Цей Закон визначає основні правові, економічні, соціальні та організаційні засади державної житлової політики України щодо реалізації права осіб на житло, сталого й ефективного використання житлового фонду в Україні. 

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. Основні положення

Стаття 1. Сфера дії Закону та житлове законодавство 

1. Житлове законодавство ґрунтується на Конституції України, цьому Законі, законодавстві України у сфері житлових відносин та міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 

2. Завданням житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою реалізації права осіб на житло та забезпечення раціонального використання житлового фонду в Україні.

3. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією громадянами України або іноземцями, біженцями, особами які потребують додатково захисту, особами без громадянства, які на дату звернення перебувають на території України на законних підставах (далі – особи) права на житло.

4. Положення цього Закону застосовуються до відносин, що виникають у процесі реалізації житлових прав осіб, які проживають у гуртожитках, крім випадків, визначених частиною другою статті 1 Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”.

5. Відносини, що виникають у зв'язку з отриманням особами соціальних послуг у місцях проживання, зокрема у закладах для бездомних осіб, стаціонарних соціально-медичних установах та інших закладах соціальної підтримки (догляду),  регулюються законодавством з питань надання таких послуг.

Стаття 2. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) державний житловий фонд – житло, власником якого є держава;

2) доступне житло – житло, право власності або користування на яке набувається особами за підтримки держави чи органів місцевого самоврядування шляхом набуття соціального житла на правах оренди, або шляхом використання фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання) житла;

3)житло – житлові будинки, квартири, кімнати, інші житлові приміщення в житлових будинках, житлові приміщення в нежитлових будівлях, які відповідають вимогам до споживчої якості житла і призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання;

4) житлова політика – система взаємопов'язаних послідовних дій держави, спрямованих на створення та забезпечення умов, за яких особи можуть реалізувати своє право на житло шляхом будівництва житла, придбання його у власність або отримання у користування;

5) житловий фонд – сукупність житла на території України;

6) житловий фонд територіальних громад – житло, власником якого є територіальні громади;

7)загальні вимоги до споживчої якості житла – вимоги до площ, експлуатаційних, санітарно-гігієнічних та інших характеристик житла, придатного для постійного проживання;

8) Єдина інформаційно-аналітична житлова система – публічний електронний реєстр, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання відомостей про державний житловий фонд, житловий фонд територіальних громад та приватний житловий фонд, а також про осіб, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло;

9)мінімальні вимоги до споживчої якості житла – вимоги до площ, експлуатаційних, санітарно-гігієнічних та інших характеристик житла, придатного для тимчасового проживання;

11)особи, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло– особи, які відповідають умовам, визначеним статтею 31 цього Закону, та мають право на отримання житла у користування безоплатно чи за доступну для них плату або на участь у фінансово-кредитних механізмах підтримки будівництва (придбання) житла;

12)приватний житловий фонд – житло, власником якого є фізичні особи або юридичні особи приватного права;

13) службове житло – житло, яке надається в оренду особам, які у зв’язку із характером їх трудових відносин, проходженням служби повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього; 

14)соціальне житло – житло, яке надається особам, в тому числі з числа тих, які потребують соціального захисту, особам, які вимушені залишити своє місце проживання з підстав, що загрожують життю та здоров’ю особи або стану та безпеці займаного житла,  іншим категоріям осіб, визначеним законом , за договором оренди соціального житла що надається з доступним з рівнем орендної плати залежно від  рівня доходу особи (сім’ї), домогосподарства та з урахуванням пільг, гарантій та субсидій, на які вони можуть претендувати відповідно до закону.  

2. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Цивільному кодексі України та інших законах України.

Стаття 3. Право на житло

1. Відповідно до Конституції України, цього та інших законів України, кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством та яке відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема щодо споживчої якості житла.

2. Правові та організаційні основи створення повноцінного життєвого середовища, сталого розвитку територій, забезпечення надійності та безпеки об'єктів будівництва встановлюються Законами України “Про регулювання містобудівної діяльності”, “Про архітектурну діяльність”, іншими законодавчими актами України, планами і програмами з питань будівництва, містобудування та архітектури. 

