова «(статті 136, 141, 142, 164 – в частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, пов'язаної з перевезенням пасажирів і вантажів)» замінити словами «(частина друга статті 1222, 136, 164 – в частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, пов'язаної з перевезенням пасажирів і вантажів залізничним транспортом, 16417)»; в абзаці сьомому частини п’ятої слова та знак «стандартизації,» виключити»;

14) доповнити главу двадцять статтею 2654 такого змісту:

«Стаття 2654. Затримання та вилучення транспортних засобів

У разі наявності відповідно оформлених документів, якими встановлено, що особою вчинено порушення, передбачені частиною першою статті 16417 цього Кодексу, транспортний засіб, що є безпосереднім знаряддям правопорушення, затримується та зберігається до розгляду справи про адміністративне правопорушення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням із Державною судовою адміністрацією України. Після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, транспортний засіб у встановленому порядку повертають володільцеві, а у разі прийняття рішення про оплатне вилучення – реалізується.

Про затримання транспортного засобу складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

Посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, зокрема, за допомогою спеціального автомобіля – евакуатора.

Порядок застосування оплатного вилучення і реалізації транспортних засобів встановлюється цим Кодексом та іншими законами України.».

2. У Законі України «Про дорожній рух» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 31, ст. 338; 2015 р., № 3, ст. 46):

1) у частині першій статті 4:

абзац одинадцятий викласти в такій редакції:

«визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації та визначення обсягів перевірки транспортних засобів, визначення переліку обладнання, необхідного для одержання суб'єктами господарювання права на здійснення обов’язкової перевірки придатності до експлуатації транспортних засобів, що призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстровані у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, а також переліку документів, що подаються для одержання такого права та інші повноваження, визначені цим Законом;»;

доповнити абзацом дванадцятим такого змісту:

«визначення порядку придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації та визначення відповідних обсягів і процедур перевірки комерційних транспортних засобів, що пересуваються дорогами України, вимог до суб’єктів, які перевіряють придатність до експлуатації комерційних транспортних засобів;»;

абзаци дванадцятий – чотирнадцятий вважати відповідно абзацами тринадцятим – п’ятнадцятим;

2) у частині другій статті 16:

в абзаці другому слова «ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів» замінити словами «сертифікат придатності транспортного засобу до експлуатації чи інший документ, що підтверджує придатність транспортного засобу до експлуатації (сертифікат придатності); мати при собі, пред'являти для проведення перевірки працівникам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, документи на вантаж у разі надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів, індивідуальну контрольну книжку водія та (або) тахокарту, та (або) картку цифрового тахографа, протокол перевірки та адаптації тахографа та обмежувача швидкості до  транспортного  засобу;»;

в абзаці третьому слова «виконувати розпорядження працівників міліції» замінити словами «виконувати розпорядження працівників міліції, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті»; в абзаці сьомому частини другої слова «що підлягає обов'язковому технічному контролю, на такий контроль» замінити словами «що підлягає обов'язковій перевірці придатності до експлуатації, на таку перевірку;»;

3) у частині третій статті 16 ввести пункт «в» такого змісту:

«в) на вимогу посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, для проведення відповідно до закону придорожньої перевірки придатності до експлуатації комерційних транспортних засобів.»;

4) статті 29 – 34 викласти в такій редакції:

«Стаття 29. Допуск транспортних засобів до участі у дорожньому русі

До участі у дорожньому русі допускають транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідає вимогам технічних приписів, правил, норм і нормативів – чинних на дату першої реєстрації в Україні, що мають сертифікат відповідності цим вимогам, укомплектовані відповідно до законодавства, у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим законом підлягає обов'язковій перевірці придатності до експлуатації, обов'язковому технічному контролю, пройшли таку перевірку (контроль).

Під технічними приписами, правилами, нормами і нормативами у цьому законі розуміють: Правила Європейської Економічної Комісії Організації Об’єднаних Націй (Правила ЄЕК ООН) – міжнародні технічні регламенти, які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та (або) використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, підписаної 20 березня 1958 року в м. Женева, з поправками 1995 року (Женевська угода 1958 року); Приписи ЄЕК ООН − міжнародні технічні регламенти стосовно вимог до транспортного засобу, які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів, підписаної 13 листопада 1997 року в м. Відень (Віденська угода 1997 року); нормативно-правові акти, технічні регламенти, а також технічні вимоги, що стосувалися певних категорій транспортних засобів до їх першої державної реєстрації.

З метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, надається на підставі звернення автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки дорожнього руху.

Для отримання дозволу автомобільний перевізник або уповноважена ним особа подає:

1) заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон автомобільного перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи;

2) погодження маршрутів перевезення великогабаритних і великовагових вантажів.

За оформлення дозволу справляється плата, розмір якої визначається законодавством у сфері надання адміністративних послуг. Переоформлення, видача дубліката та анулювання дозволу здійснюється на безоплатній основі.

Рішення про видачу або відмову у видачі дозволу приймається в п’ятиденний строк.

Факт отримання дозволу засвідчується особистим підписом керівника автомобільного перевізника, фізичної особи-підприємця або уповноваженої ним особи при пред’явленні документа, що засвідчує його особу, та документа про внесення плати за його видачу.

Перелік підстав для відмови у наданні дозволу:

1) подання перевізником заяви не у відповідності до частини п’ятої цієї статті;

2) виявлення в документах, поданих перевізником, недостовірних відомостей.

Підставами для переоформлення дозволу є зміна відомостей, щодо строків проїзду транспортного засобу та його параметрів, маршруту руху, вантажу.

Підставами для видачі дубліката дозволу є втрата або пошкодження дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Підставами для анулювання дозволу є:

1) звернення суб’єкта господарювання із заявою про анулювання дозволу;

2) встановлення факту надання в заяві, що додається до неї, недостовірної інформації.

Не допускають до участі у дорожньому русі автомобільними дорогами з твердим покриттям транспортні засоби з обшипованими пневматичними шинами, окрім руху за заздалегідь визначеними відповідними органами місцевого самоврядування маршрутами з урахуванням дорожньо-кліматичних умов, за яких дорожній рух неможливо убезпечити іншими засобами протиковзання.

Експлуатація транспортних засобів категорій L, M1, M2 у зимовий сезон на автомобільних дорогах із твердим покриттям допускається винятково із застосуванням зимових або усесезонних пневматичних шин.

Експлуатація транспортних засобів у літній сезон допускається із використанням зимових пневматичних шин для повного використання їх ресурсу за умови відсутності шипів та залишкової висоти рисунка протектора не більше трьох міліметрів.

Особи, які експлуатують транспортні засоби категорій L, M1, M2, забезпечують заміну пневматичних шин з урахуванням сезонності протягом 20 діб з дня закінчення відповідного сезону.

Місце переїзду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів транспортними засобами на гусеничному ходу для виконання сільськогосподарських робіт встановлюється власником дороги, вулиці та залізничного переїзду спільно з підрозділами Міністерства внутрішніх справ України.

Пересування транспортних засобів на гусеничному ходу дозволяється тільки на місцевих шляхах без твердого покриття при мінусовій температурі атмосферного повітря.

Не допускаються до участі в дорожньому русі транспортні засоби з правим розташуванням керма.

Стаття 30. Основні вимоги до виробництва і торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами

Конструкція транспортних засобів повинна відповідати вимогам технічних приписів, правил, норм і нормативів.

Перед початком серійного виробництва транспортних засобів, їх складових частин, призначених для введення в обіг на території України, виробник таких транспортних засобів, їх складових частин, забезпечує затвердження конструкції транспортних засобів, їх складових частин відповідно до порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, визначеного центральним органом виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері транспорту, а також відповідність цієї продукції вимогам технічних приписів правил, норм і нормативів протягом всього періоду виробництва.

Якщо виробник передбачає введення транспортного засобу в обіг на території України, а його конструкція не підлягає затвердженню у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним центральним органом виконавчої влади, він зобов’язаний узгодити нормативно-технічну документацію на конструкцію такого транспортного засобу з уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади.

Порядок узгодження нормативно-технічної документації на конструкцію колісного транспортного засобу затверджує Кабінет Міністрів України або уповноважений ним центральний орган виконавчої влади.

Транспортні засоби допускають до обігу, якщо їх виконання, умови технічного експлуатування, зберігання і транспортування адаптовані докліматичних умов України.

Технічний регламент щодо істотних вимог до колісних транспортних засобів, складників, систем з урахуванням кліматичних умов експлуатації та відображення їх характеристик в експлуатаційній документації, затверджує Кабінет Міністрів України або центральний орган виконавчої влади за його дорученням.

На транспортний засіб наноситься ідентифікаційний номер (VIN), а на його складові частини – марковини, достатні для їх однозначної ідентифікації відповідно до вимог технічних приписів, правил, норм і нормативів.

Забороняється введення в обіг як нових транспортних засобів, складених (виготовлених) із використанням номерних складників (кузов, рама, шасі), що раніше перебували в експлуатації.

Підприємства, установи, організації та інші суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, які мають право здійснювати оптову або роздрібну торгівлю та оформлення відповідних документів на реалізацію транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, зобов'язані вести облік реалізованих транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери. Порядок оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, визначається Кабінетом Міністрів України.

Облік підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, які здійснюють оптову або роздрібну торгівлю і оформлення відповідних документів на реалізацію транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється Міністерством внутрішніх справ України. Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України створює та веде реєстр таких підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів господарювання.

Облік підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, які здійснюють оптову або роздрібну торгівлю і оформлення відповідних документів на реалізацію тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, створює та веде реєстр таких підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів господарювання.

Стаття 31. Основні вимоги щодо ввезення на територію України та допуску до вільного обігу транспортних засобів, їх складових частин

Пропуск транспортного засобу нового або такого, який був у користуванні, його складових частин на митну територію України з метою вільного обігу, а також першу державну реєстрацію транспортного засобу, введення в обіг його складових частин здійснюють за наявності сертифіката відповідності.

Порядок та умови пропуску на митну територію, допуску до вільного обігу транспортних засобів, їх складових частин, порядок видачі сертифікатів відповідності транспортних засобів, їх складових частин та обладнання визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 32. Основні вимоги щодо переобладнання транспортних засобів

Переобладнання транспортних засобів, тобто зміна типу, призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, способом установки кабіни, кузова, інших складників або їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на такий транспортний засіб, та сам транспортний засіб після переобладнання повинні відповідати вимогам технічних приписів, правил, норм і нормативів, чинних на дату першої реєстрації (перереєстрації) в Україні.

Не дозволяється без згоди виробника транспортних засобів та їх складових частин або без документа про технічну можливість та умови безпечного переобладнання  транспортного засобу, наданого спеціально уповноваженої на це Кабінетом Міністрів України організації переобладнання, що призводить до зміни повної маси і її розподілу по осях, розміщення центру мас, типу двигуна, його маси і потужності, колісної бази чи колісної формули, систем гальмового управління і кермування та силової передачі, підвіски, коліс, приладів зовнішнього освітлення та сигналізації, кількості місць для сидіння та їх конструкції, аварійних виходів автобусів, встановлення газобалонного обладнання, обладнання для перевезення дітей (школярів), людей з обмеженими фізичними можливостями, небезпечних вантажів.

У разі переобладнання п'яти і більше транспортних засобів протягом року суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність з переобладнання транспортних засобів, повинні мати узгоджену з відповідними уповноваженими державними органами нормативно-технічну документацію на відповідний вид переобладнання та свідоцтво про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Допуск до експлуатації таких переобладнаних транспортних засобів здійснюється лише у разі проведення спеціальних випробувань у частині виконаного переобладнання та оформлення сертифіката відповідності вимогам технічних приписів, правил, норм, нормативів, чинних на дату першої реєстрації (перереєстрації) в Україні.

Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.

Переобладнання транспортних засобів здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 33. Основні вимоги щодо технічного стану транспортних засобів, що перебувають в експлуатації

Технічний стан транспортного засобу, що перебуває в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху, безпечності автомобільних перевезень, охорони навколишнього природного середовища та енергоефективності має відповідати вимогам технічних приписів, правил, норм і нормативів, чинних на дату першої реєстрації (перереєстрації) в Україні та чинних у частині виконаного переобладнання на дату перереєстрації після переобладнання.

Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників, орендарів, інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.

Стаття 34. Реєстрація та облік транспортних засобів

Державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Порядок державної реєстрації колісних транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процеси реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби впродовж їх життєвого циклу та їх власників, а також інформацію про результати перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України.

До Єдиного державного реєстру транспортних засобів вносять інформацію про його ідентифікаційні дані, познаку рівня екологічної норми, дату наступної обов’язкової перевірки придатності до експлуатації або обов’язкового технічного контролю, пробіг на дату першої реєстрації та на момент проведення обов’язкової перевірки придатності до експлуатації або обов’язкового технічного контролю, дані свідоцтва про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, документа про згоду виробника або про погодження технічної можливості та умов (вимог) переобладнання, а також, у разі наявності в сертифікаті відповідності:

індивідуальну норму димності спалин (скоригований коефіцієнт поглинання);

рівень акустичного шуму нерухомого транспортного засобу.

Під час державної реєстрації автобуса у реєстраційних документах роблять відмітку щодо його належності до транспортного засобу загального, спеціального чи спеціалізованого призначення.

Під час державної реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-змішувач, підіймач розвідувальний чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Під час державної реєстрації легкових автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (легковий, таксі, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

Органи, які здійснюють відомчу реєстрацію транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування, після реєстрації (внесення змін у відомості про реєстрацію) транспортного засобу невідкладно подають відомості про нього до Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України для внесення їх до Єдиного державного реєстру.

Відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, житлово-комунального господарства, а також тих, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, здійснюють:

транспортних засобів, які належать військовим частинам, об'єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України, - уповноважений орган Міністерства оборони України;

транспортних засобів, які належать Національній гвардії України, - уповноважений підрозділ Головного органу військового управління Національної гвардії України;

транспортних засобів, які належать Державній прикордонній службі України, - уповноважений підрозділ спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

транспортних засобів, які належать Державній спеціальній службі транспорту, - уповноважений підрозділ органу управління Державної спеціальної служби транспорту;

транспортних засобів, які належать Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, - уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації;

транспортних засобів, які належать Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту, - уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;

великотоннажних транспортних засобів та інших технологічних транспортних засобів - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці;

трамваїв і тролейбусів - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері транспорту;

перегонових і спортивних транспортних засобів - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури і спорту;

тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України. Для ведення відомчого обліку зареєстрованих транспортних засобів відповідними органами, якими вони зареєстровані, створюються уніфіковані автоматизовані електронно-облікові системи. Відомості відомчого обліку щодо зазначених транспортних засобів є складовою частиною Єдиного державного реєстру.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам, встановленим Міністерством внутрішніх справ України. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов'язок щодо їх реєстрації.

Єдині зразки державних номерних знаків та вимоги до них, у тому числі тих, що виготовляються за індивідуальним замовленням, історичних транспортних засобів встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Власники транспортних засобів, зареєстрованих у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть замовити один додатковий комплект номерних знаків, який виготовляється за їх індивідуальним замовленням.»;

5) у статті 35:

назву викласти в такій редакції:

« Стаття 35. Обов'язкова перевірка придатності транспортних засобів до експлуатаціїта обов'язковий технічний контроль транспортних засобів»;

частину першу викласти в такій редакції:

«Транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, підлягають обов'язковій перевірці придатності до експлуатації залежно від строку експлуатації, категорії та призначення транспортного засобу у порядку, визначеному Законом України «Про автомобільний транспорт».»;

частини другу – дев’яту виключити;

доповнити новими частинами другою та третьою в такій редакції:

«Відомості про перевірку придатності транспортних засобів до експлуатації заносять до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Транспортні засоби, придатність до експлуатації яких підтверджена документами відповідно до міжнародних договорів України, або відповідними документами держав членів Європейського Союзу вважаються такими, що відповідають вимогам обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації на території України.»;

частини десяту – дванадцяту вважати відповідно частинами четвертою – шостою;

в частині четвертій після слів «технічного контролю» слова та знак «бланками протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу, а також» виключити; після слів «транспортних засобів» доповнити словами «та обов’язкової перевірки придатності до експлуатації»; після слів «технічного контролю» слова та знак «бланками протоколів,» виключити та доповнити словами «та обов’язкової перевірки придатності до експлуатації»;

6) доповнити розділ V статтями 35-1 – 35-7 такого змісту:

«Стаття 35-1. Система обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

Система обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації включає державні регулятори перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, суб’єкти проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, об’єкти проведення такої перевірки та процедури її проведення.

Державними регуляторами перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації є Кабінет Міністрів України, компетентний орган та державні наглядові органи.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, є компетентним органом з питань затвердження конструкції транспортних засобів, дотримання вимог міжнародних договорів щодо придатності транспортних засобів до експлуатації та обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів, які перебувають в експлуатації (компетентний орган).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті є державним наглядовим органом з питань проведення перевірки придатності до експлуатації (державний наглядовий орган).

Об’єктами проведення перевірки придатності до експлуатації є колісні транспортні засоби, їх системи та складники.

Обов'язкова перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації включає перевірку щодо:

відповідності конструкції транспортних засобів технічним приписам, правилам, нормам і нормативам, чинним на дату їх першої реєстрації в Україні,та відповідним актам Європейського Союзу стосовно затвердження конструкції, а також порядку переобладнання транспортних засобів, встановленому Кабінетом Міністрів України;

укомплектованості відповідно до законодавства України і вимог виробника;

відповідності технічного стану транспортних засобів в процесі їх експлуатації вимогам законодавства України та вимогам виробника.

Компетентний орган затверджує:

вимоги до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методи такої перевірки;

технологічні вимоги до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу.

До суб’єктів проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації відносять: уповноважені органи, навчальні центри, пункти технічного контролю, виконавців обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації (виконавці обов’язкової перевірки придатності), експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації (експерти з питань перевірки придатності до експлуатації).

Уповноваженим органом не може бути фізична особа – підприємець.

Органи затвердження типу транспортних засобів, нотифіковані в ООН відповідно до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів у 1958 році з поправками 1995 року, виконують функції уповноважених органів з питань проведення перевірки придатності до експлуатації транспортних засобів таких категорій та властивостей безпечності їх конструкції, які належать до сфери нотифікації згідно з технічними приписами.

Порядок проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації, затверджуєтьсявідповідно до статті 23 Закону України «Про автомобільний транспорт» та обов’язково має включати:

вимоги до пунктів технічного контролю як до місця проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, зокрема до його території, переліки устатковання і засобів вимірювальної техніки;

об’єкт і предмет перевірки придатності до експлуатації, обсяги обов’язкової перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації та коди оцінки його невідповідності, ознаки невідповідностей контрольованих систем та складників, вимоги до методів перевірки систем та складників, зокрема: гальмових систем, системи кермування, засобів оглядовості, зовнішніх світлових приладів, світловідбивачів, електричних складників, осей, коліс, пневматичних шин, підвіски, складеного шасі, установлених на шасі інших складників, які необхідно перевіряти на придатність до експлуатації, а також визначення невідповідностей за вагомістю впливу на безпечність транспортного засобу;

порядок (спосіб) визначення вагомості невідповідностей проконтрольованих складників, систем;

процедури обміну пунктом технічного контролю інформацією про придатність транспортних засобів до експлуатації між органом, який реєструє транспортні засоби, одночасно з видачею сертифіката придатності до експлуатації, іншими пунктами технічного контролю й компетентним органом, державним наглядовим органом, уповноваженим органом, Моторно-транспортним страховим бюро України;

визначення необхідності обов’язкової перевірки транспортного засобу на придатність до експлуатації до настання строків, визначених в статті 35-2 цього Закону, незалежно від дати останньої перевірки на придатність до експлуатації транспортного засобу у випадках:

1) після дорожньо-транспортної пригоди, що спричинила зміни в основних елементах, які впливають на безпечність транспортного засобу (колеса, підвіску, зони пасивної безпеки кузова, системи подушок безпеки, системи кермування або гальмування).

