Протягом усіх років незалежності в Україні відсутній базовий спеціальний закон щодо судноплавства на річкових водних шляхах. Це фактично позбавляє внутрішній водний транспорт можливості сталого розвитку, залучення інвестицій, забезпечення безпеки судноплавства.
Подолання комплексу законодавчих, організаційних та фінансово-економічних проблем, що заважають сталому розвитку внутрішнього водного транспорту (ВВТ) України, суб’єктів господарювання будь-якої форми власності, які на законних підставах використовують об’єкти інфраструктури внутрішніх водних шляхів, у тому числі портів (терміналів), судновласників, інших суб’єктів та споживачів їхніх послуг (робіт). Державне регулювання у сфері внутрішнього водного транспорту здійснюється з метою реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики розвитку внутрішнього судноплавства за принципами пріоритетності потреб внутрішнього водного транспорту та сприяння розвитку на конкурентних засадах ринку послуг у зазначеній сфері. Проектом передбачається ціла низка стимулюючих новацій для переміщення вантажопотоків з автомобільних доріг на внутрішній водний транспорт для збереження дорожнього покриття та екології, нарощування вітчизняного суднобудування, зростання конкурентоспроможності внутрішнього водного транспорту та його привабливості для іноземних інвестицій тощо. Проектом акту визначено джерела фінансування витрат на утримання, ремонт та реконструкцію судноплавних гідротехнічних споруд за рахунок власника (власників) гідроелектростанцій Дніпровського каскаду; передбачено звільнення суден від плати за шлюзування; визначено умови звільнення від сплати в морських портах портових зборів для суден, що здійснюють перевезення внутрішнім водним транспортом; визначено джерела компенсації інвестицій, внесених суб’єктами господарювання у стратегічні об’єкти інфраструктури річкових водних шляхів; передбачено звільнення від сплати за піднімання ферм мостів; впровадження автоматичного обліку річкових перевезень. Саме така модель утримання внутрішніх водних шляхів запроваджена у країнах ЄС.
Дана реформа дозволить досягти: підвищення якості, скорочення часу та забезпечення можливості надання відповіді морякам та зацікавленим організаціям з питань наявності та легітимності кваліфікаційних документів моряків України; забезпечення прозорості в процедурі перевірки наявності та легітимності кваліфікаційних документів моряків України за рахунок аналізу накопичених даних щодо характеру, якісного складу та інтенсивності звернень.
Система призначена для автоматизації та інформаційно-технологічної підтримки основної виробничої діяльності Державного реєстру документів моряків України на основі впровадження єдиної системи збереження та обміну даними між дипломно-паспортними відділами морських портів, навчально-тренажерними закладами, державними кваліфікаційними комісіями, крюїнгами, іноземними адміністраціями та іншими ідентифікованими групами запитувачів з використанням сучасних інформаційних технологій, що є прямим виконанням Україною міжнародних зобовязань перед Міжнародною морською організацією.
Реформа передбачає розробку та впровадження інтегрованої системи реєстрації дипломів та підтверджень моряків, свідоцтв фахівця, свідоцтв про тренажерну підготовку, електронного документообігу з питань дипломування у державних кваліфікаційних комісіях та навчально-тренажерних закладах, організацію видачі кваліфікаційних документів моряків.
Дипломування моряків в Україні має надмірні регламентації відповідних процесів, які залишилися ще з часів СРСР. Так, чинний Кодекс торговельного мореплавства України зберігає систему звань осіб командного складу морських суден, а також обов’язковість іспитів в державних кваліфікаційних комісіях при їх присвоєнні. Такі норми національного законодавства не надають можливості скористатися усіма перевагами сучасних міжнародних стандартів для спрощення процедур дипломування моряків.
Дана реформа дозволить надати права на зайняття посад на морських суднах особам, які мають відповідні професійні дипломи і свідоцтва, а також скасувати ті іспити в державних кваліфікаційних комісіях, які не грунтуються на вимогах Міжнародної конвенції про підготовку і дипломуваня моряків та несення вахти 1978 р.