Основні вимоги до будівель і споруд, дотримання яких повинно бути забезпечено під час проектування, будівництва та експлуатації об’єктів з урахуванням їх функціонального призначення, визначаються Законом України "Про будівельні норми" та конкретизуються у будівельних нормах і нормативних документах.

2. Для створення умов, за яких кожен матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або орендувати, в Україні реалізуються механізми державної підтримки реалізації права на житло. 

3. Особи, які не мають доступу до житла, що відповідає мінімальним вимогам до споживчої якості житла, у тому числі з числа тих, які потребують соціального захисту, та інші категорії осіб, визначені цим та іншими Законами України, мають право на отримання соціального житла  за доступну для них плату або набуття права власності на житло шляхом використання фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання) житла. 

4. Особи, виходячи з власних потреб і можливостей, з урахуванням рівня доходу, а також пільг і гарантій, визначених законами, самостійно обирають механізми державної підтримки реалізації права на житло. 

Стаття 4. Житлові відносини

1. Житлові відносини – це суспільні відносини щодо реалізації права осіб на житло, володіння, користування і розпорядження житлом, формування, наповнення та використання житлового фонду в Україні.

2. Суб'єктами житлових відносин є фізичні та юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. 

3. Об'єктом житлових відносин є житло в межах території України.

4. Житлові відносини регулюються Конституцією України, цим Законом та законодавством України.

Стаття 5. Житлові права та обов'язки осіб

1. Особи мають право побудувати житло, придбати його у власність, взяти в оренду або отримати у користування.

2. Особи реалізують право на житло на власний розсуд, крім обмежень, які передбачені цим та іншими законами України. 

3. Особи зобов'язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, здійснювати виконання зобов’язань за кредитами та іншими фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва (придбання) житла.

4. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом та/або за рішенням суду.

5. Забороняється використання житла не за призначенням. Особи зобов’язані використовувати житло відповідно до призначення, додержуватися правил користування житловими приміщеннями, забезпечувати ефективне управління житлом та належне його утримання, ощадливо використовувати енергетичні та інші ресурси, дотримуватися правил добросусідства.

6. У разі невідповідності житла, у якому проживає особа з інвалідністю, вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю і неможливості його пристосування до таких вимог, за заявою таких осіб або  їх законних представників органами місцевого самоврядування проводиться заміна такого житла шляхом обміну житла, займаного на умовах оренди чи безоплатного користування (крім приватного житлового фонду), або надання іншого житла (за умови передачі займаного житла, що перебуває у приватній власності особи з інвалідністю, у власність територіальної громади).

Порядок заміни житла, у якому проживає особа з інвалідністю, у разі його невідповідності вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та неможливості пристосування до таких вимог, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Принципи, пріоритети, мета та завдання житлової політики 

1. Житлова політика базується на таких принципах:

1) принцип доступності та безбар’єрності житла – житлова політика сприяє забезпеченню осіб житлом залежно від їх потреб і можливостей, при цьому  забезпечується поєднання економічної та фізичної доступності житла для кожного в розумінні фізіологічних, культурних та соціальних потреб осіб;

2) принцип непорушності права на житло та недоторканності житла – власники та користувачі мають можливість стабільного здійснення прав щодо володіння, користування та, у встановлених законодавством випадках, розпорядження житлом;

3) принцип прозорості та громадської участі – відкрита  своєчасна комунікація, розробка та реалізація житлової політики із забезпеченням вільної участі громадськості та інших суб’єктів житлових відносин;

4) принцип свободи вибору – особам надана можливість самостійно та на власний розсуд реалізувати своє право на житло шляхом вибору різних механізмів, передбачених цим та іншими Законами України;

5) принцип справедливості та рівного доступу кожного до житла – житлова політика має сприяти недискримінації та рівному доступу до житла всіх осіб, незалежно від соціальних, економічних, особистих характеристик, таким чином запобігаючи будь-якій формі дискримінації у сфері житла. Принцип справедливості та рівного доступу кожного до житла передбачає побудову системи житлової політики такою, яка дає змогу захистити право на житло кожної особи, не допускати свавілля і нерівності серед суб’єктів житлових відносин, визначає осіб,  які можуть скористатися державною підтримкою  в реалізації права на житло, встановлює відповідальність самих осіб у процесі реалізації житлових прав перед державою та іншими особами;

6) принцип стратегічного планування – системна діяльність із обґрунтування й ухвалення рішень щодо житлової політики на основі даних аналізу зовнішнього оточення та внутрішнього потенціалу, яка охоплює комплекс стратегій, планів, проектів і програм.