В такому випадку спеціально уповноважені органи Міністерства внутрішніх справ, що здійснюють контроль у сфері безпеки дорожнього руху, після прибуття на місце дорожньо-транспортної пригоди мають вилучати марковину про придатність транспортного засобу до експлуатації (марковина про придатність) з наступним надсиланням її протягом трьох робочих днів до компетентного органу;

2) перереєстрації після переобладнання;

3) зміни власника та (або) втрати свідоцтва про реєстрацію, якщо необхідної інформації немає в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.

За позитивними результатами проведення перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації та підтвердження відповідності транспортного засобу вимогам щодо такої обов’язкової перевірки придатності до експлуатації, власнику транспортного засобу видається сертифікат придатності транспортного засобу до експлуатації (сертифікат придатності), що містить результати проведеної перевірки, відомості якого заносять до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Сертифікат придатності повинен містити такі дані: категорію і ідентифікаційний номер транспортного засобу, реєстраційний номер транспортного засобу (VIN або номер шасі) і національний знак України як країни реєстрації; відомості про місце і дату проведення останньої обов’язкової перевірки придатності колісного транспортного засобу до експлуатації; дату проведення наступної обов’язкової перевірки придатності до експлуатації; рівень екологічних норм транспортного засобу відповідно до законодавства; пробіг на момент перевірки за показами влаштованого приладу, що вимірює пробіг транспортного засобу (одометр); результати перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації, зокрема перелік кодів виявлених невідповідностей транспортного засобу; найменування і код компетентного органу або пункту технічного контролю, який перевірив придатність до експлуатації; підпис експерта, відповідального за перевірку придатності до експлуатації, скріплений його індивідуальною печаткою; вид виданої марковини про придатність, інші відомості. Сертифікат придатності без підпису експерта, скріпленого його індивідуальною печаткою, не дійсний.

Сертифікат придатності видає пункт технічного контролю або уповноважений орган.

До сертифікату придатності на кожний транспортний засіб, крім транспортних засобів категорій L, O, додається марковина про придатність, яка розміщується у правому нижньому куті вітрового скла всередині транспортного засобу, який перевірено на придатність до експлуатації.

Марковину про придатність розміщує водій з урахуванням вимог правил дорожнього руху, затверджених Кабінетом Міністрів України.

На марковині про придатність зазначають дату, проведення чергової перевірки придатності до експлуатації, рівень екологічних норм транспортного засобу відповідно до законодавства, пробіг на момент перевірки за показами одометра.

Відомості, зазначені в марковині підтверджує підписом і індивідуальною печаткою експерт з питань перевірки придатності до експлуатації, відповідальний за таку перевірку.

Стаття 35-2. Об’єкти проведення перевірки придатності до експлуатації, періодичність її проведення

Обов'язковій перевірці придатності до експлуатації підлягають колісні транспортні засоби загального призначення, а також спеціалізовані і спеціальні транспортні засоби, виконані на їх базі, таких категорій:

1) L3, L4, L5 і L7 та L3е, L4е, L5е і L7е;

2) М1, М2 і М3;

3) N1, N2 і N3;

4) О2, О3 і О4 ;

5) Т5;

6) R1b – R4b, якщо вони сполучені з трактором категорії Т5.

Не підлягають обов'язковій перевірці придатності до експлуатації транспортні засоби:

1) які використовують винятково для спортивних змагань;

2) історичні транспортні засоби – транспортні засоби, які перебувають в експлуатації понад тридцять років, відповідають критеріям історичної цінності за експертною оцінкою та мають спеціальні номерні знаки історичних транспортних засобів відповідно до законодавства;

3) власники яких підпадають під дипломатичну недоторканість;

4) призначені для використання винятково у сільському господарстві, зокрема в садівництві, лісовому господарстві, фермерському господарстві або рибальстві винятково на території України, і головним чином на польових дорогах, в лісі та на сільськогосподарських полях, а також які визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України";

5) які використовують винятково на території зони відчуження відповідно до Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

6) спеціалізовані для перевезення винятково по території України цирку та парку розваг з максимальною швидкістю, що не перевищує 40 км/год;

Придатність транспортних засобів до експлуатації, що наведені в частині другій цієї статті, перевіряють суб’єкти господарювання, які утримують такі транспортні засоби, на відповідність вимогам законодавства і виробника.

Транспортні засоби, що підлягають обов'язковій перевірці придатності до експлуатації, перевіряють з такою періодичністю для категорій:

1) L3, L4, L5 та L7 та L3е, L4е, L5е і L7е, з робочим об'ємом двигуна понад 125 кубічних сантиметрів – через два роки після дати першої реєстрації в Україні, і далі кожні два роки;

2) М1 і N1 – чотири роки після дати першої реєстрації в Україні транспортного засобу, а потім кожні два роки;

3) M1, що використовують як таксі або машини швидкої медичної допомоги, автобуси категорій M2, M3 для перевезення школярів, а також інші транспортні засоби категорій M2, M3, N2, N3, О2, О3 і О4 – через один рік після дати першої реєстрації в Україні, і далі кожен рік;

4) транспортні засоби категорії T5 та їх причепи категорій R1b – R4b, які використовують переважно на дорогах загального користування з метою вантажних перевезень – через чотири роки після дати першої реєстрації транспортного засобу в Україні, а потім кожні два роки.

Зазначені в частині третій цієї статті періоди можуть бути подовжені власником транспортного засобу не більш як на чотирнадцять календарних днів.

Стаття 35-3. Класифікація невідповідностей придатності транспортного засобу до експлуатації

Невідповідності придатності транспортного засобу до експлуатації, встановлені під час перевірки, у порядку підвищення їх вагомості класифікують за такими категоріями невідповідностей:

1) незначні невідповідності без істотного впливу на безпечність транспортного засобу або впливу на безпеку довкілля та учасників дорожнього руху, за наявності яких може бути виданий сертифікат придатності до експлуатації, із зазначенням у ньому цих невідповідностей;

2) істотні невідповідності, які можуть створити загрозу безпечності транспортного засобу або безпеці довкілля, або становлять небезпеку для учасників дорожнього руху;

3) небезпечні невідповідності, які створюють загрозу безпечності транспортного засобу або безпеці довкілля і учасникам дорожнього руху, про наявність яких пункт технічного контролю, уповноважений орган інформують спеціально уповноважені органи Міністерства внутрішніх справ, що здійснюють контроль у сфері безпеки дорожнього руху та державний наглядовий орган стосовно небезпечних недоліків комерційного транспортного засобу, вилучає марковину про придатність.

Транспортний засіб, що має невідповідності, включені до більш ніж однієї з категорій невідповідностей, що зазначені у цій статті, класифікують за більш вагомою категорією небезпечності цих невідповідностей відповідно до законодавства.

Сукупність невідповідностей однієї категорії відносять до більш вагомої категорії, якщо ці недоліки разом становлять відповідну загрозу для безпечності транспортного засобу, безпеці довкілля і учасників дорожнього руху.

Сукупність невідповідностей однієї категорії та їх оцінку визначають в порядку проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Стаття 35-4. Суб’єкти забезпечення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

Суб’єкти проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації (суб’єкти проведення перевірки) визначають у порядку проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації, який повинен встановлювати вимоги:

щодо їх кадрового забезпечення, які повинні містити умови обов’язкової наявності в штаті експерта (-ів) з питань перевірки придатності до експлуатації, що має (-ють) відповідний кваліфікаційний рівень і професійну підготовку, підтверджену свідоцтвом про відповідність вимогам щодо компетентності;

щодо технологічного документування проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації з використанням засобів комп’ютерної техніки з програмними продуктами для створення, обробки, надсилання і зберігання інформації з питань перевірки придатності до експлуатації;

технічні щодо засобів перевірки, що використовуються такими суб’єктами для проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, з урахуванням вимог виробників та законодавства;

щодо відсутності конфлікту інтересів за основним видом діяльності – проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Вимоги щодо відсутності конфлікту інтересів для пунктів технічного контролю як підрозділів суб’єктів господарювання за основним видом діяльності встановлюють виходячи з того, що:

фінансова діяльність пункту технічного контролю виокремлена з основної фінансової діяльності суб’єкта господарювання;

оплата праці працівників пункту технічного контролю не залежить від результатів основної діяльності суб’єкта господарювання, зокрема підприємства технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів;

пункт технічного контролю не має прямих виробничих відносин з виробниками і дилерами транспортних засобів, їх складників (запасних частин), іншими суб’єктами проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Уповноважений орган:

надає іншим суб’єктам проведення перевірки методичну допомогу з питань її проведення, інформацію про екологічні та інші характеристики транспортних засобів затвердженого типу;

за письмовим зверненням державного наглядового органу проводить повторну перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації;

аналізує недоліки технічного стану транспортного засобу, виявлені під час перевірки придатності його до експлуатації пунктами технічного контролю, та інформує компетентний орган про доцільність проведення заходів державного нагляду за цими пунктами;

проводить статистичні спостереження за технічним станом транспортних засобів;

здійснює спостереження стосовно транспортних засобів з небезпечними недоліками, про які їх повідомляють пункти технічного контролю та державний наглядовий орган за результатами виявлення небезпечних недоліків транспортних засобів під час проведення відповідно до статті 231 Закону України «Про автомобільний транспорт» придорожньої перевірки їх придатності до експлуатації, відповідно до правил спостережень за технічним станом колісних транспортних засобів, які затверджує компетентний орган, та інформують про них центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

здійснює за результатами проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації щорічну оцінку придатності до експлуатації транспортних засобів за правилами спостережень за технічним станом колісних транспортних засобів, а під час щорічної оцінки придатності транспортних засобів до експлуатації враховує також наявну інформацію про скоєні дорожньо-транспортні пригоди, аварії та катастрофи з причин непридатності транспортних засобів до експлуатації та результати їх розслідування.

Уповноважений орган може мати пункти технічного контролю за умови виконання вимог щодо відсутності конфлікту інтересів для пунктів технічного контролю за основним видом діяльності, визначених цим Законом.

Виконавець перевірки придатності до експлуатації, який є власником декількох пунктів технічного контролю, може залучати до проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації експертів з питань перевірки придатності до експлуатації на договірних засадах.

Особа, яка претендує на посаду експерта з питань перевірки придатності до експлуатації, повинна пройти початкове навчання та (або) скласти відповідні іспити у навчальних центрах чи в уповноваженому органі, мати індивідуальну печатку.

Експерт з питань перевірки придатності до експлуатації зобов’язаний систематично (не менше одного разу на три роки) підвищувати рівень спеціальних знань проходженням відповідного навчання, за результатами якого скласти відповідний іспит, або скласти іспит без навчання.

Відсутність конфлікту інтересів для експерта з питань перевірки придатності до експлуатації полягає у тому, що він не перевіряє транспортні засоби:

працівника виробника і дилера таких транспортних засобів, їх складників (запасних частин), експлуатаційних матеріалів, авторизованого і неавторизованого ремонтника, з якими має виробничі відносини пункт технічного контролю, де він працює;

власників, з якими перебуває у виробничих стосунках, а також співробітників органів влади, які контролюють (здійснюють державний нагляд) процеси обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, перевіряють підписані ним сертифікати придатності до експлуатації транспортних засобів;

інших осіб, які можуть вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих експерту службових повноважень.

Навчальні центри забезпечують платну підготовку і здачу іспитів з питань перевірки придатності до експлуатації відповідно до статті 23 Закону України «Про автомобільний транспорт» за затвердженими навчальними програмами, створюють умови для проведення відповідних іспитів претендентів в експерти з питань перевірки придатності до експлуатації або осіб, які бажають підтвердити відповідність рівня своїх знань. Для цього вони мають необхідні приміщення, відповідне устатковання, підготовлений персонал.

Навчальні центри проводять іспити за затвердженими тестами визначених питань у визначений відрізок часу з використанням засобів комп’ютерної техніки. Склад питань тестів кожного наступного іспиту генерується спеціальною комп’ютерною програмою. Закодовані знеособлені результати тестування навчальні центри надсилають в електронному виді до визначеного компетентним органом уповноваженого органу на перевірку, яка триває не довше трьох робочих днів.

У разі отримання позитивних результатів іспиту претендент в експерти з питань перевірки придатності до експлуатації або особа, яка бажає підтвердити відповідність рівня своїх знань, отримують в навчальному центрі відповідну посвідку.

Викладач навчального центру повинен мати чинні посвідки про підвищення рівня спеціальних знань за затвердженою навчальною програмою в уповноваженому органі, в навчальних центрах виробника транспортних засобів, його систем, складників.

Вимоги до рівня компетентності експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, зразок посвідки про відповідність виконавця та експерта з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації вимогам щодо компетентності і професійної підготовки, положення про індивідуальну печатку експерта з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, правила навчання, екзаменування експертів та виконавців обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації навчальними центрами, правила підготовки викладачів з питань підготовки експертів та виконавців обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, зразок свідоцтва про відповідність вимогам щодо компетентності експерта (-ів) з питань перевірки придатності до експлуатації та порядок його видачі, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 35-5. Поширення інформації про проведення обов'язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

Пункти технічного контролю або уповноважений орган за письмовим зверненням експертів з питань перевірки придатності до експлуатації та з розслідування дорожньо-транспортних пригод, аварійних комісарів, судових експертів, експертів з оцінки збитків від пошкодження транспортних засобів надають в електронному вигляді інформацію про результати проведеної перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, а також систематично надають таку інформацію:

1) що міститься в сертифікаті придатності, уповноваженому органу Міністерства внутрішніх справ, який реєструє транспортні засоби, методом видачі електронної копії такого сертифіката;

2) про перелік виданих сертифікатів придатності відповідно до законодавства державному наглядовому органу протягом десяти робочих днів після закінчення кожного кварталу;

3) про перелік виявлених під час проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації небезпечних невідповідностей та кількість проведених перевірок уповноваженому органу через п’ятнадцять робочих днів після закінчення кожного кварталу для систематизації, аналізування і інформування державного наглядового органу відповідно до законодавства.

Процедури надання інформації про результати проведеної перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації відображають у порядку проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Стаття 35-6. Державний нагляд у сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

Державному нагляду підлягає діяльність суб’єктів проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Порядок державного нагляду з питань обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації затверджує Кабінет Міністрів України.

Порядок має включати положення про контроль за діяльністю пунктів контролю технічного стану, перевірку процесів підвищення рівня спеціальних знань і екзаменування виконавців обов’язкової перевірки придатності до експлуатації та експертів з питань перевірки придатності до експлуатації, вироблення пропозицій щодо припинення або тимчасового припинення діяльності суб’єктів проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, своєчасність надання інформації про виконані перевірки та виявлені невідповідності транспортних засобів, а також вимоги до персоналу державного наглядового органу, повноваження інспекторів державного наглядового органу, процедури розгляду апеляцій і скарг стосовно державного нагляду за суб’єктами перевірки придатності до експлуатації, які підлягають такому нагляду.

Державний нагляд з питань обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації здійснюють перевіркою суб’єктів проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації та їх доброї репутації на ринку надаваних ними послуг, за якої:

1) виконавці та експерти з питань перевірки придатності до експлуатації мають посвідки про відповідність виконавця та експерта з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації вимогам щодо компетентності і професійної підготовки, а також індивідуальну печатку та занесені до реєстру компетентного органу;

2) відсутні не усунені зауваження державного наглядового органу та визнані справедливими скарги споживачів надаваних послуг;

3) відсутні неоплачені штрафи за порушення законодавства з питань проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації з боку виконавців обов’язкової перевірки придатності до експлуатації, експертів з питань перевірки придатності до експлуатації.

4) відсутні зумисне спотворення інформації сертифіката придатності, затримка у наданні інформації до єдиної державної бази зареєстрованих транспортних засобів, державному наглядовому органу, уповноваженому органу більше ніж на десять днів та частіше ніж двічі на рік.

Уповноважений орган, пункти технічного контролю не підлягають державному нагляду, якщо вони акредитовані у відповідній сфері згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності».

Стаття 35-7. Уповноваження суб’єктів проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

Уповноваження виконавця та пункту технічного контролю.

Суб’єкт господарювання, який має намір стати виконавцем або пунктом технічного контролю (далі – суб’єкт господарювання – заявник), надсилає до компетентного органу із супровідним листом повідомлення про відповідність персоналу, матеріально-технічної, інформаційної бази для обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, якщо він має:

1)    персонал, що відповідає вимогам законодавства;

2)    приміщення й устатковання згідно з переліком устатковання, необхідного для проведення обов'язкової перевірки придатності транспортних засобів відповідно до заявленої сфери діяльності;

3)    атестат акредитації (у разі наявності) у сфері діяльності, пов’язаній з перевіркою придатності транспортних засобів до експлуатації відповідно до Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності».

Відповідно до вимог, встановлених у порядку обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, до заяви додають такі документи:

перелік пунктів технічного контролю виконавця з реквізитами як виконавця, так і пунктів технічного контролю;

перелік експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

ксерокопії посвідок про відповідність експертів, виконавця;

відбитки індивідуальних печаток експертів;

дані про матеріально-технічну, інформаційну базу щодо обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про дозволені види діяльності;

копії правовстановлюючих документів про дозволені види діяльності;

копії правовстановлюючих документів на право володіння чи користування земельної ділянки та (або) виробничими будівлями;

завірені суб'єктом господарювання (фізичною особою - підприємцем) фотографії (13 х 18 сантиметрів) (загальний вигляд території з виробничим приміщенням, робочі місця з установленим обладнанням та вид обладнаного місця для прийому громадян).

Компетентний орган після дати надходження повідомлення вивчає протягом трьох робочих днів додані до нього документи. Якщо документація по формі і змісту відповідає нормам законодавства, компетентний орган доручає наглядовому органу провести перевірку відповідності суб’єкта господарювання - заявника отриманому повідомленню. Якщо документація та (або) технічне забезпечення суб’єкта господарювання - заявника не відповідають нормам законодавства, компетентний орган повертає її суб’єкту господарювання з обґрунтованими заувагами. Після усунення зауваг суб’єкт господарювання може подавати повідомлення знову.

Наглядовий орган оприлюднює інформацію про місце проведення перевірки та контактні дані претендентів на отримання повноважень виконавця чи пункту технічного контролю на своєму сайті, а також дату і час проведення перевірки, та контактні дані для надіслання листа-заяви на папері або в електронному виді щодо участі громадських організацій, виробничих асоціацій та уповноважених пунктів технічного контролю. Перевірка проводиться не довше двох робочих днів. За результатами перевірки наглядовий орган складає акт відповідно до законодавства, в якому може бути відображена особлива думка громадських організацій і виробничих асоціацій.

Перевірений і відповідний вимогам законодавства виконавець, пункт технічного контролю компетентний орган заносить до реєстру, який оприлюднює на своєму сайті. Суб’єкту господарювання - заявнику листом надсилається відповідне свідоцтво. Усі роботи з уповноваження пункту технічного контролю безоплатні.

У разі втрати доброї репутації на ринку послуг з перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації або виявлених наглядовим органом істотних порушень законодавства пунктом технічного контролю та виконавцем їх вилучають з реєстру відповідно до законодавства.

Загальна тривалість надання повноважень пункту технічного контролю від дати отримання повідомлення до відправлення листа не повинна перевищувати десяти робочих днів.

У разі зміни в документах, що подавалися з повідомленням, виконавець, пункт технічного контролю без затримки надсилають їх компетентному органу листом. Якщо сферу діяльності розширено або впроваджено альтернативні методи перевірки транспортних засобів компетентний орган проводить нову процедуру уповноваження пункту технічного контролю.