Реформа передбачає:
– спрощення процедури отримання випускниками вищих і професійно-технічних морських навчальних закладів перших професійних дипломів і свідоцтв;
– скасування повторних та деяких інших обов’язкових тренажерних підготовок моряків, як умови дипломування;
– зменшення частини повторної підготовки при підтвердженні кваліфікації через 5 років або заміна повторної підготовки доказом збереження стандартів професійної компетентності;
– скасування подання моряками протоколів судновласника.
Питання оцінки кваліфікації моряків стосуються інтересів близько 200 тисяч українських моряків. Головним недоліком цієї системи є громіздка і забюрократизована процедура видачі кваліфікаційних документів моряків, що створила сприятливі умови для виникнення різного роду «фінансових посередників», які пропонують «сірі» схеми отримання дипломів. Такі непрозорі схеми отримання документів знижують довіру до українського плавскладу на міжнародному ринку праці.
Дана реформа дозволить:
– усунути «посередників» в процесі підтвердження кваліфікації моряків;
– підвищити об’єктивність оцінки компетентності моряків;
– захистити моряка від суб’єктивних рішень;
– підвищити захищеність бази даних результатів тестування моряків.
Реформа передбачає запровадження дистанційного комп’ютерного тестування моряків: спочатку – на додаток до іспитів в державних кваліфікаційних комісіях, а потім – замість цих іспитів. Це має на меті суттєво підвищити рівень об’єктивності при встановленні рівня кваліфікації моряків.
Дана реформа дозволить:
– зберегти та повернути аеродромні комплекси в державну власність;
– створити єдину структур з управління аеродромними комплексами та залучення фінансування в аеропортову інфраструктуру;
– впровадити прозорі форми співпраці держави та приватних інвесторів через механізми оренди, концесії, спільної діяльності, інвестиційні договори та інше;
– реалізувати заходи з лібералізації ринку авіаперевізників;
– розробити та затвердити комплексну Державну цільову программу розвитку аеропортів на період до 2023 року.
Кінцева мета полягає в тому, щоб визначити або створити державне підприємство в сфері управління Міністерства інфраструктури, як балансоутримувача цивільних аеродромних комплексів з метою досягнення наступних стратегічних цілей:
– управління майном аеродромних комплексів для забезпечення конкурентоспроможності ринку аеропортових послуг;
– забезпечення стабільного прибутку від передачі в оренду (концесію, управління, спільну діяльність) державного майна;
– забезпечення раціональної експлуатації об’єктів аеродромної інфраструктури через механізм контролю виконання орендарями зобов’язань по утриманню об’єктів аеродромної інфраструктури в належному експлуатаційному стані;
– формування ефетивної системи управління проектами, спрямованої на дотримання строків будівництва , зниження вартості проектування та будівництва, в тому числі і за рахунов впровадження інновацій;
– розподіл аеропортових зборів за зліт та посадку;
– залучення інвестицій;
– будівництво та реконструкція об’єктів аеродромної інфраструктури;
– організація роботи з оформлення земельно-правових відносин, інвентаризації.
Реформа забезпечить рівні конкурентні умови завдяки однаковому застосуванню спільних правил допуску до діяльності та її ведення операторами вантажних та/або пасажирських автомобільних перевезень в країнах ЄС та України.
Реформа буде реалізована шляхом ухвалення необхідних змін до автотранспортного законодавства. У зв’язку з цим розроблено відповідний проект Закону, яким імплементуються 9 актів права ЄС (та 5 актів ЄС, системно пов’язаних) в частині:
– запровадження правил допуску до діяльності оператора вантажних та/або оператора пасажирських автомобільних перевезень;
– використання реєструвального обладнання (тахографів) на автотранспорті;
– встановлення мінімальних вимог щодо організації робочого часу, які здійснюють автотранспортну діяльність;
– створення системи періодичної підготовки водіїв автотранспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів;
– обладнання обмежувачами швидкості автомобільних транспортних засобів категорій M2, M3, N2, N3 (автобуси та вантажні автомобілі);
– встановлення мінімальних вимог до системи періодичної технічної перевірки придатності до експлуатації зареєстрованих автотранспортних засобів та створення умов взаємного визнання результатів перевірок придатності до експлуатації транспортних засобів між державами-членами ЄС і Україною.