7) принцип соціальної інтеграції - розвиток районів зі змішаним доходом, соціальна інклюзія та мобільність, запобігання концентрації бідності та різноманіття соціально-економічного походження, культурної ідентичності.

2. Основними пріоритетами житлової політики є:

1) запобігання і вирішення проблеми бездомності;

2) формування, наповнення, облік та ефективне використання житлових фондів з метою забезпечення осіб житлом;

3) забезпечення доступу осіб до різних механізмів державної підтримки, передбачених цим та іншими Законами України;

4) прозорість орендних відносин, забезпечення прав орендарів та орендодавців;

5) надання особам компенсації за житло, пошкоджене та знищене внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а також в інших випадках, визначених цим та іншими Законами України;

6) розроблення, затвердження та виконання документів стратегічного планування і реалізації житлової політики, місцевих, регіональних та державних цільових програм з питань, що стосуються реалізації прав осіб на житло;

7) залучення громадськості до формування та реалізації житлової політики;

8) встановлення та періодичне оновлення вимог до споживчої якості житла, які відповідають динамічним ринковим умовам та технологіям.

3. Метою житлової політики є створення умов для реалізації прав осіб на житло, регулювання взаємовідносин у сфері правових, економічних, соціальних та організаційних рішень щодо вирішення житлових питань.

4. Завданнями житлової політики є: 

1) реалізація мети та принципів житлової політики;

2) створення умов та залучення фінансових ресурсів з метою формування житлового фонду, придбання, нового будівництва, реконструкції, реставрації, ремонту, забезпечення енергетичної ефективності житла, ефективного використання житлового фонду.

Стаття 7. Програмні документи житлової політики

1. Житлова політика реалізується відповідно до програмних документів житлової політики – системи взаємопов’язаних документів стратегічного планування і реалізації житлової політики.

2. До документів стратегічного планування житлової політики належать:

1) Державна стратегія житлової політики України;

2) регіональні стратегії житлової політики;

3) стратегії житлової політики територіальних громад.

3. До документів реалізації житлової політики належать:

1) План заходів з реалізації Державної стратегії житлової політики України;

2) плани заходів з реалізації регіональних стратегій житлової політики;

3) плани заходів з реалізації стратегій житлової політики територіальних громад.

4. Державна стратегія житлової політики України на відповідний період визначає стратегічні пріоритети житлової політики, коротко-, середньо- та довгострокові цілі та завдання, спрямовані на їх реалізацію.

Державна стратегія житлової політики України розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики, та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державна стратегія розробляється та оновлюється з періодичністю, що відповідає програмним періодам Європейського Союзу.  

5. Регіональні стратегії житлової політики розробляються на період дії Державної стратегії житлової політики України. 

Розроблення відповідної регіональної стратегії житлової політики здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Затвердження відповідної регіональної стратегії житлової політики здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими радами протягом шести місяців з дня затвердження Державної стратегії житлової політики України на відповідний період.

6. Стратегії житлової політики територіальних громад розробляються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, що представляють територіальні громади, на строк та з урахуванням пріоритетів, що визначені Державною стратегією житлової політики України та відповідними регіональними стратегіями житлової політики. 

Стратегії житлової політики територіальних громад затверджуються сільськими, селищними, міськими радами.

7. План заходів з реалізації Державної стратегії житлової політики України на відповідний період розробляється на виконання Державної стратегії житлової політики України та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розроблення Плану заходів з реалізації Державної стратегії житлової політики України здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної регіональної політики, спільно з іншими центральними органами виконавчої влади. 