Уповноваження навчальних центрів та установ з прийому іспитів зі спеціального навчання.

Суб’єкт господарювання – заявник, який має намір стати навчальним центром, установа з прийому іспитів експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації із супровідним листом надсилає до компетентного органу такі документи:

інформаційний листок з відомостями про викладачів або фахівців, що прийматимуть іспити, суб'єкта господарювання – заявника щодо їх освіти, рівня кваліфікації та досвіду професійної діяльності;

ксерокопії посвідок про відповідність викладачів встановленим до них вимогам;

дані про матеріально-технічну, інформаційну базу щодо обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, зокрема дані про програмний продукт для тестування знань експертів;

копії документів, що підтверджують право власності суб'єкта господарювання – заявника або оренди ним приміщень, де проводитиметься спеціальне навчання;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про дозволені види діяльності;

копії правовстановлюючих документів про дозволені види діяльності;

копії правовстановлюючих документів на право володіння чи користування земельної ділянки та (або) виробничими будівлями;

завірені суб'єктом господарювання (фізичною особою - підприємцем) фотографії (13 х 18 сантиметрів) (загальний вигляд аудиторій, приміщень для проведення практичних занять з установленим обладнанням, складання іспитів).

Компетентний орган після дати надходження повідомлення вивчає протягом п’яти робочих днів додані до нього документи. Якщо документація та (або) технічне забезпечення суб’єкта господарювання – заявника не відповідають нормам законодавства, компетентний орган повертає її суб’єкту господарювання з обґрунтованими заувагами. Після усунення зауваг суб’єкт господарювання може подавати повідомлення знову. Якщо встановлено, що документація по формі і змісту відповідає нормам законодавства, компетентний орган у строк не довше трьох календарних днів оприлюднює на своєму сайті інформацію про місце роботи атестаційної комісії, дату і час та контактні дані для інших навчальних центрів і громадських організацій, які за поданням до компетентного органу відповідного листа у паперовому або електронному виді можуть взяти участь в роботі атестаційної комісії.

До складу атестаційної комісії розпорядчим документом включають представників компетентного та державного наглядового органу, наукових організацій, інших навчальних центрів та громадськості, визначають голову і секретаря. Представники навчальних центрів та громадськості мають право дорадчого голосу. Рішення комісії приймають більшістю голосів. За рівної кількості голосів, голос голови є вирішальним. В рішенні атестаційної комісії за наявності відображають особливу думку інших навчальних центрів та громадськості.

Атестаційна комісія за результатами розгляду поданих документів приймає рішення щодо визначення або відмови у визначенні суб'єкта господарювання – заявника навчальним центром або установою з прийому іспитів експертів, якщо він не відповідає вимогам законодавства.

Повідомлення про уповноваження суб'єкта господарювання - заявника оформляють у письмовій формі та разом з копією відповідного розпорядчого документа центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, надсилають суб'єкту господарювання - заявнику не пізніше трьох робочих днів з дати затвердження протоколу засідання атестаційної комісії.

Рішення про відмову в уповноваженні суб'єкта господарювання – заявника навчальним центром та установою з прийому іспитів експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, які оформляється обґрунтованим листом, виникає у разі однієї або обох з таких підстав:

недостовірність даних у документах, наданих суб'єктом господарювання – заявником;

невідповідність суб’єкта господарювання – заявника вимогам щодо забезпечення навчання або прийому іспитів відповідно до законодавства.

У разі відмови в уповноваженні суб'єкт господарювання – заявник може подати нову заяву після усунення причин, що стали підставою для відмови, разом з копією рішення про відмову в уповноваженні.

Усі роботи, що пов’язані з визначенням суб'єкта господарювання – заявника, проводяться на безоплатній основі.»;

7) статтю 36 викласти в такій редакції:

«Стаття 36. Основні організаційні вимоги до технічного обслуговування, ремонтування транспортних засобів

Виробник, дистриб’ютор, постачальник, який виробляє чи ввозить транспортні засоби, їх системи та складники з метою вільного обігу, має забезпечити можливість своєчасного технічного обслуговування та ремонтування відповідно транспортного засобу, його систем та складників.

Виробник, дистриб’ютор, постачальник транспортних засобів, складників та систем зобов’язаний надати інформаційне забезпечення виконавцям перевірки придатності до експлуатації, пунктам обов’язкового технічного контролю та іншим зацікавленим сторонам з питань обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів.

Власники транспортних засобів або особи, які їх експлуатують на законних підставах, зобов’язані забезпечувати своєчасне і в повному обсязі проведення робіт з їх технічного обслуговування і ремонтування, перевірку придатності до експлуатації згідно з вимогам технічних приписів правил, норм і нормативів, чинних на дату першої реєстрації в Україні, перереєстрації після переобладнання, а також встановленими інформаційним забезпеченням від виробника вимогами для визначених ним умов технічного експлуатування транспортних засобів.

Для визначення обсягу збитків внаслідок пошкодження транспортного засобу або його складника (-ів) застосовують методи і операції ремонтування, ураховують їх трудомісткість, встановлену для визначених виробничих умов і технологічних процесів виробником транспортного засобу, законодавством, експертом, який визначає збитки внаслідок пошкодження транспортного засобу відповідно до законодавства.

Методи та операції технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів, їх складників та систем із числа заборонених виробником не застосовують.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування повинні організувати роботу і всіляко сприяти створенню мережі служб швидкої технічної допомоги учасникам дорожнього руху безпосередньо на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах.»;

8) в частині першій статті 37 слова «чи не відповідає вимогам стандартів» виключити;

9) у частині першій статті 45 слова «щозмінні передрейсові і післярейсові огляди» виключити;

10) у частині першій статті 52-1:

абзац сьомий виключити;

абзац одинадцятий викласти в такій редакції:

«ведення автоматизованого обліку, накопичення, оброблення та використання відомостей про транспортні засоби, що підлягають державній та відомчій реєстрації впродовж їх життєвого циклу та про їх власників, про результати проведення обов’язкової перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації, обов’язкового технічного контролю та дату наступної перевірки придатності до експлуатації (контролю) транспортного засобу, інформацію про укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов’язковій перевірці придатності транспортних засобів до експлуатації, яка надається страховиками;»;

абзаци чотирнадцятий і п’ятнадцятий виключити;

у частині другій статті 52-1 слова та знак «, а також ліцензійну картку на транспортний засіб» виключити.

3. У Законі України «Про транспорт» (Відомості Верховної Ради України, 1994, №51, ст.446) доповнити статтю 8 частиною третьою такого змісту:

«Транспортні засоби, які мають право використовувати автомобільні перевізники для перевезення пасажирів та (або) вантажів, вносяться до державного реєстру автомобільних перевізників.»;

4. У Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2015, № 25, ст. 722) пункт 24 частини першої статті 7 викласти  в такій редакції:

«надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, залізничним, повітряним транспортом, перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт»;»;

5. У Законі України «Про автомобільний транспорт» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 17, ст. 719; 2014 р., №45, ст.1179):

1) преамбулу викласти в такій редакції:

«Цей закон визначає правові основи державного регулювання діяльності автомобільного транспорту в Україні з метою задоволення потреб суспільства і економіки у безпечному перевезенні пасажирів та вантажів, створення умов добросовісної конкуренції технічного сервісу та перевірки придатності транспортних засобів, які повинні брати участь у дорожньому русі, до експлуатації, а також придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації задля безпеки перевезень, захисту довкілля та ефективного споживання ресурсів.»;

2) у статті 1 терміни: «автомобіль вантажний», «автомобіль легковий», «автобус», «внутрішні перевезення», «дозвіл органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування», «досвід роботи», «колісний транспортний засіб», «ліцензійна картка транспортного засобу», «напівпричіп», «причіп», «сервісна книжка», «стоянка таксі», «транспортний засіб загального призначення», «транспортний засіб спеціалізованого призначення», «транспортний засіб спеціального призначення» виключити та доповнити цю статтю новим останнім абзацом такого змісту:

«Терміни «автомобіль вантажний», «автомобіль легковий», «автобус», «напівпричіп», «причіп», «транспортний засіб спеціального призначення» та інші, що стосуються конструкції транспортних засобів у цьому законі вжито відповідно доЗакону України «Про класифікацію колісних транспортних засобів».».

Викласти в новій редакції такі терміни:

«автомобільний транспорт – галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та (або) вантажів автомобільними транспортними засобами;»,

«автомобільний транспортний засіб (далі – транспортний засіб) – колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобілі, причіп, напівпричіп), який використовується у сфері автомобільного транспорту для перевезення пасажирів та (або) вантажів;»,

«автомобільний перевізник – суб’єкт господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезень пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом;»,

«автотранспортне підприємство − суб’єкт господарювання, що використовує виробничу базу для забезпечення перевезення пасажирів та (або) вантажів і утримання автомобільних транспортних засобів у кількості більше 15 одиниць на одній території;»,

«безпечність транспортного засобу – якісна характеристика транспортного засобу, склад конструкції та технічний стан якого відповідають вимогам технічних регламентів, технічних приписів, обов’язкових відповідно до законодавства правил, норм, нормативів, чинних на дату першої реєстрації в Україні, перереєстрації після переобладнання;»,

«бренд – легко пізнавана і юридично захищена символіка, яка може бути логотипом виробника або виготовлених ним транспортних засобів чи їх частин, символізує новий популярний інноваційний товар або послугу, займає у свідомості споживача особливе місце серед інших товарів чи послуг;»,

«вантаж – товари, напівфабрикати, матеріали, що розміщені в (на) частині вантажного транспортного засобу, які не мають постійного закріплення в (на) транспортному засобі, зокрема розміщені у вантажних відсіках, контейнерах, спеціальних упакованнях, а також вмістинах, що можуть мати автономні системи підтримування параметрів їх зберігання під час транспортування;»,

«вантажні перевезення – перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;»,

«вантажовідправник – будь-яка повноважна фізична особа або суб’єкт господарювання, яка (-ий) фактично надала (-в) вантаж до перевезення та вказана в якості такого в договорі та/або супровідних документах на вантаж;»,

«вантажоодержувач – будь-яка повноважна фізична або суб’єкт господарювання, яка (-ий) фактично приймає (-няв) вантаж після перевезення та зазначена як така у договорі та/або супровідних документах на вантаж;»,

«виконавець обов’язкової перевірки придатності до експлуатації – суб’єкт господарювання, який є власником декількох пунктів технічного контролю, що надають послуги з перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;»,

«виконавець технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, їх систем, частин – суб’єкт господарювання, який надає послуги з технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів, їх складових частин (систем):

авторизований виконавець – виконавець, що уповноважений виробником транспортних засобів, їх систем, частиннадавати послуги з технічного обслуговування і ремонтування відповідно транспортних засобів, їх систем, частинна підприємствах технічного сервісу, а також може виконувати функції неавторизованого виконавця;

неавторизований виконавець – виконавець, що надає послуги з технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів, їх систем, частинна підприємствах технічного сервісу, які не уповноважені виробником відповідних транспортних засобів, їх систем, частин;»,

«виробнича база – це  об’єкт інфраструктури автомобільного транспорту, який включає: територію для розміщення і зберігання під охороною  автотранспортних засобів, комплекс споруд, приміщень, обладнання, необхідних  для  підтримки їх задовільного   технічного і санітарного стану, та підготовки автотранспортних засобів і водіїв до виїзду на маршрут для надання послуг з перевезень;»,

внутрішні перевезення – перевезення пасажирів та (або) вантажів територією України без перетину державного кордону України

«водій транспортного засобу (водій) – особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія транспортного засобу. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, стажується або входить до складу екіпажу відповідно до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі;»,

«громадські пасажирські перевезення – надання послуг на автобусних маршрутах загального користування, на яких здійснюються регулярні пасажирські перевезення, доступні для всіх осіб на підставі оплати проїзду чи користування пільгами на підставі документу на право проїзду на пільгових умовах;»,

«Державний реєстр автомобільних перевізників – автоматизована система збирання, накопичення, обліку та надання інформації про автомобільних перевізників допущених до провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом;»,

«дистриб'ютор – суб’єкт господарювання, який уповноважений виробником продавати транспортні засоби та їхні запасні частини, організовувати передпродажну підготовку, гарантійне та післягарантійне обслуговування у своїй дилерській мережі;»,

«добра репутація автомобільного перевізника – це стан господарської діяльності з надання послуг  з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом, що оцінюється відповідно до цього закону;»,

«дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують  нормативні – документ дозвільного характеру, що дає право на проїзд великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу за визначеним маршрутом руху;»,

«документи на вантаж – документи необхідні для підтвердження надання/отримання послуг з внутрішніх чи міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом;»,

«експлуатаційний життєвий цикл транспортного засобу, його складника (експлуатаційний життєвий цикл) – сукупність процесів застосування за призначенням, підтримування роботоздатності, енергоефективності, безпечності технічного стану транспортного засобу (його складника) для людей та довкілля, а також систематичного передавання на утилізування швидкозношуваних складників, експлуатаційних рідин у період від дати державної або відомчої реєстрації до дати передання його на утилізування;»,

«задовільний фінансовий стан підприємства –  стійка ліквідність, платоспроможність та фінансова стійкість підприємства, його забезпеченість власними оборотними засобами, ефективне використання  ресурсів підприємства;»,

«замовник транспортних послуг – суб’єкт господарювання, споживач, орган державної влади та орган місцевого самоврядування, громадянин, громадська та інша організація, який замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів та (або) вантажів;»,

«запасна частина – частина, яка встановлюється на колісному транспортному засобі замість таких його частин, що втратили встановлені виробником технічні характеристики. Запасними частинами є відповідні вимогам, встановленим виробником транспортного засобу, експлуатаційні матеріали колісних транспортних засобів, за винятком автомобільного палива:

запасна частина оригінальна – запасна частина, що виготовлена виробником транспортного засобу відповідно до вимог його стандартів та установлених технічних вимог, відповідність якої підтверджена сертифікатом або його копією, виданими в установленому законодавством порядку, та (або) має відповідне марковання виробника;

запасна частина, що відповідає встановленим виробником вимогам («неоригінальна») – виготовлена суб'єктом господарювання, який не є виробником транспортного засобу, запасна частина, відповідність якої підтверджена сертифікатом або його копією, виданими в установленому законодавством порядку, що не мають відповідного марковання виробника;»,

«звіт придорожньої перевірки придатності до експлуатації – документ, що містить результати придорожнього контролю придатності до експлуатації комерційного транспортного засобу, відповідності розміщення та закріплення в (на) ньому вантажу;»,

«зимовий сезон – період часу, який розпочинається датою досягнення природних умов, за яких впродовж семи діб утримується температура навколишнього природного середовища нижче ніж плюс 5 °С, але не пізніше 30 листопада, та закінчується датою досягнення природних умов, за яких впродовж семи діб утримується температура навколишнього природного середовища вище ніж плюс 5 °С, але не пізніше 31 березня;»,

«індивідуальна контрольна книжка водія – документ установленого зразка, що містить інформацію про режими праці і відпочинку водія;»,

«інформаційне забезпечення від виробника транспортного засобу (інформаційне забезпечення) – інформація, необхідна для ідентифікації, перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації, ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, їх систем, частин;»,

«інфраструктура автомобільного транспорту – сукупність суб’єктів і рухомих та нерухомих об’єктів, за допомогою яких забезпечують безпечні для життєдіяльності людей, довкілля та держави процеси перевезення пасажирів та (або) вантажів транспортними засобами;»,

«картка цифрового тахографа – картка з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому контрольному пристрої (тахографі);»,

«керівник, менеджер (управитель) з перевезень – фізична особа, прийнята відповідно до законодавства про працю на роботу, яка постійно та раціонально управляє транспортною діяльністю автомобільного перевізника;»,

«контрольний пристрій (тахограф) – обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про режим праці та відпочинку водіїв;»,

«літній сезон − період часу впродовж календарного року у проміжок часу між датами кінця і початку зимового сезону;»,

«логотип транспортних засобів та їх запасних частин - словесний, образотворчий (з комбінаціями кольорів включно) або об'ємний знак, зкомбінований з літерами, цифрами, словами або без них, що є марковиною або частиною марковини виробника, дистриб’ютора транспортних засобів, запасних частин чи їх упаковки або виконавця послуг з технічного обслуговування та ремонтування транспортних засобів, його систем та частин;»,

«марка (торгове найменування, торгова марка) транспортного засобу – познака (марковання) транспортного засобу, що відображає його виробниче походження;»,

«марковання (марковина) транспортного засобу та (або) його частини − нанесені на транспортний засіб, його частину, а також на документацію з питань затвердження конструкції, перевірки придатності до експлуатації, наданих послуг з технічного обслуговування і ремонтування транспортного засобу, його систем та частин знаки, які їх характеризують;»,

«мобільний працівник – водій, який входить у штат підприємства та може під час здійснення внутрішніх перевезень виконувати іншу роботу, що не входить до часу керування;»,

«модель транспортного засобу – сукупність транспортних засобів одного типу, які не мають відмінностей за конструкцією кузова, кількістю і розташуванням рушійних та керованих осей, характеристиками екологічності, робочими циклами двигунів, кількістю і розташуванням їх циліндрів, а робочі об'єми двигунів не відрізняються більш ніж на 20 %, потужність на 30 %, а маса без навантаги на більш ніж на 20 % нижнього значення із зазначених параметрів;»,

«нічна робота – означає будь-яка роботу, яка виконується в нічний період;»,

«пасажир з обмеженою мобільністю – пасажир, що має труднощі при користуванні транспортом загального призначення, такий, як інвалід (включаючи осіб з фізичними – з ураженням опорно-рухового апарату, зокрема тих, які пересуваються на колісних кріслах, психічними, інтелектуальними або сенсорними – з ураженням органів зору, слуху та мови вадами, особа похилого віку, вагітна жінка, пасажир з дітьми (включаючи дітей у дитячих візках), особа малого зросту, особа з важким вантажем та господарським візком;»,

«перевезення для власних потреб – перевезення без отримання будь-якої плати за перевезення, що здійснюються  власними транспортними засобами та штатними водіями суб’єкта господарювання з метою забезпечення виробничої діяльності чи інших потреб, за умови, що ці перевезення є супутніми до основної діяльності для визначеного суб’єкта господарювання;»,

«підготовка до утилізування або видалення – демонтаж, накопичення до транспортної норми відповідно до законодавства, забезпечення систематичного передавання швидкозношуваних, пошкоджених складників та експлуатаційних матеріалів, що втратили споживчі властивості, транспортного засобу на пункт збору чи перероблення або видалення відповідно до законодавства;»,

«підприємство технічного сервісу (обслуговування) – суб’єкт господарювання, який забезпечує технічні операції і процеси з утримання транспортних засобів, його систем і складників у безпечному технічному стані відповідно до вимог виробника та норм законодавства;»,

«режими праці та відпочинку водія – сукупність періодів часу керування, відпочинку, іншої роботи, що визначені відповідно до законодавства України;»,

 «ремонт – сфера діяльності із забезпечення в сукупності відновлення технічного стану транспортного засобу, його систем та частин;»

«свідоцтво професійної компетентності керівників і менеджерів (управителів) у сфері перевезень транспортними засобами – документ установленого зразка, що засвідчує компетентність керівників і менеджерів (управителів) з перевезень, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільним транспортом;»,

«свідоцтво професійної компетентності водія – документ установленого зразка, що засвідчує професійну компетентність водія транспортного засобу на достатньому рівні для безпечного надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів;»,

«свідоцтво відповідності послуг пасажирського автомобільного транспорту вимогам стандартів якості та соціальних стандартів – документ установленого зразка, який підтверджує відповідність послуг перевізника  пасажирського автомобільного транспорту вимогам стандартів якості та соціальних стандартів;»,

«система управління безпекою руху – структурована та задокументована система взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів автомобільного перевізника, суб’єкта господарювання, який утримує транспортні засоби, щодо управління безпекою руху з метою встановлення політики, цілей та відповідних процесів досягнення цих цілей;»,

«соціальні стандарти – критерії мінімального рівня соціального захисту громадян, які повинен забезпечувати перевізник на маршрутах загального користування щодо їх безпечності, потреб осіб з обмеженою мобільністю, захисту навколишнього середовища, а також колективних договірних зобов’язань щодо умов праці, правил і угод стосовно робочих місць найманих працівників і їх соціального захисту за місцем роботи і місцем надання громадських послуг;»,

«спеціальне навчання водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів – спеціальне навчання водіїв для одержання додаткових актуалізованих знань щодо законодавчих, організаційно-технологічних норм і правил надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;»,

«спеціальна функція транспортного засобу – функція, яка забезпечується стаціонарно встановленим на транспортному засобі обладнанням або частиною обладнання, що споживає енергію, яка виробляється двигуном цього транспортного засобу або іншим джерелом енергії, виконання під час руху або на місці певної роботи, притаманної цьому транспортному засобу;»,

«спеціальне навчання керівників і менеджерів (управителів) з перевезень автомобільного транспорту – спеціальне навчання, що проводиться з метою поглиблення раніше здобутих знань, умінь та навичок керівників і менеджерів (управителів) з перевезень, вивчення та дотримання ними чинних правил, вимог актів законодавства та нормативних документів у сфері надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки відповідно до визначеного напряму їх діяльності;»,

«стандарти якості – критерії мінімального рівня послуг, які повинен забезпечувати перевізник на маршрутах загального користування стосовно їх доступності, надійності, зручності, результативності (регулярність руху автобусів, мінімальний час поїздки пасажира до місця призначення, комфортність поїздки, інформативність послуг, сучасні методи надання оплати за проїзд);»,

«тахографічна карта аналогового тахографа – бланк (тахокарта),  призначений для нанесення й зберігання даних в аналоговому контрольному пристрої (тахографі);»,

«технічне розслідування – система заходів із встановлення обставин та всіх можливих основних та супутніх причин виникнення ДТП, катастроф, аварій на автомобільному транспорті шляхом збору та аналізу інформації про організаційні, кваліфікаційні та технічні особливості здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільними перевізниками та розроблення дієвих заходів щодо попередження та запобігання виникненню подібних ДТП, катастроф, аварій на автомобільному транспорті у майбутньому;»,

«технічні приписи – Правила Європейської Економічної Комісії Організації Об’єднаних Націй (Правила ЄЕК ООН) – міжнародні технічні регламенти, які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та (або) використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, підписаної 20 березня 1958 року в м. Женева, з поправками 1995 року (Женевська угода 1958 року), Приписи ЄЕК ООН − міжнародні технічні регламенти стосовно вимог до транспортних засобів, які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів, підписаної 13 листопада 1997 року в м. Відень (Віденська угода 1997 року), нормативно-правові акти, технічні регламенти, а також технічні вимоги, що стосувалися певних категорій транспортних засобів до їх першої державної реєстрації;»,

«транспортний засіб загального призначення – транспортний засіб, конструкція якого відповідає всім технічним приписам, правилам, нормам і нормативам стосовно певної категорії транспортних засобів, не обладнаний спеціальним устаткованням і призначений для перевезення пасажирів, у тому числі з обмеженою мобільністю, зокрема, інвалідів з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату, та (або) вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу);»,

«транспортний засіб комерційний – транспортний засіб категорії M2, M3, N2, N3, О3, О4 або передбачені законодавством сполуки транспортних засобів категорій N2, N3 з причепами, напівпричепами категорій О3, О4;»,

«транспортний засіб спеціалізованого призначення – транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення певних категорій пасажирів та (або) вантажів, що через особливості конструкції може не задовольняти певним вимогам технічних приписів, (автобус для перевезення школярів, переважно інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, мобільний офіс, мобільна лабораторія, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне устатковання, передбачене законодавством (броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями, приладами тощо);»»,

«транспортний засіб спеціального призначення – транспортний засіб, який за своєю конструкцією призначений для виконання спеціальних функцій, що через особливості конструкції може не задовольняти певним вимогам технічних приписів, (аварійна або ремонтна майстерня, автокран, пожежний, автобетонозмішувач, підіймач чи бурова на автомобільному шасі, баластний тягач, технічна допомога, автомобіль прибиральний, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо);»,

«уповноважений орган – суб’єкт господарювання, що здійснює затвердження конструкції транспортних засобів, надання інформаційно-методичного забезпечення в системі перевірок придатності транспортних засобів до експлуатації, видачу сертифікатів придатності транспортних засобів до експлуатації відповідно до міжнародних договорів;»,

«утримання транспортного засобу – забезпечення державної або відомчої реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, забезпечення своєчасного технічного обслуговування, перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатаціїабо обов’язкового технічного контролю, ремонтування, охорони, підготовки і передання транспортного засобу та його швидкозношуваних частин і експлуатаційних матеріалів на утилізацію або видалення відповідно до законодавства;»,

«член екіпажу – особа, якій приписано виконувати обов’язки водія, змінного водія або можливого помічника, стюарда;»;

3) статтю 6 викласти в такій редакції:

«Стаття 6. Система органів державного регулювання та контролю

Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у сфері автомобільного транспорту, законодавчі основи її реалізації.

Загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, забезпечує:

формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту;

нормативно-правове регулювання;

визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов'язкові до виконання на території України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, забезпечує:

реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування;

участь у здійсненні сертифікації в установленому порядку;

внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері безпеки на автомобільному транспорті.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює:

державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті;

ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом;

визнання особи непридатною до управління транспортною діяльністю автомобільного перевізника у якості менеджера (управителя) з перевезень;

ведення Державного реєстру автомобільних перевізників;

нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та (або) габаритні параметри яких перевищують нормативні;

контроль за режимами праці та відпочинку водія, за використанням тахографів, карток до цифрового тахографа або тахокарт аналогового тахографа, або веденням індивідуальної контрольної книжки водія;

державний контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;

проведення в установленому порядку технічного розслідування катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті;

погодження паспортів міжміських та приміських автобусних маршрутів регулярних спеціальних перевезень, що виходять за межі території області (міжобласних маршрутів);

внесення змін до розкладу руху міжобласних автобусних маршрутів;

видачу свідоцтва про атестацію автостанцій, ведення переліку атестованих автостанцій та розміщення зазначеного переліку на своєму офіційному веб-сайті;

диспетчерський контроль за роботою автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування;

габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування;

контроль за дотриманням умов перевезень, визначених договором на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах;

контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України;

виконання функцій наглядового органу з питань проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

виконання функцій органу придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації комерційних транспортних засобів;

ведення обліку та аналіз причин катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті, а також пожеж на транспортних засобах;

розроблення заходів щодо запобігання виникненню катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті та контроль за їх виконанням;

інші повноваження, визначені законами та покладені на нього Президентом України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті є державним наглядовим органом з питань проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті є органом придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації комерційних транспортних засобів.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації формують у приміському та міжміському сполученні мережу автобусних маршрутів загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області, та здійснюють в межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

На території України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює:

контроль наявності, видачу дозвільних документів на виконання перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично виконується;

контроль за виконанням автомобільними перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;

контроль технічного, санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає на безпеку руху та екологічну ситуацію;

контроль та нагляд за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки на автомобільному транспорті та правил перевезення небезпечних вантажів;

контроль внесення перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами України;

перевірку транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

габаритно-ваговий контроль транспортних засобів.

У пунктах пропуску через державний кордон України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює:

контроль наявності дозвільних документів на виконання перевезень;

габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;

контроль за дотриманням перевізниками правил перевезення небезпечних вантажів;

контроль внесення (нарахування) перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами України;

контроль сплати перевізниками штрафів чи виконання приписів органів контролю;

ведення обліку автомобільних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, здійснює у пунктах пропуску через державний кордон України документальний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками законодавства України щодо міжнародних автомобільних перевезень.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на рік. Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку проведення планової перевірки письмово повідомляє про це автомобільного перевізника, якого буде перевіряти.

Позапланові перевірки проводяться лише на підставі заяви (повідомлення в письмовій формі) про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки наведених фактів та виконання припису про порушення зазначеного законодавства.

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Рейдові перевірки транспортних засобів проводяться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання.

Органи державного нагляду (контролю) та автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб’єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг автостанцій, суб’єкти господарювання, які надають інформаційно-диспетчерські послуги, мають право фіксувати процес здійснення планової, позапланової або рейдової перевірки, придорожньої технічної перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації засобами фото, аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню таких процесів.

Порядок здійснення державного нагляду (контролю) на автомобільному транспорті в частині проведення рейдових перевірок визначає Кабінет Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.»;

4) статтю 7 – 9 викласти в такій редакції:

«Стаття 7. Організація пасажирських перевезень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування

Забезпечення  організації  пасажирських перевезень та виконання функцій організатора перевезень покладається:

на міжнародних, міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять  за межі території області (міжобласні маршрути) – на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

на міжміських і приміських маршрутах, які проходять від м. Києва до населених пунктів Київської області та від м. Севастополя до населених пунктів Автономної Республіки Крим – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

на міжобласних маршрутах, що проходять виключно по території двох суміжних областей, або по території Автономної Республіки Крим та області, що із нею межує (суміжні області), – Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації;

на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), – на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації;

на автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ – міжнародний аеропорт "Бориспіль" – на Київську міську державну адміністрацію;

на міських автобусних маршрутах загального користування – на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Стаття 8. Оцінка відповідності на автомобільному транспорті

Оцінку відповідності транспортних засобів, робіт, послуг на автомобільному транспорті здійснюють з метою:

запобігання використанню транспортних засобів, надання робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров'я людей та довкілля;

сприяння споживачам у свідомому виборі транспортних засобів, робіт, послуг;

створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві;

створення прозорого конкурентного середовища  для надання  споживачам якісних  послуг пасажирського автомобільного транспорту, на підставі дотримання  вимог  стандартів якості та соціальних стандартів;

підвищення безпечності процесів автомобільного транспорту;

зменшення шкідливого впливу діяльності автомобільного транспорту на здоров’я людей та довкілля;

захисту прав споживачів, зокрема пасажирів з обмеженою мобільністю, особливо інвалідів з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату, та сприяння свідомому вибору транспортних засобів, робіт, послуг;

виконання міжнародних договорів України;

створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:

є компетентним органом з питань забезпечення виконання Женевської Угоди 1958 року;

визначає перелік Правил Європейської Економічної Комісії Організації Об’єднаних Націй, які застосовує Україна відповідно до Женевської угоди 1958 року;

здійснює контроль за технічним регулюванням у сфері безпеки, допуску до експлуатації, використання та ввезення транспортних засобів, їх частин та обладнання;

визначає порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, яким визначає: процедури оцінки відповідності транспортних засобів, їхніх частин та обладнання; перелік технічних приписів та методи випробувань транспортних засобів, їхніх частин та обладнання; види транспортних засобів, які підлягають затвердженню типу та індивідуальному затвердженню; порядок затвердження типу та індивідуального затвердження транспортного засобу, частин та обладнання; процедури оцінки та перевірки відповідності виробництва транспортних засобів, їхніх частин та обладнання; форми сертифікатів типу та сертифікатів відповідності транспортного засобу, частин та обладнання; умови видачі виробниками сертифікатів відповідності на підставі сертифікатів типу транспортних засобів, що виготовляють малими серіями, із застосуванням нових технологій, кінцевої серії; умови визнання документів стосовно затвердження типу та інших доказів відповідності транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, наданих відповідно до міжнародних договорів та угод, укладених відповідно до законодавства; екологічні норми,  позначення рівнів і кодів екологічних норм, методи випробувань транспортних засобів; правила маркування продукції затвердженого типу;

визначає уповноважені органи затвердження типу, які видають сертифікати типу транспортного засобу, частин та обладнання і сертифікати відповідності;

визначає технічні служби, які виконують випробовування та (або) інспектування продукції та (або) перевірки відповідності виробництва відповідно до Женевської угоди 1958 року;

організовує ведення та затверджує порядок ведення реєстру сертифікатів типу та сертифікатів відповідності транспортних засобів та обладнання;

готує та надає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері технічного регулювання, пропозиції щодо призначення та скасування призначення органів з оцінки відповідності для проведення робіт з оцінки та підтвердження відповідності у сфері транспортних засобів, їхніх частин та обладнання;

виконує функції компетентного органу з питань забезпечення виконання Віденської Угоди 1997 року та доданих до неї Приписів ЄЕК ООН;

визначає пріоритетні напрямки розвитку технічного регулювання у сфері транспортних в Україні;

здійснює нормативно-правове забезпечення технічного регулювання у сфері транспортних засобів;

затверджує технічні регламенти і процедури оцінки відповідності у сфері транспортних засобів та послуг  пасажирського автомобільного  транспорту;

здійснює методичне забезпечення діяльності з розроблення та перегляду технічних регламентів і процедур оцінки відповідності у сфері транспортних засобів та послуг  пасажирського автомобільного  транспорту;

здійснює міжнародне співробітництво у сфері технічного регулювання транспортних засобів з відповідними органами інших держав;

здійснює інші повноваження, визначені законами.

Типовий порядок добровільної процедури визначення відповідності послуг автомобільного перевізника вимогам встановлених компетентним органом – організатором перевезень соціальних стандартів та стандартів якості визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 9. Особливості ліцензування на автомобільному транспорті

Ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом здійснюється відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» з урахуванням особливостей, визначених цим законом.

Ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на  забезпечення якості та безпеки перевезень, створення рівних умов доступу до ринку послуг автомобільного транспорту.

Завданням ліцензування на автомобільному транспорті є:

надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом винятково перевізниками, які мають добру репутацію, професійну компетентність, задовільний фінансовий стан;

створення конкурентного середовища на ринку послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом, підвищення конкурентоспроможності національних перевізників;

захист прав пасажирів, вантажовласників;

забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування, зокрема для пасажирів з обмеженою мобільністю, особливо інвалідів з ураженням органів зору, слуху та опорно-рухового апарату;

забезпечення використання безпечних за конструкцією та технічним станом транспортних засобів, що відповідають виду послуги та забезпечують комфортні умови праці водіїв та поїздки пасажирів.

Господарська діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом складається з:

внутрішніх перевезень пасажирів транспортними засобами категорії М2, М3;

внутрішніх перевезень пасажирів та їх багажу на таксі;

внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;

внутрішніх перевезень вантажів транспортними засобами категорії N2, N3;

міжнародних перевезень пасажирів транспортними засобами категорії М2, М3;

міжнародних перевезень пасажирів та їх багажу на таксі;

міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;

міжнародних перевезень вантажів транспортними засобами категорії N2, N3.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом, крім вимог встановлених статтею 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», встановлюють вимоги до:

доброї репутації;

задовільного фінансового стану;

професійної компетентності;

наявності службового приміщення на території України, у якому дійсно зберігається звітність про фінансово-господарську діяльність автомобільного перевізника, документи стосовно режиму праці та відпочинку водіїв;

транспортних засобів та їх технічного стану.

Технологічні вимоги щодо наявності певної матеріально-технічної бази на автомобільному транспорті не застосовуються.

Для отримання ліцензії автомобільний перевізник повинен бути резидентом України, відповідати вимогам ліцензійних умов та мати хоча б один транспортний засіб у власності або що використовується на інших законних підставах. Конструкція транспортного засобу має відповідати виду здійснюваних перевезень.

Особливості ліцензування на автомобільному транспорті в частині доброї репутації, задовільного фінансового стану та професійної компетентності не розповсюджуються на перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, легковими автомобілями на замовлення.

Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії на підставі невідповідності автомобільного перевізника встановленим вимогам приймається органом ліцензування протягом десяти робочих днів з дня прийняття заяви.

На наступний робочий день після дня прийняття рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії інформація подана здобувачем ліцензії вноситься до Державного реєстру автомобільних перевізників. Державний реєстр автомобільних перевізників формується на підставі документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії та містить наступну інформацію:

найменування автомобільного перевізника, реєстраційний номер юридичної особи чи фізичної особи – підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків та правову форму;

адреси місцезнаходження автотранспортного підприємства, службового приміщення;

реквізити свідоцтва професійної компетентності фізичної особи-підприємця, керівника та (або) менеджера (управителя) з перевезень;

серійний номер ліцензії, вид діяльності, на яку видана ліцензія, її статус (чинна / не чинна),

дані про категорії, номерні знаки, ідентифікаційні номери (VIN) транспортних засобів, що використовуються за ліцензією;

про вироки, штрафи та порушення законодавства про автомобільний транспорт, що допущені автомобільним перевізником, його посадовими особами та водіями при провадженні діяльності.

Інформація про автомобільного перевізника зберігається в Державному реєстрі автомобільних перевізників безстроково.

Порядок ведення та користування відомостями Державного реєстру автомобільних перевізників встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Використання транспортного засобу для провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів, інформація про який не внесена до Державного реєстру автомобільних перевізників, заборонена. Транспортний засіб, що використовується для провадження господарської діяльності не може використовуватись декількома ліцензіатами.

Ліцензія на надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів та (або) вантажів надає право автомобільному перевізнику надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів та (або) вантажів.

Для цілей цього Закону та Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» орган ліцензування користується відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів.»;

5) доповнити главу другу статтею 91 такого змісту:

«Стаття 91. Особливості контролю за додержанням вимог ліцензійних умов

Інформація про вироки, штрафи, накладені на автомобільного перевізника, його персонал, та  порушення, виявлені в ході заходів державного контролю (нагляду), зокрема уповноваженими органами інших держав, вносяться до Державного реєстру автомобільних перевізників, в якому вони закріплюються за автомобільним перевізником, керівником, менеджером (управителем) з перевезень одночасно. Орган ліцензування отримує інформацію про фізичну особу-підприємця, юридичну особу та його керівника, менеджера (управителя) з перевезень, водіїв від відповідного підрозділу Міністерства внутрішніх справ України, Державної фіскальної служби, їх територіальних органів за допомогою електронної системи обміну інформації. Порядок отримання та обміну інформацією про фізичну особу-підприємця, юридичну особу та його керівника, менеджера (управителя) з перевезень затверджує Кабінет Міністрів України.

Орган ліцензування за інформацією з Державного реєстру автомобільних перевізників про вироки, штрафи та порушення автомобільних перевізників контролює ступінь ризику їх діяльності. При досягненні визначеного ступеню ризику орган ліцензування інформує про це автомобільного перевізника та призначає проведення позапланової перевірки додержання вимог ліцензійних умов автомобільним перевізником. Критерії розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх діяльності у сфері автомобільного транспорту та визначення періодичності здійснення заходів державного нагляду (контролю) затверджує Кабінет Міністрів України.

Планові перевірки додержання вимог ліцензійних умов автомобільних перевізником проводяться органом ліцензування не частіше ніж раз на 5 років.

За результатами планової та позапланової перевірки орган ліцензування приймає рішення про втрату або непорушність доброї репутації керівником та (або) менеджером (управителем) з перевезень, про призупинення дії ліцензії та встановлює термін на усунення автомобільним перевізником встановлених порушень:

граничний термін, який не перевищує 6 місяців, і який можна подовжити на 3 місяці у випадку смерті чи фізичної недієздатності менеджера (управителя) з перевезень, для прийому на роботу іншого менеджера (управителя) з перевезень, якщо він більше не відповідає вимозі щодо доброї репутації чи професійної компетенції;

граничний термін, який не перевищує 6 місяців, коли підприємство повинне виправити ситуацію шляхом доведення того, що воно має діюче та постійне місце заснування;

граничний термін, який не перевищує 6 місяців, у випадку невиконання вимоги щодо задовільного фінансового стану, шляхом доведення того, що ця вимога знову буде виконуватись.