8. Плани заходів з реалізації регіональних стратегій житлової політики розробляються на виконання регіональних стратегій житлової політики Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Плани заходів з реалізації регіональних стратегій житлової політики затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

9. Плани заходів з реалізації стратегій житлової політики територіальних громад розробляються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами.

10. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну житлову політику, здійснює моніторинг реалізації Державної житлової стратегії України, за результатами якого, в разі необхідності, надає пропозиції щодо коригування її завдань та заходів.

11. Державні цільові програми, місцеві та регіональні програми з питань, що стосуються реалізації прав осіб на житло, розробляються з урахуванням положень відповідних документів стратегічного планування  житлової політики.

12. Заходи, завдання та показники програмних документів житлової політики враховуються під час складання проектів державного та місцевих бюджетів на відповідний рік.

Стаття 8. Роль приватного сектору економіки та держави у створенні умов для реалізації права на житло 

1. Роль державної житлової політики полягає у визначенні, регулюванні та управлінні природними межами між приватним, державним житловим фондом та житловим фондом територіальних громад з метою забезпечення максимальних можливостей для осіб обирати та мати доступне житло, яке б відповідало їхнім поточним потребам.

2. Держава створює сприятливі умови для розвитку житлового будівництва, забезпечення доступності житла для всіх верств населення.

3. Держава сприяє розвитку державно-приватного партнерства як важливого елементу сприяння вирішенню житлового питання.  

4. Житлова політика визначає умови ринкових відносин у сфері житла з метою збільшення національної пропозиції житла, його різноманітності, якості, цінової доступності, наявності, комфортності та адаптивності. 

Житлова політика також спрямована на мінімізацію можливих негативних наслідків неспроможності ринку, ринкових коливань, бідності домогосподарств та несприятливих соціальних проблем.

5. Щоб гарантувати, що всі особи можуть реалізувати своє право на житло, житлова політика має бути спрямована на забезпечення доступності житла у довгостроковій перспективі. Досягнення зазначеної мети здійснюється  шляхом запровадження сприятливих механізмів, які дозволяють створити умови для доступності житла, яке набувається в оренду або у  власність особами, які цього потребують.

Для досягнення цих цілей державна житлова політика повинна бути спрямована на надання повноважень, стимулювання, заохочення, регулювання та податкове стимулювання приватної діяльності у житловій сфері.

6. Державна політика у житловій сфері може забезпечити найкраще використання обмежених державних ресурсів за допомогою залучення досвіду, капіталів та стійкості до ризиків, притаманних приватному сектору, одночасно використовуючи їх для отримання максимальної довгострокової суспільної вигоди, включаючи забезпечення доступності та сталості житла в довгостроковій перспективі.

7. Житлова політика реалізовуєься через спеціальне житлове законодавство або шляхом включення положень, пов'язаних з житлом, до законодавства, що стосується інших сфер.

8. З метою виконання житлових програм, будівництва та експлуатації житла житла, управління житловим фондом, виконання інших функцій, спрямованих на забезпечення реалізації житлових прав осіб,  можуть створюватися самостійні державні (або створені за участі держави) або комунальні підприємства, установи, організації (далі – виконавці програм). 

Виконавці програм можуть вступати в договірні відносини з юридичними особами приватного права відповідно до вимог законодавства. Такі відносини можуть включати державно-приватне партнерство у сфері житлового будівництва, що здійснюється відповідно до закону. 

Глава 2. Житловий фонд

Стаття 9. Житловий фонд

1. Житловий фонд України складає приватний житловий фонд, житловий фонд територіальних громад та державний житловий фонд.  

2.  Нежитлові приміщення в житлових будинках не належать до житлового фонду. 

Стаття 10. Приватний житловий фонд

1. Житло приватного житлового фонду може використовуватись для особистого проживання власника та членів його сім’ї, передачі в оренду або користування, у тому числі для передачі за рішенням власника особам за договором оренди соціального житла, а також використовуватися в інший спосіб, не заборонений законом.