При втраті доброї репутації керівник та (або) менеджер (управитель) з перевезень має скласти іспити відповідно до статті 344.

Після усунення порушень або закінчення терміну, що наданий автомобільному перевізнику, орган ліцензування приймає рішення за представленими автомобільним перевізником документами про усунення порушень або  проводить позапланову перевірку.

У разі встановлення факту невиконання вимоги щодо усунення порушень орган ліцензування анулює ліцензію. Право на отримання автомобільним перевізником ліцензії на провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів автомобільним транспортом настає не раніше ніж через 6 місяців після анулювання ліцензії.

Інформація про визнання керівника та (або) менеджера (управителя) з перевезень непридатним для управління автотранспортним підприємством, встановлення терміну на усунення порушень автомобільним перевізником та анулювання ліцензії вноситься до Державного реєстру автомобільних перевізників.

Автомобільні перевізники, керівники та (або) менеджери (управителі) з перевезень в установленому законодавством порядку мають право оскаржити рішення органу ліцензування.»;

6) статті 10 та 11 викласти в такій редакції:

«Стаття 10. Тарифна політика на автомобільному транспорті

Тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів та їх утримання.

Тарифна політика на автомобільному транспорті спрямована на забезпечення:

конкуренції;

стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів;

балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом обґрунтованих витрат на їх надання;

підприємницької діяльності та залучення інвестицій для оновлення та утримання транспортних засобів;

належного рівня оплати праці, умов праці та відпочинку персоналу автомобільного транспорту.

Підставою для перегляду рівня тарифів на послуги автомобільних перевізників є зміна умов виробничої діяльності, що не залежать від господарської діяльності автомобільного перевізника.

Перегляд рівня тарифів на послуги автомобільних перевізників здійснюється за результатами об’єктивного визначення фактичних обсягів перевезень на підставі обстеження пасажиропотоків, яке забезпечують організатори пасажирських перевезень.

Порядок визначення обсягів перевезень на підставі обстеження пасажиропотоків затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Реалізація єдиної тарифної політики передбачає затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:

методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту;

експлуатаційних норм середнього ресурсу, витрат складників колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі (пневматичних шин, акумуляторних свинцевих стартерних батарей, змінних елементів систем нейтралізації забруднювальних речовин, інше) та норм витрат експлуатаційних матеріалів.

Стаття 11. Соціально значимі послуги на автомобільному транспорті

Надання соціально значимих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значимі послуги надаються при здійсненні громадських пасажирських перевезень.

Соціально значимими послугами автомобільного  транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Обсяги соціально значимих послуг установлюються замовленням. Замовлення є невіддільною частиною договору автомобільного перевізника із органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. Замовленням визначаються:

планові обсяги перевезень пільгових пасажирів та пасажирів за регульованими тарифами у міському та внутрішньообласному сполученні;

плановий обсяг компенсаційних виплат за такі перевезення, з урахуванням втрат доходів перевізника, порядок, умови та терміни їх здійснення;

порядок здійснення компенсаційних виплат за перевезення у міжобласному сполученні.

Розмір компенсації втрат доходів від надання соціально значимих послуг повинен відповідати розміру коштів, достатньому для покриття обґрунтованих витрат автомобільного перевізника, пов'язаних з такими перевезеннями, з урахуванням прибутку, необхідного для його розвитку та сплати податкових зобов'язань.

Розмір обґрунтованих витрат автомобільного перевізника визначається за методикою розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Розмір прибутку приймається на рівні, що є середнім для сектору громадських пасажирських перевезень, забезпечує беззбиткову діяльність та враховує фінансовий ризик, що виникає у автомобільного перевізника через надання соціально значимих послуг.

Органи виконавчої влади та органи місцевого  самоврядування зобов'язані:

укласти договір з автомобільним перевізником на надання соціально значимих послуг;

відповідно до закону забезпечувати компенсацію втрат доходів автомобільним перевізникам, які надають соціально значимі послуги;

за результатами річної фінансової звітності забезпечувати один раз на рік публікацію в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті звіту про виконання зобов’язань щодо компенсації кожному автомобільному перевізнику, з яким укладено договір на перевезення пільгових пасажирів та перевезення за регульованими тарифами, втрат доходів від здійснення таких перевезень.»;

7) доповнити главу другу статтею 131 такого змісту:

«Стаття 131. Технічне розслідування катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті

Технічному розслідуванню підлягають дорожньо-транспортні пригоди за участю рухомого складу автомобільних перевізників – фізичних осіб-підприємців або юридичних осіб, які здійснюють перевезення пасажирів та (або) вантажів.

Технічне розслідування катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод, що трапились за участі автомобільного транспорту загального користування, (технічне розслідування) проводиться з метою встановлення технічних і організаційних причин виникнення дорожньо-транспортних пригод та розроблення заходів щодо їх попередження відповідно до порядку проведення технічних розслідувань катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Технічне розслідування дорожньо-транспортних пригод державного рівня з дуже тяжкими наслідками (подія, в якій 10 і більше осіб загинуло та (або) 25 і більше отримали травми) проводиться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, та залученням інших центральних органів виконавчої влади, якщо інше не передбачено в установленому законодавством порядку.

Технічне розслідування дорожньо-транспортних пригод державного рівня з тяжкими наслідками (подія, в якій від 5 і до 10 осіб загинуло та (або) від 15 і до 25 отримали травми) проводиться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, якщо інше не передбачено в установленому законодавством порядку.

Технічне розслідування дорожньо-транспортних пригод регіонального (подія, в якій від 3 і до 5 осіб загинуло та (або) від 10 до 15 осіб отримали травми) та місцевого рівня (подія, в якій до 3 осіб загинули та (або) від 3 до 10 осіб отримали травми) проводиться територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.»;

8) в статті 14:

в частині другій слово «збитків» замінити словами «втрат доходів»;

частину третю викласти в такій редакції:

«Сільські, селищні, міські ради розробляють і затверджують програми розвитку та вдосконалення автомобільного транспорту на відповідній території та розбудови місць стоянок транспортних засобів з метою забезпечення водіїв вимогам законодавства щодо режимів праці та відпочинку.»;

доповнити новими частинами четвертою – сьомою в такій редакції;

«У процесі проектування, будівництва, реконструкції і ремонтування об’єктів інфраструктури автомобільного транспорту, що використовуються пасажирами, необхідно обов’язково дотримуватися державних будівельних норм, зокрема стосовно забезпечення доступності для пасажирів з обмеженою мобільністю.

Експлуатація транспортних засобів загального призначення та об'єктів інфраструктури автомобільного транспорту, які використовуються пасажирами, без урахування потреб пасажирів з обмеженою мобільністю, особливо інвалідів з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату, не дозволяється.

Допускається використання автобусів, які конструктивно не можуть бути обладнані (переобладнані) для перевезення інвалідів на візках відповідно до вимог чинних соціальних стандартів за умови обладнання (переобладнання) їх для перевезення усіх інших категорій осіб з обмеженою мобільністю, особливо інвалідів з ураженнями органів зору та слуху.

Фінансування заходів спрямованих на забезпечення пристосованості для потреб пасажирів з обмеженою мобільністю, особливо інвалідів з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату, здійснюється за рахунок власників (балансоутримувачів) автомобільних транспортних засобів загального призначення та відповідних об'єктів інфраструктури автомобільного транспорту, шляхового господарства, які використовуються пасажирами, або орендарів згідно із договором оренди.»;

частини четверта – сьома вважати відповідно частинами восьмою – одинадцятою;

9) статті 17 – 20 викласти в такій редакції:

«Стаття 17. Вимоги до персоналу автомобільного транспорту

Персонал автомобільного транспорту повинен відповідати визначеним законодавством вимогам, зокрема:

мати необхідний рівень професійної компетентності відповідно до законодавства;

забезпечувати якісне та безпечне надання послуг автомобільного транспорту;

ввічливо та уважно реагувати на звернення і скарги споживачів послуг автомобільного транспорту.

Підготовку, перепідготовку, атестацію та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюють у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, та Міністерства внутрішніх справ України.

Персонал автомобільного транспорту, пов’язаний із забезпеченням і безпосереднім виконанням робіт (операцій) обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, технічного обслуговування та ремонтування транспортних засобів повинен проходити систематичне підвищення рівня спеціальних знань та (або) складання іспитів.

Стаття 18. Особливості організації праці та контролю за роботою водіїв транспортних засобів

З метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:

організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів;

здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Організація контролю за режимами праці та відпочинку водіїв має забезпечувати перевірку не менше як 3% робочих днів водіїв за календарний рік, зокрема під час рейдової перевірки на дорозі не менш як 30% та на підприємствах – не менш як 50% робочих днів.

Вимоги до робочого часу та часу відпочинку водіїв встановлюються відповідно до  Положення про робочий час та час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, яке затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політикуу сфері транспорту.

Для мобільного працівника кількість робочих годин протягом тижня може становити до 60 годин за умови, що протягом чотирьох місяців середня тривалість робочого тижня становить 48 годин, і процедура залучення працівника до надурочних робіт витримана у відповідності вимог законодавства про працю.

Стаття 19. Класифікація транспортних засобів за конструкцією і призначенням

Транспортні засоби поділяють на транспортні засоби загального, спеціалізованого та спеціального призначення, які виконують спеціальні робочі функції.

Класифікацію, визначення категорій та позначення транспортних засобів за конструкцією згідно з Женевською угодою 1958 року, а також з урахуванням норм законодавства Європейського Союзу визначається Законом України «Про класифікацію колісних транспортних засобів».

Класифікацію автобусів стосовно параметрів комфортності здійснюють згідно з Міжнародною системою класифікації туристичних автобусів, схваленою Генеральним секретаріатом Міжнародного союзу автомобільного транспорту.

Порядок визначення класу комфортності автобусів, сфери їх використання за видами сполучень та режимами руху затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Вимоги до транспортних засобів і частин до них

Конструкція та технічний стан транспортних засобів, а також їх частини мають відповідати вимогам, порядок визначення яких установлює Кабінет Міністрів України або уповноважений ним центральний орган виконавчої влади, та забезпечувати:

безпеку людей, які користуються транспортними засобами чи беруть участь у дорожньому русі;

відповідність нормам стосовно викидів забруднювальних речовин, парникових газів, електромагнітних завад, рівню шуму та інших чинників негативного впливу на людину та довкілля;

запобігання пошкодженню транспортними засобами доріг та їх облаштування;

ефективне використання енергетичних ресурсів, частин і експлуатаційних матеріалів;

захист від незаконного використання транспортних засобів та запобігання пошкодженню вантажів;

збереження властивостей безпеки від моменту виготовлення транспортного засобу до його утилізації;

відповідність іншим вимогам законодавства.

Транспортні засоби та частини до них повинні відповідати вимогам нормативної і конструкторської документації та мати марковання для їх ідентифікації.

Технічні вимоги до обладнання, що встановлюється на таксі, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Транспорті засоби категорії М2, М3 та N2, N3, які використовуються для надання послуг з перевезень пасажирів та (або) вантажів повинні бути обладнаними тахографами затвердженого типу згідно з вимогами ЄУТР.

Комерційні транспортні засоби виготовлені після 16 червня 2010 року, мають бути обладнані цифровими тахографами. При виході з ладу аналогового тахографа він має бути замінений на цифровий.

Тахограф повинен мати верхню межу вимірювань швидкості щонайменше 125 кілометрів на годину. Тахографи використовуються з картками або тахокартами затвердженого типу згідно з вимогами ЄУТР.

Роботи з установлення, перевірки, адаптації та технічного обслуговування контрольних пристроїв (тахографів) в автомобільних транспортних засобах мають проводитись відповідно до вимог ЄУТР.

Власники або особи, які експлуатують транспортні засоби, що повинні бути обладнані контрольними пристроями (тахографами), не мають права здійснювати їх установлення, перевірку, адаптацію та технічне обслуговування.

Тахографами можуть бути не обладнані транспортні засоби:

1) категорій N2, N3, М2, М3 з конструктивною максимальною швидкістю менше 40 км/год або виготовлені до 2000 року, крім транспортних засобів, які беруть участь в міжнародних перевезеннях;

2) категорій М2, М3 на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км;

3) категорій N2, N3, М2, М3, які використовуються фізичними особами  за  власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;

4) категорій N2, N3, які використовуються сільськогосподарськими   підприємствами, підприємствами лісового господарства, рибними та комунальними господарствами виключно для цілей цих підприємств в радіусі 100 кілометрів від свого місця розташування;

5) категорій N2, N3, М2, М3, які використовуються для потреб Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства  оборони України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, а також Державної служби  України з надзвичайних ситуацій, Міністерства охорони здоров'я України.

Водії транспортних засобів, що належать резидентам, які не обладнані тахографами відповідно до законодавства, за винятком вказаних в пункті п’ятому цієї статті, ведуть індивідуальну контрольну книжку водія.

До міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються транспортні засоби обладнані пристроями для обмеження швидкості відповідно до цієї статті, на які є документи, що підтверджують їх відповідність вимогам щодо безпеки руху та екологічної безпеки країн, на територію яких передбачено в'їзд, а також національні реєстраційні документи, документи стосовно страхування, номерні та розпізнавальні знаки.

Причепи та напівпричепи, які використовуються для міжнародних перевезень вантажів, можуть мати реєстраційні документи, номерні та розпізнавальні знаки іншої держави, у якій вони зареєстровані.

Конструкція та технічний стан транспортних засобів, які використовуються при виконанні міжнародних перевезень, мають відповідати вимогам законодавства України та іноземної держави, дозвіл на проїзд територією якої одержав власник транспортного засобу.

У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень небезпечних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним цією статтею, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються в порядку, встановленому уповноваженим органом.

У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень швидкопсувних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним цією статтею, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються в порядку, встановленому уповноваженим органом.

Пристроями для обмеження швидкості повинні бути обладнані такі транспортні засоби:

1) категорій N2, N3, які використовуються для міжнародних ватажних перевезень;

2) категорій М2, М3, які використовуються для міжнародних пасажирських перевезень;

3) категорій N2, N3 з датою першої реєстрації в Україні після 1 січня 2008 року;

4) категорій М2, М3 з датою першої реєстрації в Україні після 1 січня 2008 року;

5) категорій М2, М3 спеціалізованого призначення, призначені  для перевезення школярів.

Пристрої для обмеження швидкості, якими обладнано транспортні засоби, повинні відповідати вимогам технічних приписів та бути налаштовані так, щоб максимальна швидкість транспортних засобів категорій N2, N3 не могла перевищувати 90 км/год, транспортних засобів категорій М2, М3 – не могла перевищити 100 км/год.

Пристрої для обмеження швидкості, якими обладнано транспортні засоби категорій М2, М3 спеціалізованого призначення, призначені для перевезення школярів, повинні обмежувати максимальну швидкість руху таких автобусів до 70 км/год.

Встановлення, налаштування, технічне обслуговування, ремонтування та перевірка пристроїв обмеження швидкості руху транспортних засобів здійснюється в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Пристроями для обмеження швидкості можуть бути не обладнані транспортні засоби:

1) категорій М2, М3 з конструктивною максимальною швидкістю менше 100 км/год (крім автобусів спеціалізованого призначення, призначених для перевезення школярів);

2) категорій N2, N3 з конструктивною максимальною швидкістю менше 90 км/год;

3) які застосовують як громадський або комунальний транспорт виключно в умовах міста;

4) які експлуатуються винятково поза дорогами загального користування.

Порядок встановлення вимог щодо обладнання транспортних засобів обмежувачами швидкості, тахографами та використання карток визначає Кабінет Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, з урахуванням вимог ЄУТР затверджує:

порядок ведення переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють установлення та технічне обслуговування контрольних пристроїв (тахографів), обмежувачів швидкості на транспортних засобах. Цей порядок має передбачати, зокрема, вимоги до формування та оприлюднення цього переліку на офіційному веб-сайті, а також вимоги до доброї репутації та процедуру звітування цих суб’єктів господарювання про виконані роботи та форму такого звіту в електронному вигляді;

порядок обігу карток, що використовуються в контрольних пристроях (тахографах);

інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів), обмежувачів швидкості на транспортних засобах.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, з урахуванням вимог УПШ затверджує порядок видачі свідоцтв про відповідність транспортного засобу вимогам Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (Свідоцтво УПШ).»;

10) статтю 22 виключити;

11) доповнити главу п’яту статтями 221, 222, 223 такого змісту:

«Стаття 221. Суб’єкти мережі забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів

До суб’єктів мережі забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів відносять:

1) авторизоване ремонтне підприємство, що має авторизованих виконавців, відповідає вимогам виробника і законодавства;

2) неавторизоване ремонтне підприємство, яке може мати:

неавторизованого виконавця, який не функціонує в системи дистрибуції, встановленій виробником та (або) постачальником транспортних засобів, які він ремонтує та обслуговує;

авторизованого виконавця в системи дистрибуції певного постачальника, відповідно до того ступеню, в якому він надає послуги з ремонтування та обслуговування транспортних засобів, стосовно яких він не є членом системи дистрибуції постачальника;

3) неавторизований дистриб’ютор, який може бути:

дистриб’ютором запасних частин транспортних засобів, який не функціонує в системи дистрибуції, встановленій постачальником транспортних засобів, дистрибуцію запасних частин для яких від здійснює;

авторизованим дистриб’ютором в системі дистрибуції певного постачальника, в тій мірі, в якій він здійснює дистрибуцію запасних частин для транспортних засобів, стосовно яких він не є членом системи дистрибуції відповідного постачальника;

4) підприємство системи вибіркової дистрибуції, в якій постачальник зобов’язується продавати за контрактом товари або послуги, прямо або опосередковано, лише дистриб’юторам, обраним на основі спеціальних критеріїв, та коли такі дистриб’ютори зобов’язуються не продавати такі товари або послуги неавторизованим дистриб’юторам на території, що зарезервована постачальником для функціонування цієї системи;

5) пов’язані з суб’єктами мережі забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів підприємства:

а) підприємство, в якому сторона угоди, прямо або опосередковано має більше половини голосів, або має право призначати більше половини членів наглядового органу, управлінського органу чи органів, які юридично представляють підприємство, або має право управляти справами підприємства;

б) підприємство, яке прямо або опосередковано має права, наведені у підпункті а) стосовно сторони угоди;

в) підприємство, стосовно якого підприємство, зазначене у підпункті б), прямо або опосередковано має права, наведені у підпункті а);

г) підприємство, стосовно якого сторона угоди, разом з одним або більше підприємств, зазначених у підпунктах а), б) або в), або стосовно яких два або більше з цих підприємств, спільно мають права, наведені у підпункті а);

ґ) підприємство, стосовно якого права, наведені у підпункті а), спільно мають:

сторони угоди або їх відповідно пов’язані підприємства, зазначені у підпунктах а) - г), або

одна чи більше із сторін угоди або одне чи більше пов’язаних з ними підприємств, зазначених у підпунктах а) – г) та одна або більше із третіх сторін.

Підприємства, виробничі асоціації підприємств мережі технічної експлуатації транспортних засобів укладають вертикальні угоди і узгоджують дії в мережі забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів з урахуванням норм антимонопольного законодавства і відслідковують свою частку на ринку певного товару або послуг.

Інформаційне забезпечення постачальнику транспортних засобів і авторизованому виконавцеві, а також на договірних засадах за обґрунтовану плату неавторизованому виконавцеві на його запит або іншим заінтересованим особам надає виробник транспортних засобів, його систем і складників. Якщо певна інформація зі складу інформаційного забезпечення є об’єктом права інтелектуальної власності або вона є ноу-хау, виробник може у письмовій формі обґрунтовано відмовити у доступі до неї.

Вимоги до інформаційного забезпечення та порядок надання його виробником, дистриб’ютором, постачальником транспортних засобів, його систем, складових частин для забезпечення технічної експлуатації, обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 222. Забезпечення технічного експлуатування транспортних засобів

Автомобільні перевізники, підприємства, що використовують транспортні засоби, протягом експлуатаційного життєвого циклу транспортного засобу дотримуються норм безпечності технічного стану транспортного засобу, встановлених виробником та законодавством, норм охорони праці, пожежної безпеки, правил дорожнього руху, охорони довкілля та забезпечення санітарного стану.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту затверджує:

правила технічного експлуатування колісних транспортних засобів, правила технічного експлуатування коліс та пневматичних шин колісних транспортних засобів категорій L, M, N, O і спеціальних машин, виконаних на їх шасі, правила технічного експлуатування свинцевих стартерних акумуляторних батарей транспортних засобів та спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, правила технічного експлуатування інших складників транспортних засобів, порядок періодичного підвищення рівня спеціальних знань з питань технічної експлуатації транспортних засобів, їх складників та систем. Зазначені правила повинні виконуватися всіма особами, які зобов’язані утримувати транспортні засоби у безпечному технічному стані;

перелік основних складників, предметів обладнання та експлуатаційних матеріалів укомплектованого транспортного засобу, які підлягають утилізуванню, впродовж експлуатаційного життєвого циклу,перелік складників, повторне використання яких створює загрозу життю та довкіллю і тому заборонено, перелік експлуатаційних рідин, що підлягають утилізуванню на спеціалізованих підприємствах, перелік матеріалів, предметів обладнання та частин, які можуть містити свинець, ртуть, кадмій та шестивалентний хром;

правила надання послуг з технічного обслуговування та ремонтування колісних транспортних засобів, їх систем, складників, положення про технічне обслуговування та ремонтування колісних транспортних засобів, у якому, залежно від кліматичних умов, необхідно передбачити впродовж експлуатаційного життєвого циклу необхідність виконання суб’єктами інфраструктури автомобільного транспорту зарегламентованого виробником, зокрема сезонного технічного обслуговування з заміною експлуатаційних рідин (оливи двигунів і силових передач, робочі тіла систем управління, моторне паливо, інші), матеріалів (мастильні, для полегшення пуску двигуна, захисту від корозійних ушкоджень), складників (пневматичні шини й колеса) на відповідні сезону.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, оприлюднює на своєму веб-сайті інформацію про дату настання поточного сезону експлуатації транспортних засобів в регіонах.

Стаття 223. Технічне обслуговування і ремонтування транспортних засобів

Виконавці технічного обслуговування і ремонтування дотримуються норм виробника та документів, наведених в статтях 221 та 222 цього Закону, і повинні мати:

виробничі будівлі та споруди, що відповідають нормам охорони праці й довкілля, пожежної безпеки та нормам, встановленим виробником транспортних засобів;

власні або орендовані засоби технічного обслуговування і ремонтування, що відповідають установленим законодавством вимогам;

персонал необхідного рівня професійної кваліфікації та компетентності відповідно до видів виконуваних робіт;

інформаційне забезпечення від виробника транспортних засобів, його систем і складових частин;

технологічну документацію, яка забезпечує безпечність виробничих процесів для людей і довкілля, а також безпечність відремонтованого або обслуженого транспортного засобу певної моделі, торгової марки, а також його системи, частини.

Вимоги до виконавця технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів впродовж експлуатаційного життєвого циклу, процедури з підтвердження відповідності транспортного засобу після технічного обслуговування та (або) ремонтування, встановлюють у технічному регламенті з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, який затверджує Кабінет Міністрів України.

В період дії гарантійних зобов’язань виробник не має права відмовлятися від передбачених законом гарантій, зокрема, за умови, що гарантійне технічне обслуговування або ремонтування виконано згідно з вимогами інформаційного забезпечення від виробника, авторизованим чи неавторизованим виконавцем підприємства будь-якої мережі технічного сервісу відповідно до частини другої статті 221 та з використанням запасних частин неавторизованого дистриб’ютора, якщо не доведе, що зазначені роботи (операції) виконані з порушеннями вимог його інформаційного забезпечення.

Виконавець технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів, його систем, частин використовує запасні частини з відповідними марковинами. Якщо замовник використовує для ремонтування складові частини транспортних засобів, які йому надає замовник відповідних послуг, гарантійні зобов’язання виконавця на ці складові частини не поширюються.

Виробник оригінальних запасних частин замарковує їх логотипом, марковиною, символом власного бренду у такий спосіб, щоб споживач міг відрізняти їх від запасних частин іншого походження.

Власник транспортного засобу або особа, яка його утримує:

забезпечує своєчасне і в повному обсязі проведення робіт з технічного обслуговування і ремонтування згідно з нормами, нормативами, встановленими виробником та наведеними в його інформаційному забезпеченні для визначених умов технічного експлуатування;

у разі потреби застосовує оригінальні і неоригінальні запасні частини з марковинами,коригує відповідно до положення про технічне обслуговування та ремонтування транспортних засобів норми, нормативи, встановлені інформаційним забезпеченням від виробника, якщо фактичні умови технічного експлуатування транспортних засобів відрізняються від визначених виробником;

згідно з положенням про технічне обслуговування та ремонтування транспортних засобів суб’єкт господарювання, який утримує транспортні засоби, або підприємство технічного сервісу, яке обслуговує ці транспортні засоби на умовах договору, затверджує скориговані відповідно до його виробничих умов норми (нормативи) щодо технічного обслуговування та ремонтування транспортних засобів в післягарантійний період, зокрема для переобладнаних у сфері технічної експлуатації транспортних засобів, для прогресивних технологічних рішень з технічного обслуговування і ремонтування, для застосування сучасних експлуатаційних матеріалів;

підготовлює до утилізування або видалення транспортні засоби та його складники, що втратили споживчі властивості впродовж життєвого циклу.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, здійснює технічне регулювання у сфері технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, веде перелік виконавців, які підтвердили відповідність надаваних послуг, встановлює порядок ведення переліку застосованих відповідно до законодавства засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонтування транспортного засобу.

Порядок гарантійного обслуговування, ремонтування або гарантійної заміни колісних транспортних засобів затверджує Кабінет Міністрів України або уповноважений ним центральний орган виконавчої влади.»;

12) статтю 23 викласти в такій редакції:

«Стаття 23. Перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації

Придатність транспортних засобів до експлуатації встановлюють перевіркою їх конструкції, технічного стану та укомплектованості в процесі:

обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації. Порядок проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації затверджує Кабінет Міністрів України. У цьому порядку повинні бути визначені обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, технічний опис, зразок сертифіката придатності колісного транспортного засобу до експлуатації, інші норми відповідно до законодавства;

виконання заходів щодо забезпечення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації у період між обов’язковими перевірками автомобільними перевізниками, іншими суб’єктами господарювання, які утримують транспортні засоби. Порядок проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації автомобільними перевізниками затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. Цей порядок повинен передбачати щозмінну перевірку транспортних засобів усіх категорій вимогам їх експлуатаційної документації, а також перевірку щокварталу пасажирських та щопівроку вантажних транспортних засобів на укомплектованість, внесення в конструкцію і комплектність самовільних змін, розміщення предметів, що обмежують поле огляду з робочого місця водія. Водій перевізника, змінюючи іншого водія на маршруті чи на початку зміни, виконує перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації візуально;

придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації. Порядок проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації затверджує Кабінет Міністрів України.

Обов’язкова перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації або еквівалентні види перевірки транспортних засобів, виконані в інших державах, визнають в Україні за умови, що вони охоплюють необхідний обсяг перевірок, а термін їх дії не закінчився.»;

13) доповнити главу п’яту статтею 231 такого змісту:

«Стаття 231. Придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації

Придорожню перевірку придатності до експлуатації комерційних транспортних засобів резидентів і не резидентів здійснюють винятково інспектори державного наглядового органу та (або), у разі потреби, експерти з питань перевірки придатності до експлуатації, з використанням технічних можливостей пунктів технічного контролю за дорученням державного наглядового органу.

Придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації може суміщатися з рейдовими перевірками.

Інспектори, які здійснюють придорожню перевірку придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації:

повинні пройти навчання як експерти з питань перевірки придатності до експлуатації без занесення в реєстр експертів з питань перевірки придатності до експлуатації та без права отримання індивідуальної печатки або повинні залучати до перевірки експерти з питань перевірки придатності до експлуатації на комерційних засадах;

повинні пройти навчання і здати іспити з питань перевірки дотримання норм щодо розміщення і закріплення вантажу;

повинні мати комп’ютерні засоби для електронного зв’язку або інші засоби для забезпечення процесів перевірки технічного стану.

Придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації повинна проводитися поза проїзною частиною автомобільних магістралей, автомобільних доріг (вулиць) переважно на спеціально обладнаному узбіччі. Місце проведення придорожньої перевірки комерційних транспортних засобів повинно мати зручні для комерційних транспортних засобів під’їзні/виїзні дороги і не бути віддалене від основної дороги більш як на чотириста метрів руху. Автобуси можуть перевірятися винятково на кінцевих зупинках маршруту.

На першому етапі придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації передбачає:

ознайомлення з останніми сертифікатом придатності до експлуатації, звітом придорожньої перевірки придатності до експлуатації;

візуальну оцінку придатності транспортного засобу до експлуатації, перевірку усунення недоліків, що були виявлені під час попередньої придорожньої перевірки;

візуальну оцінку розміщення і закріплення вантажу на транспортному засобі;

технічну перевірку щодо для прийняття рішення про передачу транспортного засобу на поглиблену перевірку другого етапу.

Підставою для прийняття рішення про поглиблену перевірку є наявність візуально визначених істотних та (або) небезпечних невідповідностей транспортного засобу чи невідповідність наданих документів за питань придатності транспортного засобу до експлуатації, а також письмове розпорядження керівника державного наглядового органу щодо перевірки транспортних засобів перевізників, які мають високий ступінь ризику використання їх транспортних засобів.

Придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації на другому етапі охоплює перевірку одного або певної кількості з таких елементів: ідентифікаційні дані; система кермування; оглядовість; зовнішні світлові прилади та електрообладнання; осі, колеса, пневматичні шини та підвіска; шасі та складники, що прикріплені до шасі; інше обладнання, зокрема тахограф, обмежувач швидкості; екологічні характеристики викидів спалин; витоки палива чи олив. Систему гальмування і викиди спалин, у разі можливості, перевіряють відповідно до методів, наведених в порядку проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації. Перед перевіркою інспектор бере до уваги інформацію останнього сертифіката придатності до експлуатації та (або) останнього звіту придорожньої перевірки придатності до експлуатації, за наявності. Залежно від обставин інспектор може брати до уваги також будь-який інший документ, виданий уповноваженим органом відповідно до міжнародного договору і наданий водієм.

У разі якщо відповідність складника транспортного засобу підтверджено наданими водієм документами, а під час візуальної перевірки не виявлено істотної або небезпечної невідповідності цього складника, системи – поглиблену перевірку не проводять.

Якщо інспектор за результатами придорожньої перевірки встановив, що недоліки технічного стану комерційного транспортного засобу є істотними чи небезпечними та можуть становити загрозу учасникам дорожнього руху, він приймає рішення щодо поглибленої перевірки цього транспортного засобу в:

пересувному пункті технічного контролю – місце проведення поглибленої придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації з єдиним комплексом пересувного устатковання та підготовленим персоналом;

визначеному пункті технічного контролю - визначене державним наглядовим органом місце проведення поглибленої придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації з єдиним комплексом стаціонарного устатковання та підготовленим персоналом;

найближчому пункті технічного контролю для проведення обов’язкової перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації відповідно до статті 23 Закону України «Про автомобільний транспорт» за згодою водія транспортного засобу.

У разі незгоди водія на перевірку в найближчому пункті технічного контролю або отримання істотних чи небезпечних недоліків щодо придатності до експлуатації використання транспортного засобу може бути тимчасово припинено згідно із законодавством допоки зазначені недоліки не будуть усунені.

У разі виявлення поглибленою перевіркою із використанням устатковання невідповідностей, за перевірку стягується плата, співрозмірна з витратами на проведення перевірки, розмір якої наводять в порядку проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації.

Загальна кількість придорожніх перевірок впродовж календарного року повинна бути не менш ніж 5% середньої кількості зареєстрованих за цей час в Україні комерційних транспортних засобів кожної з категорій. В такому ж співвідношенні перевіряють транспортні засоби, що зареєстровані або допущені до дорожнього руху в інших державах але виконують транспортну роботу в Україні.

Персонал державного наглядового органу повинен бути вільним від будь-якого конфлікту інтересів, які можуть вплинути на упередженість і об’єктивність перевірки.

Порядок проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації має передбачати:

- умови відбору транспортних засобів для придорожньої перевірки придатності до експлуатації без дискримінації за ознакою громадянства водія, держави реєстрації або держави, в якій транспортний засіб допущено до експлуатації;

- метод розрахунку ступеню ризику від експлуатації транспортного засобу та, у разі перевищення цього ступеню для певного транспортного засобу понад 80%, поглиблені перевірки цього засобу на придатність до експлуатації.

Відповідно перевізник для зменшення ступеню ризику може добровільно здійснювати обов’язкову перевірку придатності до експлуатації частіше, ніж передбачено граничною тривалістю періодів між такими перевірками відповідно до статті 35-2 Закону України «Про дорожній рух».

Під час придорожньої перевірки придатності до експлуатації комерційних транспортних засобів контролюють дотримання норм щодо розміщення та закріплення вантажу. Відповідну класифікацію і оцінку невідповідностей наводять у порядку проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації.

У разі виявлення істотних і небезпечних недоліків у розміщенні та закріплення вантажу, використання транспортного засобу може бути тимчасово припинено згідно із законодавством допоки зазначені недоліки не будуть усунені.

За результатами придорожньої перевірки інспектор оформлює звіт за формою, яку наводять у порядку проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації. Звіт реєструють у базі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, надають водію транспортного засобу та інформують у встановленому порядку уповноважений орган про виявлені небезпечні недоліки щодо придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації для оформлення статистичних спостережень.»;

14) статтю 24 викласти в такій редакції:

«Стаття 24. Вимоги до автомобільних палив, інших експлуатаційних матеріалів та паливної економічності транспортних засобів

Автомобільні палива та інші експлуатаційні матеріали, що використовуються на транспортних засобах, мають відповідати вимогам законодавства, технічних регламентів, технічних приписів, конструкторської і експлуатаційної документації виробників транспортних засобів.

У документації щодо затвердження конструкції, в експлуатаційній документації на транспортний засіб та в інформаційному забезпеченні від виробника має бути зазначено інформацію щодо марки і екологічного класу палива, мастильних матеріалів (олив), які можуть застосовуватись для транспортного засобу, нормативів вмісту діоксиду вуглецю у викидах забруднюючих речовин та показників паливної економічності транспортного засобу (для електромобіля/гібридного автомобіля – щодо витрат електроенергії, електроенергії/паливної економічності та запасу ходу).

Автомобільні палива та мастильні матеріали (оливи) на місці реалізації повинні відповідати  вимогам законодавства, що має бути документально підтверджено.»;

 

15) в частині другій статті 29 слова «компенсацію відповідно до закону» замінити словами «компенсацію втрат їхніх доходів відповідно до закону»;

16) частини другу та третю статті 30 викласти в такій редакції:

«Автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний:

забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт;

забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажирів документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які не пред’явили необхідні документи;

забезпечувати перевірку придатності до експлуатації та санітарного стану автобусів чи таксі перед початком роботи;

забезпечувати водіїв необхідною документацією;

утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;

забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу.

Автомобільний самозайнятий перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний:

утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;

забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу;

забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які на його вимогу не пред'явили необхідні документи;

проходити обов'язкову перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації в установленому порядку.»;

17) статті 31 та 32 викласти в такій редакції:

«Стаття 31. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює  перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування

Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських (внутрішньообласних та міжобласних) із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про здійснення громадських пасажирських перевезень, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, стандарти якості транспортного обслуговування населення, соціальні стандарти, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів). Порядок компенсації втрат доходів автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів встановлюється замовленням, яке є невіддільною частиною договору. Зміст замовлення встановлюється відповідно до статті 11 цього Закону.

У договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін.

Стаття 32. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій

Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг, виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів, та визначення умов продажу квитків автостанцією, перевізником чи автостанцією і перевізником.

Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється з автостанцій або з облаштованих пунктів посадки пасажирів, визначених місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування.

Вимоги до облаштування пункту посадки визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.»;

18) статтю 34 викласти в такій редакції:

«Стаття 34. Вимоги до автомобільного перевізника

Автомобільний перевізник повинен:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та (або) вантажів;

утримувати транспортні засоби;

забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

забезпечувати проведення медичного огляду водіїв;

забезпечувати спеціальне навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв транспортних засобів;

організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

вести облік режимів праці і відпочинку водіїв транспортних засобів, в спосіб передбачений законодавством за допомогою відомості обліку робочого часу та відпочинку водія або індивідуальної контрольної книжки водія, або бланків підтвердження діяльності, або карток та роздруківок цифрового тахографа, або даних в електронній формі;

надавати для контролю, якщо це передбачено законодавством, інформацію стосовно режимів праці і відпочинку водіїв транспортних засобів;

забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

забезпечувати безпеку дорожнього руху;

забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.»;

19) доповнити главу шосту статтями 341 – 348 такого змісту:

«Стаття 341. Вимоги до доброї репутації автомобільного перевізника

  Умови щодо доброї репутації передбачають, що керівник, менеджер (управитель) з перевезень, фізична особа-підприємець не були притягнуті до кримінальної та (або) адміністративної,та (або) адміністративно-господарської відповідальності у сфері:

господарської діяльності;

фінансової діяльності;

трудових прав і свобод людини;

безпеки дорожнього руху;

службової діяльності;

обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

прикордонної діяльності;

митної діяльності.

Умови щодо доброї репутації передбачають, що сума адміністративно-господарських та адміністративних штрафів, накладених на підприємство, керівника, менеджера (управителя) з перевезень, фізичну особу-підприємця, водіїв при виконанні перевезень на території України, стосовно яких завершено усі передбачені процедури оскарження, не перевищує протягом календарного року суми, встановленої ліцензійними умовами на провадження господарської діяльності на автомобільному транспорті щодо:

перевищення водієм граничного часу керування більше ніж на 14 годин для шестиденного періоду або більше ніж 22,5 години для двотижневого періоду праці та відпочинку (порушення більш ніж 25%);

перевищення водієм добового часу керування більше ніж на 4,5 години (порушення більш ніж 50%) без здійснення перерви або без неперервного добового часу відпочинку;

відсутності тахографа та (або) обмежувача швидкості, або використання пристрою, здатного змінювати дані тахографа  та (або) налаштування обмежувача швидкості, чи підробка протоколів, що стосуються налаштувань тахографів та (або) обмежувачів швидкості,  або даних, завантажених із тахографа та (або) картки водія;

водіння без картки водія та (або) з підробленою карткою водія або з карткою, власником якої не є водій цього транспортного засобу, або яку було отримано на основі фіктивних заяв та (або) підроблених документів;

водіння без свідоцтва професійної компетенції водія;

водіння без сертифіката придатності транспортного засобу до експлуатації або документа з підтвердження придатності транспортного засобу до експлуатації відповідно до міжнародних договорів, за наявності істотних та небезпечних недоліків транспортного засобу, що потребує тимчасового припинення використання транспортного засобу до усунення недоліків;

дорожнє перевезення небезпечних вантажів, заборонених для перевезення, або транспортування таких небезпечних вантажів у упаковці, що не відповідає вимогам, або без ідентифікації небезпечних вантажів на транспортному засобі та потребує тимчасового припинення використання транспортного засобу;

надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів без ліцензії, договору на здійснення пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування. Підтвердженням наявності відповідних документів може бути інформація про реєстрацію в Державному реєстрі автомобільних перевізників;

перевезення пасажирів, що стоять в автобусах, конструкція яких не передбачає місць для таких пасажирів, а на міжміських і міжнародних маршрутах пасажирів, кількість яких перевищує кількість місць для сидіння, порушення водієм правил проїзду через залізничні переїзди, порушення правил надання послуг з перевезення організованих груп дітей, не видача водієм автобуса квитків (талонів) пасажирам, що підтверджують оплату проїзду чи випуск перевізником для роботи на маршруті екіпажу автобуса без забезпечення його квитками (талонами) для оплати пасажирами вартості проїзду;

перевезення вантажів, в процесі яких перевищено максимально допустиму масу транспортного засобу на 20 % чи більше, для транспортних засобів категорії N3, а також на 25% чи більше для транспортних засобів категорії N2;

жорстокого поводження з тваринами під час транспортування, що призвело до їх мучення, каліцтва чи загибелі.