Стаття 11. Житловий фонд територіальних громад 

1.Житло житлового фонду територіальних громад використовується у порядку, передбаченому статтями 27-29 цього Закону, на підставі рішення органу місцевого самоврядування або уповноваженого ним суб'єкта. 

2.Контроль за цільовим використанням житлового фонду територіальних громад, його утриманням, експлуатацією та ремонтом здійснюють органи місцевого самоврядування або уповноважені ними органи.

3.Житло житлового фонду територіальних громад не підлягає обміну, поділу, передачі в суборенду, використанню для вселення інших осіб без згоди власника, приватизації, продажу та іншому відчуженню, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 12. Державний житловий фонд

1.Державний житловий фонд може використовуватися у порядку, передбаченому статтями 27, 29 цього Закону, на підставі рішення органу державної влади або уповноваженого ним суб’єкта. Особливості використання державного житлового фонду, призначеного для забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, а також інших визначених законом категорій осіб можуть визначатися іншими законами України.

2.Контроль за цільовим використанням державного житлового фонду, його утриманням, експлуатацією та ремонтом здійснює орган державної влади або уповноважений ним орган.

3.Житло державного житлового фонду не підлягає обміну, поділу, передачі в суборенду, використанню для вселення інших осіб без згоди власника, приватизації, продажу та іншому відчуженню, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 13. Формування та наповнення житлових фондів

1. Формування житлових фондів здійснюється шляхом:

1) будівництва нового житла;

2) реконструкції існуючого житла, а також переведення нежитлових приміщень та будівель у житлові; 

3) передачі житла з приватної у державну власність та власність територіальних громад на підставах, визначених законом;

4) передачі у власність територіальних громад житла, вилученого на підставі судових рішень або визнаного в установленому законом порядку безхазяйним або відумерлим;

5) передачі з державної власності у власність територіальних громад житла, побудованого за рахунок коштів державного бюджету;

6) набуття права власності на житло на інших підставах, не заборонених законодавством України.

2. Джерелами фінансування формування житлових фондів є кошти державного та місцевих бюджетів, міжнародних донорів, добровільні внески фізичних та юридичних осіб, інші джерела, не заборонені законодавством України.

3. Якщо інше не передбачено законом, надходження від використання житла з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, надходження від виконання зобов’язань за кредитами та іншими фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва (придбання) житла зараховуються до спеціального фонду відповідного бюджету, видатки з якого спрямовуються на формування, утримання або експлуатацію житлового фонду (револьверний фонд). 

4. Умови формування фондів житла з використанням коштів міжнародних донорів та міжнародної технічної допомоги можуть бути визначені окремими угодами з такими міжнародними донорами та іншими документами, прирівняними до них, відповідно до законодавства України.

5. Умови формування фондів приміщень для проживання осіб у зв'язку із отриманням ними соціальних послуг, зокрема у закладах для бездомних осіб, стаціонарних соціально-медичних установах та інших закладах соціальної підтримки (догляду), можуть визначатися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством з питань надання таких послуг.

Стаття 14. Розпорядження тауправління житловим фондом

1. Власники житла мають право володіти, користуватися і розпоряджатися житлом відповідно до закону. 

2. Розпорядження житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним суб'єктом у межах, визначених законодавством України, шляхом формування, наповнення та обліку житлового фонду, надання особам житла в оренду чи безоплатне користування, виключення житла з житлового фонду, переведення житлових приміщень в нежитлові, прийняття інших рішень, пов'язаних з набуттям, зміною або припиненням речових прав на житло.

3. Розпорядження державним житловим фондом здійснюють органи державної влади самостійно або через уповноважених ними суб’єктів.

4. Розпорядження житловим фондом територіальних громад здійснюють органи місцевого самоврядування самостійно або через уповноважених ними суб’єктів.      

5. Виключення житла з житлового фонду, переведення житлових приміщень в нежитлові може здійснюватись в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за рішеннями органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у разі визнання житла непридатним для проживання або таким, що підлягає знесенню, та в інших випадках визначених законом. 

Виключення житла з житлового фонду не є підставою для припинення права власності на таке майно.