При втраті доброї репутації менеджера (управителя) з перевезень орган ліцензування визнає таку особу непридатною до управління транспортною діяльністю автомобільного перевізника у якості менеджера (управителя) з перевезень та вносить відповідну інформацію до Державного реєстру автомобільних перевізників.

Добра репутація вважається відновленою:

щодо умов частини першої цієї статті – коли судимість керівника, менеджера (управителя) з перевезень, фізичної особи-підприємця погашена чи знята;

 щодо умов частини другої цієї статті – автомобільний перевізник оплатив всі накладені на нього штрафи, вжив заходів щодо приведення своєї діяльності до вимог законодавства.

Інформація, необхідна для оцінювання доброї репутації автомобільного перевізника стосовно непритягнення до кримінальної та (або) адміністративної, та (або) адміністративно-господарської відповідальності, підтверджується відповідним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України, Державної фіскальної служби України за запитом органу ліцензування у термін 10 робочих днів.

Стаття 342. Вимоги до менеджера (управителя) з перевезень

Автомобільний перевізник повинен мати принаймні одного менеджера (управителя) з перевезень, який має добру репутацію та необхідну професійну компетентність, а також який:

фактично, безпосередньо та постійно керує діяльністю підприємства з перевезень;

має зв’язки з підприємством: у статусі його працівника, директора, власника, акціонера або керівника, або, якщо підприємство є фізичною особою-підприємцем – цією особою.

Якщо автомобільний перевізник не відповідає вимозі щодо професійної компетентності або не має в штаті, принаймні, одного менеджера (управителя) з перевезень, орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії, за умови, що:

автомобільний перевізник призначив за договором фізичну особу, що має право на виконання обов’язків менеджера (управителя) з перевезень від імені автомобільного перевізника;

договір, який пов’язує автомобільного перевізника з менеджером (управителем) з перевезень, зобов’язує його безпосередньо та постійно  виконувати щонайменше такі обов’язки: забезпечення придатності транспортних засобів до експлуатації, перевіряння договорів та документів на перевезення, дотримання правил перевезень, режимів праці та відпочинку водіїв, умов ліцензування, основ бухгалтерського обліку, розподіл транспортних засобів, вантажів або надаваних послуг за водіями, забезпечення виконання вимог безпеки дорожнього руху та перевезень;

менеджер (управитель) з перевезень діє виключно в інтересах автомобільного перевізника та виконує свої обов’язки незалежно від впливу з боку осіб або підприємств, що замовляють послуги з перевезень;

менеджер (управитель) з перевезень може управляти діяльністю до чотирьох автомобільних перевізників включно, які використовують загалом не більш як 50 транспортних засобів для надання послуг з перевезень.

Стаття 343. Вимоги до задовільного фінансового стану

На підтвердження відповідності задовільного фінансового стану щодо здатності виконувати свої господарські зобов’язання протягом фінансового року юридична особа надає за останній звітний рік фінансову звітність, а фізична особа-підприємець надає податкову звітність або документи, що підтверджують наявність основних засобів, суму отриманого доходу, оборотних та фінансових активів на загальну суму щонайменше 1500 неоподаткованих мінімумів у випадку використання одного транспортного засобу та 800 неоподаткованих мінімумів за використання кожного наступного транспортного засобу.

Вимоги до підтвердження задовільного фінансового стану автомобільного перевізника визначаються ліцензійними умовами на провадження господарської діяльності на автомобільному транспорті.

Стаття 344. Свідоцтво професійної компетентності

Керівник, менеджер (управитель) з перевезень повинен володіти знаннями у сферах цивільного, комерційного, соціального, податкового права, з питань ділового та фінансового управління підприємством, допуску до ринку перевезень, технічних приписів, вимог, умов та технології перевезень, експлуатування транспортних засобів, безпеки транспортного процесу.

Автомобільні перевізники зобов'язані забезпечувати спеціальне навчання керівників і менеджерів (управителів) з перевезень, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на десять років, а тих, що останні 5 років не працювали керівниками і менеджерами (управителями) з перевезень – один раз на 5 років. Відповідальні посадові особи з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки зобов’язані проходити спеціальне навчання у термін один раз на три роки. Фізична особа-підприємець проходить спеціальне навчання в порядку і строки, встановлені для керівників і менеджерів (управителів) з перевезень.

Свідоцтво професійної компетентності керівника, менеджера (управителя) з перевезень підтверджується письмовим іспитом. Порядок спеціального навчання керівників і менеджерів (управителів) з перевезень, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, в окремих випадках, має передбачати умови складання усного іспиту.

Свідоцтво професійної компетентності видають керівнику, фізичній особі-підприємцю без перевірки знань, якщо він має вищу освіту за спеціальністю та останні десять  років працював керівником автотранспортного підприємства, що мало добру репутацію. Свідоцтво професійної компетентності не може бути передане іншій особі.

Навчальні центри зі спеціального навчання керівників і менеджерів (управителів) з перевезень на основі встановлених критеріїв забезпечують високоякісну підготовку до іспитів, а також постійне оновлення знань керівників і менеджерів (управителів) з перевезень.

Установи з прийому іспитів на основі встановлених критеріїв організовують, засвідчують письмові та усні іспити, видають свідоцтво професійної компетентності.

Порядок спеціального навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень затверджує Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Вимоги до організації системи спеціального навчання та перевірки знань керівників, менеджерів (управителів) з перевезень затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, регулярно перевіряє дотримання навчальними центрами та  установами критеріїв, на основі яких вони здійснюють навчання та приймають іспити, в порядку зазначеному в частині сьомій цієї статті.

Стаття 345. Вимоги до професійної компетентності водіїв, які надають послуги з перевезення пасажирів та (або) вантажів

Водії, що надають послуги з перевезення пасажирів та (або) вантажів транспортними засобами, повинні підтвердити свій рівень професійної компетентності проходженням курсу спеціального навчання та складанням письмового іспиту один раз на п’ять років.

Установи з прийому іспитів на основі встановлених критеріїв організовують, засвідчують письмові та усні іспити, видають свідоцтво професійної компетентності водія, форму якого затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Свідоцтво професійної компетентності водія для надання послуг з перевезення пасажирів автобусами можуть одержати водії, які мають посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії D1, D1E, D, DE згідно з класифікацією Конвенції про дорожній рух.

Свідоцтво професійної компетентності водія для надання послуг з перевезення вантажів вантажними автомобілями можуть одержати водії, які мають посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії  С1, С1Е, С, СЕ згідно з класифікацією Конвенції про дорожній рух.

Термін дії свідоцтва професійної компетентності  водія становить п’ять років з дати його видачі.

Автомобільні перевізники зобов'язані забезпечувати спеціальне навчання водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів у термін один раз на п’ять років. Порядок спеціального навчання водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів затверджує Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Вимоги до організації системи спеціального навчання водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 346. Порядок визначення навчальних центрів та установ з прийому іспитів зі спеціального навчання водіїв та (або) керівників і менеджерів (управителів)

Суб'єкт господарювання, який бажає бути визначеним як навчальний центр або як установа з прийому іспитів зі спеціального навчання водіїв та (або) керівників і менеджерів (управителів) (далі – суб’єкт господарювання-заявник), подає до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту разом із супровідним листом заяву, до якої додає:

копію установчого документа суб’єкта господарювання-заявника, засвідчену підписом керівника та печаткою суб’єкта господарювання-заявника;

копію затвердженого керівником суб’єкта господарювання-заявника порядку проведення спеціального навчання або порядку складання іспитів водіїв та (або) керівників і менеджерів (управителів);

копії документів, що підтверджують право власності суб’єкта господарювання-заявника або оренди ним приміщень, де проводитиметься спеціальне навчання або складання іспитів;

інформаційний листок з відомостями щодо матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання-заявника, що використовуватиметься для забезпечення проведення спеціального навчання або складання іспитів;

інформаційний листок з відомостями про викладачів або фахівців, що прийматимуть іспити, суб’єкта господарювання-заявника щодо їх освіти, рівня кваліфікації та досвіду професійної діяльності у галузі автомобільного транспорту.

Для проведення робіт, пов’язаних з визначенням навчальних центрів та установ з прийому іспитів зі спеціального навчання водіїв та (або) керівників і менеджерів (управителів) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, у строк, що не перевищує п’ятнадцяти робочих днів з дати отримання заяви від суб’єкта господарювання-заявника, створює атестаційну комісію.

Під час проведення свого засідання атестаційна комісія за результатами розгляду поданих документів приймає рішення щодо визначення або відмови у визначенні суб’єкта господарювання-заявника навчальним центром або установою з прийому іспитів зі спеціального навчання водіїв та (або) керівників і менеджерів (управителів).

Підставами для прийняття рішення про відмову у визначенні суб’єкта господарювання-заявника  є:

неповний комплект документів, що наданий суб’єктом господарювання-заявником;

недостовірність даних у документах, що надані суб’єктом господарювання-заявником;

неможливість суб’єкта господарювання-заявника забезпечити якісне навчання або прийом іспитів згідно з наданими документами.

Повідомлення про прийняте рішення оформлюється в письмовій формі та разом з копією відповідного наказу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, надсилається суб’єкту господарювання-заявнику не пізніше десяти робочих днів з дати затвердження протоколу засідання атестаційної комісії.

У разі відмови у визначенні суб’єкт господарювання-заявник може подати нову заяву після усунення причин, що стали підставою для відмови, не раніше ніж через три місяці з дати затвердження відповідного протоколу засідання атестаційної комісії з рішенням про відмову у визначенні суб’єкта господарювання-заявника.

Усі роботи, що пов’язані з визначенням суб’єкта господарювання-заявника, проводяться на безоплатній основі.

Стаття 347. Управління безпекою руху на автомобільному транспорті

Управління безпекою руху на автомобільному транспорті взаємодіє з системою дорожнього руху і направлене на збереження життя та здоров'я людей, шляхом підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень.

Управління безпекою руху на автомобільному транспорті повинно забезпечувати ідентифікацію ризиків та їх розподіл за ступенями ризику, а також заходів запобігання негативним чинникам, що впливають на безпеку руху.

Автомобільний перевізник, суб’єкт господарювання, який утримує транспортні засоби, повинен утворити службу безпеки дорожнього руху з урахуванням норм законодавства або призначити відповідальну за безпеку дорожнього руху посадову особу. Положення про службу безпеки дорожнього руху затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 348. Система управління безпекою руху на автомобільному транспорті

Система управління безпекою руху на автомобільному транспорті створюється з метою попередження дорожньо-транспортних пригод, зменшення тяжкості їх наслідків та мінімізації економічних збитків, пов’язаних з ними.

Положення про систему управління безпекою руху на автомобільному транспорті затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки дорожнього руху.

Автомобільний перевізник, суб’єкт господарювання, який утримує транспортні засоби, повинен розробити, впровадити, підтримувати і удосконалювати систему управління безпекою руху на підприємстві з урахуванням вимог Положення про систему управління безпекою руху на автомобільному транспорті.»;

20) доповнити новими частинами шостою та сьомою статтю 35 в такій редакції:

«Під час здійснення спеціальних регулярних пасажирських перевезень забороняється перевезення пасажирів, що не включені до списку пасажирів, який повинен бути у водія, або таких, що не мають відповідного посвідчення працівника замовника.

Під час здійснення нерегулярних пасажирських перевезень та перевезень для власних потреб забороняється здійснення посадки та висадки пасажирів у пунктах і на зупинках, визначених для посадки і висадки пасажирів на маршрутах регулярних перевезень. Ці перевезення не повинні мати ознак регулярних перевезень, таких, як: щоденне, або з певною періодичністю здійснення перевезень за одними маршрутом, місцями зупинок, часом відправлення – прибуття автобусів та оплатою вартості проїзду не замовником автобуса (перевезень), а кожним пасажиром.»;

частини шосту – шістнадцяту вважати відповідно частинами восьмою – вісімнадцятою;

21) статтю 37 викласти в такій редакції:

«Стаття 37. Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом

Послуги з перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються пільгами, надаються при здійсненні громадських пасажирських перевезень на підставі договорів між органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування – організатором перевезень та автомобільним перевізником. В договорах зазначаються обсяги і умови здійснення таких перевезень згідно із замовленням, яке є невіддільною частиною договору. У замовленні, зміст якого встановлюється відповідно до статті 11 цього Закону, визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, втрат доходів від цих перевезень.

Автомобільному перевізнику, який здійснює громадські пасажирські перевезення забороняється відмовлятися від  пільгового перевезення, передбаченого договором із організатором перевезень.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення, визначеного договором перевізника із організатором перевезень, тягне за собою відповідальність згідно із законом.»;

22) статтю 39 викласти в такій редакції:

«Стаття 39. Документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення

Автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника – ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах;

для водія автобуса – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, свідоцтво професійної компетентності водія, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень);

для пасажира – квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду – посвідчення особи встановленого зразка).

Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника – ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах;

для водія автобуса – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, свідоцтво професійної компетентності водія, схема маршруту, розклад руху.

Документи для нерегулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника – ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах;

для водія автобуса – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб,  свідоцтво професійної компетентності водія, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг.

Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі:

для автомобільного перевізника – ліцензія;

для водія таксі – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія.

Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі:

для автомобільного перевізника – ліцензія;

для водія таксі – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія.

Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:

для автомобільного перевізника – ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія легкового автомобіля – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія, копія договору із замовником послуги.

Документи для автомобільного самозайнятого перевізника:

ліцензія, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія, медична довідка.

Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:

для автомобільного перевізника – ліцензія, договір із замовником послуги;

для водія легкового автомобіля – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія, копія договору із замовником послуги.

Документи на перевезення пасажирів автобусами для власних потреб:

для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника;

для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на автобус, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника.

Документи для водія юридичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Документи для фізичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.»;

23) статтю 44 викласти в такій редакції:

«Стаття 44. Визначення умов перевезень та проведення конкурсу

Організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

До обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать:

визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками;

стандарти якості та соціальні стандарти у сфері   транспортного обслуговування населення.

Договір з переможцем конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають на термін до десяти років.

Тривалість договору може бути продовжена максимально на 50 відсотків початкового терміну, якщо перевізник забезпечує значні інвестиції в оновлення рухомого складу, необхідного для надання послуг з перевезення пасажирів згідно з укладеним договором .

Продовження тривалості договору здійснюється за умови наявності факту інвестування в транспортні засоби.

Автомобільний перевізник – переможець конкурсу повинен самостійно забезпечувати більшу частину перевезення.

Для підготовки та проведення конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють конкурсний комітет, до складу якого входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, та територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, відповідальних за безпеку дорожнього руху, а також громадських організацій у сфері автомобільного транспорту.

До конкурсного комітету не можуть входити представники суб'єктів господарювання – автомобільних перевізників, які є учасниками конкурсу або які діють на ринку перевезень пасажирів і можуть впливати на прийняття рішень комітету.

Для організації забезпечення і підготовки матеріалів для проведення засідань конкурсного комітету органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на конкурсних умовах за договором залучають підприємство (організацію), що має фахівців та досвід роботи не менше трьох років з питань організації пасажирських перевезень. Конкурс проводиться із залученням представників відповідних органів виконавчої влади, а також представників громадських організацій. Залучене для проведення засідань конкурсного комітету підприємство (організація) готує матеріали щодо умов конкурсу, паспортів автобусних маршрутів, аналізу одержаних пропозицій та їх оцінки, договорів з переможцями конкурсу та інші матеріали.

Порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України.»;

24) статтю 46 викласти в такій редакції:

«Стаття 46. Проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування

Для участі в конкурсі на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування автомобільний перевізник подає конкурсному комітету такі документи:

заяву претендента встановленого зразка із зазначенням автобусного маршруту загального користування, на якому має намір працювати претендент;

копію ліцензії на право надання послуг з перевезення пасажирів, засвідчену посадовою особою підприємства (організації), яка забезпечує підготовку матеріалів для проведення засідань конкурсного комітету, виписку про транспортні засоби з Державного реєстру автомобільних перевізників, які будуть використовуватися на автобусному маршруті;

відомості про додаткові умови обслуговування маршруту;

документ, що підтверджує внесення плати за участь у конкурсі.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не менш як за дев'ять днів до дня проведення конкурсу забезпечують інформування відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України про перевізників-претендентів, які подали документи на конкурс.

Порядок інформування затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України.

У випадку визначення переможця конкурсу в разі рівних пропозицій претендентів перевага надається перевізникам, які на добровільних засадах представили до конкурсного комітету свідоцтво, що підтверджує відповідність фактичних послуг з перевезення пасажирів автобусами встановлених компетентним органом-організатором перевезень соціальним стандартам та стандартам якості, мають більш низький розрахунковий ступінь ризику з питань дотримання вимог щодо придатності транспортного засобу до експлуатації, а для міжміських та міжобласних автобусних маршрутів – також і свідоцтво відповідності автобуса параметрам комфортності.

Відсутність свідоцтва відповідності послуг соціальним стандартам та стандартам якості не може бути  причиною для недопущення автомобільного перевізника до участі у конкурсі.

Фінансування проведення конкурсу здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за рахунок коштів, внесених претендентами як плату за участь у конкурсі, а також за рахунок власних коштів.

Якщо конкурс не відбувся або переможця не було визначено, претендентам повертають плату за участь у конкурсі, а витрати на підготовку конкурсу відносять на рахунок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.»;

25) статтю 48 викласти в такій редакції:

«Стаття 48. Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення

Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника – ліцензія, документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах;

для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, свідоцтво професійної компетентності водія, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є:

для водія – свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.»;

26) у статті 51:

частину другу доповнити абзацом шостим в такій редакції:

«відшкодовувати перевізнику кошти, внесені у рахунок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу та збитки, завдані перевізнику у зв’язку з забороною руху внаслідок невідповідності фактичної маси вантажу даним, зазначеним у товарно-транспортній документації, у разі, якщо перевантаження транспортного засобу виникло з вини замовника.»;

доповнити частинами третьою – п’ятою в такій редакції:

«Вантажовідправник при здійсненні навантаження на транспортний засіб має право:

перевірити у представника автомобільного перевізника чи водія наявність дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів та у разі його відсутності відмовитись від здійснення навантаження транспортного засобу;

перевірити відповідність даних, зазначених у товарно-транспортній накладній, фактичній масі вантажу, завантаженого на транспортний засіб, та у разі необхідності усунути допущене порушення.

Вантажоодержувач має право:

перевірити фактичну масу вантажу в процесі його прийняття;

вимагати від перевізника передачі йому другого примірника товарно-транспортної накладної.

Замовник за договором про перевезення вантажу не має права вимагати від водія транспортного засобу здійснення перевезення вантажу більшої маси, ніж зазначено у товарно-транспортній накладній.»;

27) статтю 53 викласти в такій редакції:

«Стаття 53. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів

Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

При виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:

дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

свідоцтво професійної компетентності водія;

сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

документи на вантаж.

При виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:

дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях);

білетно-облікову документацію;

схему маршруту.

При виконанні міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати:

дозвіл України;

дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

сертифікат відповідності транспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху та екологічної безпеки, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

документи на вантаж.

При виконанні міжнародних перевезень пасажирів нерезиденти повинні мати:

дозвіл України;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

список пасажирів (для нерегулярних та маятникових перевезень);

білетно-облікову документацію.

Водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія та (або) тахокарти аналогового тахографа, та (або) картку водія для цифрових тахографів, та (або) бланки підтвердження діяльності, та (або) роздруківки з цифрового тахографа для підтвердження діяльності поточного та попередніх 28 календарних днів.»;

28) у частині першій статті 56 слова «і мають понад 20 місць для сидіння пасажирів» виключити;

29) статтю 58 викласти у такій редакції:

«Стаття 58. Контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом

Контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Функціями контролю за здійсненням міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є:

контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;

контроль та оформлення дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

облік автомобільних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів;

перевірка придатності до експлуатації, зокрема розрахункового ступеню ризику з питань дотримання вимог щодо придатності транспортних засобів до експлуатації, санітарного стану транспортних засобів;

перевірка транспортно-експедиторської документації та ліцензій на здійснення міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

перевірка вагових і габаритних параметрів транспортних засобів;

контроль та нагляд за дотриманням правил перевезення небезпечних вантажів.»;

30) статтю 59 викласти в такій редакції:

«Стаття 59. Міжнародний автомобільний перевізник пасажирів і вантажів

Резиденти України, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів чи вантажів, повинні мати передбачену законодавством документацію та забезпечувати всі види обов'язкового страхування, передбачені законодавством України.

Нерезиденти України, які здійснюють регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) перевезення пасажирів у міжнародному сполученні по території України, повинні забезпечити необхідні відповідно до міжнародних угод режими праці і відпочинку водіїв, технічний, санітарний та екологічний стан автобуса перед виїздом на маршрут.

Право на здійснення транспортними засобами міжнародних перевезень пасажирів надається водіям, яким виповнився 21 рік.

Право на керування автобусами на міжнародних маршрутах мають водії, які останні три роки працюють водіями автобусів.»;

31) статтю 60 викласти в такій редакції:

«Стаття 60. Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт

За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за:

безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира – штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі двохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів транспортним засобом, не  внесеним до Державного реєстру автомобільних перевізників – штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

експлуатацію легкового автомобіля, облаштованого як таксі, не внесеного до Державного реєстру автомобільних перевізників – штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

стоянку легкового автомобіля, який не облаштований як таксі і не внесений до Державного реєстру автомобільних перевізників, та посадку пасажирів на стоянці таксі – штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

виконання нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, перелік яких визначений статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

порушення нерезидентами вимог статті 57 цього Закону – штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

перевезення пасажирів на маршруті протяжністю понад 500 кілометрів одним водієм – штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

відсутність у випадках, передбачених законодавством, списку пасажирів при здійсненні міжнародного перевезення пасажирів автомобільним транспортом - штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

використання автомобільних транспортних засобів під час перевезень без контрольного пристрою (тахографа) та (або) обмежувача швидкості, якщо їх застосування передбачено цим Законом – штраф у розмірі трьохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

використання автомобільних транспортних засобів під час перевезень із застосуванням тахографа та (або) обмежувача швидкості, який не відповідає встановленим законодавством вимогам – штраф у розмірі двохста неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

використання автомобільних транспортних засобів під час перевезень без картки водія до цифрового тахографа або без тахокарт аналогового тахографа, у кількості передбачених законодавством, якщо застосування таких тахографів передбачено цим Законом, чи з підробленою карткою водія, яку було отримано на підставі фіктивних заяв та (або) підроблених документів,  або з карткою водія власником якої не є водій транспортного засобу, який перевіряється, або  з пристроєм, здатним змінювати дані тахографа та (або) налаштування обмежувача швидкості, або з підробленими протоколами, що стосуються налаштувань тахографів та (або) обмежувачів швидкості,  або даних, завантажених із тахографа та (або) картки водія – штраф у розмірі двісті п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

здійснення перевезень з тахографом, що має з прострочену дату  перевірки та (або) адаптації тахографа:

до п’яти календарних днів включно – на перевізника накладається штраф у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,

понад п’ять календарних днів включно – на перевізника накладається штраф у розмірі ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

ненадання автомобільним перевізником для контролю під час здійснення планових та позапланових перевірок відповідно до законодавства інформації стосовно режимів праці і відпочинку водіїв транспортних засобів за допомогою щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку або бланків підтвердження діяльності, або тахокарт аналогового, роздруківок цифрового тахографів, або відповідних даних в електронній формі, або індивідуальної контрольної книжки водія – штраф у розмірі двохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

ухилення від сплати плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та (або) габаритні параметри яких перевищують нормативні, протягом 30 календарних днів з дня отримання розрахунку плати – штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

здійснення водіями міжнародних автомобільних перевезень без розпізнавальних знаків держави реєстрації транспортного засобу – штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

невиконання перевізниками або їхніми представниками приписів органів державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Випуск (впуск) з (на) території України транспортного засобу, що виконує міжнародне перевезення, на якому здійснено порушення транспортного законодавства, здійснюється тільки після надання водієм документа щодо сплати штрафу чи виконання припису органу державного контролю, якщо скарга на постанову щодо накладання адміністративного стягнення залишилися без задоволення.

При вчиненні однією особою двох або більше правопорушень адміністративно-господарський штраф накладається за кожне правопорушення окремо.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до Державного бюджету України.

Порядок стягнення у вигляді штрафу за порушення, викладені у цій статті, та порядок оскарження постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.

За невиконання обов'язку перевірити перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник несуть відповідальність, передбачену законом.

Відмова автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника у міжнародному автомобільному перевезенні пасажиру, який на вимогу автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника не пред'явив документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, не тягне за собою обов'язок автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника відшкодувати пасажиру заподіяну у зв'язку з цим шкоду.».

6. У Законі України "Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005р., № 34, ст. 435; 2012 р., № 60, стор. 53, ст. 2412):

1) преамбулу викласти в такій редакції:

«З метою регулювання ввезення на митну територію України та проведення першої державної реєстрації ввезених або виготовлених в Україні транспортних засобів, а також поетапного запровадження в Україні міжнародних екологічних вимог до транспортних засобів Верховна Рада України постановляє:»;

2) доповнити новою статтею 1-1 такого змісту:

«1-1. Пропуск транспортних засобів, їх частин на митну територію України з метою вільного обігу, а також перша державна реєстрація транспортних засобів, введення в обіг їх частин здійснюються за наявності сертифіката відповідності, виданого за вимогами та процедурами оцінки відповідності, передбаченими Угодою  про прийняття єдиних технічних приписів для  колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути  встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного  визнання  офіційних  затверджень, виданих на основі цих приписів, укладеної у 1958 році, з поправками 1995 року Женевською угодою 1958 року (Женевська Угода 1958 року) та адаптованими до законодавства Європейського Союзу.

Умови пропуску транспортних засобів та їх частин на митну територію України, першої державної реєстрації транспортних засобів, введення в обіг частин, затвердження конструкції, видачі сертифікатів відповідності визначає Кабінет Міністрів України.»;

3) статтю 2 викласти в такій редакції:

«2. Пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та першу державну реєстрацію в Україні ввезених транспортних засобів нових і таких, що були в користуванні, або виготовлених в  Україні здійснюють за умови їх відповідності екологічним нормам не нижче рівня "ЄВРО-2" згідно з технічними регламентами та національними стандартами (щонайменше за умови відповідності вимогам рівня "B" ДСТУ UN/ECE R 49-02A, B:2002 або "B","C","D" ДСТУ UN/ECE R 83-03:2002, які застосовують залежно від особливостей конструкції транспортних засобів):

- для тракторів колісних для перевезення напівпричепів (сідельних тягачів), автобусів та легкових автомобілів - коди товарних позицій 8701 20, 8702 та 8703 згідно з УКТ ЗЕД - з 1 січня 2006 року. Цю норму не поширюють до 1 липня 2006 року на зазначені транспортні засоби, переміщені на митну територію України або виготовлені в Україні до 31 грудня 2005 року включно, та транспортні засоби, на які до 31 грудня 2005 року включно видано сертифікати відповідності;

- для вантажних автомобілів та автомобілів спеціального призначення - коди товарних позицій 8704 та 8705 згідно з УКТ ЗЕД - з 1 січня 2007 року. 

Пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та першу реєстрацію в Україні транспортних засобів за кодами товарних позицій 8701 20, 8702, 8703, 8704, 8705 згідно з УКТ ЗЕД як вироблених в Україні, так і ввезених на митну територію України, нових і таких, що були в користуванні, здійснюють за умови їх відповідності екологічним нормам:

не нижче рівня "ЄВРО-3" - з 1 січня 2013 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до дати введення екологічних норм не нижче рівня "ЄВРО-3" як обов'язкових;

не нижче рівня "ЄВРО-4" - з 1 січня 2014 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до дати введення екологічних норм не нижче рівня "ЄВРО-4" як обов'язкових;

не нижче рівня "ЄВРО-5" - з 1 січня 2016 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до 31 грудня 2015 року включно;

не нижче рівня "ЄВРО-6" - з 1 січня 2018 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до 31 грудня 2017 року включно.»;

4) статтю 2-1 викласти в такій редакції

«2-1. Екологічні норми, методи випробувань, позначення рівня екологічних  норм, процедури підтримання відповідного екологічного рівня колісних транспортних засобів протягом всього терміну їх експлуатації визначаються згідно з особливостями конструкції транспортних засобів відповідно до Женевської Угоди 1958 року та доданих до неї Правил Європейської економічної комісії ООН за порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політикуу сфері транспорту.»;

5) статтю 3-2 викласти в такій редакції

«3-2. Дія  статей 1 і 2 цього Закону не поширюється  на транспортні  засоби:

які  ввозяться на митну територію України тимчасово, з метою транзиту та при переселенні  громадян  на постійне місце проживання до України;

які згідно із законодавством не допускають для участі в дорожньому русі: призначені для застосування винятково в будівництві, шахтах, кар’єрах, морських чи річкових портах та аеропортах, розроблені спеціально для використання та (або) виконання робіт поза дорогами загального користування, та (або) для виконання технологічних операцій;

призначені для експлуатації Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством оборони України, Державною службою України з надзвичайних ситуацій, Державною прикордонною службою України, Службою безпеки України;

призначені винятково для спортивних змагань;

з року випуску яких минуло 30 або більше років, які належать до предметів колекціонування або антикваріату. Перелік видів та категорій таких транспортних засобів та порядок їх ввезення на митну територію України та першої реєстрації визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»;

6) доповнити статтями 3-3, 3-4 такого змісту:

«3-3. Сертифікат відповідності, виданий згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, для пропуску транспортного засобу, його частин на митну територію України з метою вільного обігу, а також першої державної реєстрації транспортного засобу, введення в обіг його частин не вимагається за наявності чинного сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання), виданого згідно з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію», а видача сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання на транспортні засоби та їх частини згідно з цим Декретом припиняється з 1 січня 2016 року.

3-4. Дія статей 1 і 2 цього Закону на період проведення антитерористичної операції та (або) запровадження воєнного стану відповідно до законодавства не поширюється на транспортні засоби, призначені для застосування правоохоронними органами, Збройними силами України та іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, іншими суб’єктами, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону.».

 

7. У Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2007, № 29, ст. 389; 2015 р., № 3, стор. 18, стаття 46; 2015 р., № 3, стор. 206, стаття 52):

1) частину другу статті другої викласти в такій редакції:

«Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів: валютного контролю; митного контролю на кордоні; державного експортного контролю; контролю за дотриманням бюджетного законодавства; банківського нагляду; державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; державного нагляду за дотриманням вимог ядерної безпеки; державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації, на автомобільному транспорті в частині проведення рейдових перевірок, придатності транспортних засобів до експлуатації стосовно основних принципів загальних вимог, планових і позапланових заходів державного нагляду (контроль) та пов’язаних з ним розпорядчих документів; при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства і правосуддя.».

  1. Прикінцеві і перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, за винятком:

1) частини другої статті 30 Закону України «Про дорожній рух», яка набирає чинності з 1 січня 2016 року»;

2)  пункту першого частини першої статті 35-2 Закону України «Про дорожній рух» стосовно обов’язкової перевірки придатності  транспортних засобів категорій L3, L4, L5 і L7 та L3е, L4е, L5е і L7е до експлуатації, який набирає чинності 01 січня 2022 року;

3)  статті 35-4 Закону України «Про дорожній рух» стосовно експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, що станом до 20 травня 2018 року вже працюють або уповноважені виконавцем, або уповноваженим органом з питань проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, звільняються від вимог щодо проходження початкового навчання чи відповідних іспитів, встановлених в частині шостій цієї статті;

4)  частини восьмої та дев’ятої статті 35-4 Закону України «Про дорожній рух» стосовно правил підготовки викладачів з питань підготовки експертів та виконавців обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, правил навчання, екзаменування експертів та виконавців обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації навчальними центрами, які повинні відповідати встановленим у цій частині нормативно-правовим актам не пізніше 20 травня 2017 року;

5)  статті 35-6 Закону України «Про дорожній рух» стосовно органів державного нагляду в сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, які починають функціювати не пізніше 11 листопада 2020 року. До початку функціювання органів державного нагляду в сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації питання державного нагляду в сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації врегульовують у порядку проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації;

6)  статті 9 у частині даних Державного реєстру автомобільних перевізників, що стосуються відомостей, які вимагаються статтями 341, 342, 343, 344 Закону України «Про автомобільний транспорт», статей 91, 341, 342, 343, 344 для:

міжнародних перевезень набирає чинності з 1 листопада 2017 року;

внутрішніх перевезень набирає чинності з 1 листопада 2021 року.

Документи щодо навчання керівників та спеціалістів, що видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними до дати  закінчення терміну їх дії, але не більше десяти років;

7)  частини п’ятої статті 14, яка набирає чинності стосовно транспортних засобів загального призначення у такій послідовності:

автобусів класу І:

на міських маршрутах загального користування – з 01 січня 2017 р.;

на приміських та міжміських маршрутах загального користування – з 01 січня 2019 р.

автобусів класу ІІ:

на міських маршрутах загального користування – з 01 січня 2019 р.;

на приміських та міжміських маршрутах загального користування – з 01 січня 2020 р.

автобусів класу ІІІ:

 на міських маршрутах загального користування – з 01 січня 2020 р.;

на приміських та міжміських маршрутах загального користування – з 01 січня 2025 р.

8) частини шостої статті 14, яка набирає чинності з 1 січня 2016 року;

9)  частини третьої статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» стосовно контролю за режимами праці та відпочинку водія, для набрання чинності якою  встановлюється перехідний період:

здійснення перевірки кількості робочих днів водіїв за перший календарний рік не менше 1 %, не менше 2 % – через два роки, не менше як 3% – через чотири роки;

перевірка кількості робочих днів водіїв за календарний рік на дорозі не менше як 15 % і не менше як 30 % на підприємствах – через два роки, не менше як 30 % на дорозі і не менше як 50 % на підприємствах – через чотири роки;

10) пункту 1 частини п’ятнадцятої статті 20 Закону України «Про автомобільний транспорт», який набирає чинності з 1 листопада 2015 року;

11) пункту 2 частини п’ятнадцятої статті 20 Закону України «Про автомобільний транспорт», який набирає чинності з 1 листопада 2017 року;

12) пунктів 3, 4, 5 частини п’ятнадцятої статті 20 Закону України «Про автомобільний транспорт», які набирають чинності з 1 листопада 2018 року;

13) абзацу другого частини першої статті 23 Закону України «Про автомобільний транспорт» стосовно обов’язкової перевірки придатності до експлуатації:

вантажних комерційних транспортних засобів, які беруть участь у міжнародному дорожньому русі, та підлягають такій перевірці, не пізніше першого листопада 2015 року;

пасажирських транспортних засобів, які беруть участь в міжнародному дорожньому русі, а також шкільних автобусів, автобусів міжміських маршрутів, вантажних автомобілів, якими перевозять небезпечні вантажі, не пізніше першого листопада 2017 року;

усіх транспортних засобів, які підлягають такій перевірці, не пізніше першого листопада 2020 року. Починаючи з 2021 року обов’язкову перевірку придатності до експлуатації відповідно до законодавства повинні пройти транспортні засоби, що отримали державну реєстрацію впродовж непарного календарного року, а з 2022 року – що отримали державну реєстрацію впродовж парного календарного року. Тривалість перевірки транспортних засобів протягом 2021 і 2022 років може бути відповідно подовжена на чотири місяці. У подальшому транспортні засоби слід перевіряти з періодичністю відповідно до законодавства.

До визначених в цьому пункті дат обов’язкову перевірку придатності транспортних засобів до експлуатації відповідних категорій проводять згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 «Про затвердження Порядку проведення обов’язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу», а видані пунктами технічного контролю протоколи перевірки технічного стану транспортного засобу залишаються чинними до дати чергового проходження обов’язкового технічного контролю, що зазначена у цих протоколах, якщо цим законом не визначено інше.

Починаючи з першого листопада 2015 року сертифікати придатності до експлуатації вантажних комерційних транспортних засобів, які беруть участь у міжнародному дорожньому русі, а для усіх транспортних засобів не пізніше першого листопада 2017 року, замість протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу відповідно до порядку проведення обов’язкового технічного контролю оформляють сертифікати придатності до експлуатації згідно з порядком перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації. Сертифікати придатності до експлуатації можуть бути роздруковані принтером на аркушах чистого паперу формату А4, підписані експертом з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, який відповідальний за перевірку придатності до експлуатації, і, як виняток, до виготовлення його індивідуальної печатки згідно з положенням про індивідуальну печатку експерта з питань перевірки придатності до експлуатації, скріплені печаткою пункту технічного контролю або виконавця перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

14)  статті 231 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації, яка набирає чинності з 20 травня 2020 року, а в частині оцінки ступеню ризику використання комерційного транспортного засобу з точки зору придатності його до експлуатації з 20 травня 2022 року;

15)  статті 345 Закону України «Про автомобільний транспорт» та статті 1331 Кодексу про адміністративні правопорушення щодо свідоцтва професійної компетентності водія, яка набирає чинності стосовно:

перевезення дітей, небезпечних вантажів – з 1 листопада 2016 року;

всіх інших видів перевезень – з 1 листопада 2017 року.

Свідоцтва професійної компетентності водіїв, що видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними до дати закінчення терміну їх дії, але не довше п’яти років.

2. Після набрання чинності цим законом з перевізниками, які були визнані переможцями конкурсів та уклали договір з організаторами перевезень або одержали дозвіл, термін дії яких не закінчився, укладається нова угода загальним терміном до 10 років, з урахуванням терміну, що пройшов після останнього конкурсу. Замовлення щодо виконання соціально значимих,  зокрема,  пільгових перевезень,  повинно бути невіддільною частиною нової угоди.

3. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців після набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом для забезпечення графіків імплементації актів Європейського Союзу відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії ї їхніми державами-членами, з іншої сторони.

 

 

Президент України                                                                                     П.О. Порошенко

 

Пояснювальна записка

Порівняльна таблиця

Аналіз регуляторного впливу

Повідомлення про оприлюднення





Адреса цієї сторінки: http://mtu.gov.ua/news/448.html
При використанні матеріалів посилання на джерело - обов'язкове