6. Дачні і садові будинки, що відповідають державним будівельним нормам, можуть бути переведені у житлові будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі рішення органу місцевого самоврядування у разі дотримання правил співвідношення між видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеним відповідною містобудівною документацією.

7. Власники житлового фонду забезпечують управління житловим фондом шляхом здійснення заходів з його утримання, експлуатації, обслуговування та збереження.

Відносини, пов'язані з управлінням житловим фондом, регулюються законом.

Глава 3. Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері житлової політики

Стаття 15. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері житлової політики

1. До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері житлової політики належить:

1) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади у сфері житлової політики;

2) затвердження Державної стратегії житлової політики України та Плану заходів з її реалізації;

3) затвердження порядку ведення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи та її взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, порядку подання інформації про осіб, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло, до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, визначення адміністратора Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи;

4) визначення порядку заміни житла, у якому проживає особа з інвалідністю, у разі його невідповідності вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та неможливості пристосування до таких вимог;

5) затвердження порядку виключення житла з житлового фонду, переведення житлових приміщень в нежитлові, порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у житлові будинки;

6) визначення порядків реалізації фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання)житла за рахунок коштів державного бюджету;

7) визначення порядку надання соціального житла, порядку розрахунку плати за таке житло та затвердження типового договору оренди соціального жила;

8) визначення порядку надання житла в соціальну оренду з правом викупу та затвердження типового договору оренди соціального житла з правом викупу;

9) визначення переліку категорій осіб, яким може бути надано службове житло з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, порядку надання такого житла та порядку визначення розміру плати за його оренду;

10) затвердження порядку визнання підприємств, установ та організацій операторами доступного житла;

11) визначення порядку надання субсидії на оплату оренди житла;

12) визначення норми житла, на яку надається субсидія на оплату оренди житла;

13) визначення обов’язкового відсотку платежу (частки доходу) для розрахунку субсидії на оплату оренди житла;

14) здійснення інших повноважень у сфері житлової політики, визначених Конституцією та законами України.

Стаття 16. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики

1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики належить:

1) визначення пріоритетних напрямів розвитку житлової політики, розроблення та подання до Кабінету Міністрів України Державної стратегії житлової політики України та Плану заходів з її реалізації;

2) забезпечення нормативно-правового регулювання у сфері житлової політики, зокрема:

затвердження загальних вимог до споживчої якості житла;

затвердження мінімальних вимог до споживчої якості житла;

затвердження нормативів розрахунку розміру підтримки, що надається в рамках реалізації фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання) доступного житла;

визначення граничного розміру відсотку сукупного доходу особи та членів сім’ї,  домогосподарства, які проживають разом з нею, що не може бути перевищений при визначення розміру орендної плати за користування соціальним житлом;

3) інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної житлової політики;

4) здійснення інших, визначених Конституцією та законами України  повноважень щодо формування державної житлової політики.

Стаття 17. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну житлову політику

1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну житлову політику,  належить:

1) координація діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань реалізації права осіб на житло, забезпечення виконання заходів, завдань та показників Державної житлової стратегії України та Плану заходів з її реалізації;

2) здійснення моніторингу реалізації Державної житлової стратегії України та надання пропозиції щодо коригування її завдань та заходів;

3) забезпечення створення, функціонування та ведення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, виконання інших функцій держателя цієї системи;

4) отримання, узагальнення та надання інформації для планування і прогнозування розвитку житлових відносин в Україні, формування і використання житлового фонду, ведення галузевої звітності з питань реалізації права на житло;

5) здійснення організаційного забезпечення з питань запровадження фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання) житла, надання соціального, службового житла;

6) виконання державних цільових програм, бюджетних програм з питань реалізації права осіб на житло, визначення житлових потреб осіб у розрізі регіонів та механізмів державної підтримки, подання бюджетних запитів, прийняття рішень щодо розподілу і ефективного використання бюджетних коштів в межах повноважень, визначених законом;

7) здійснення інших, визначених Конституцією та законами України  повноважень щодо реалізації державної житлової політики.

Стаття 18. Повноваження місцевих державних адміністрацій у сфері житлової політики

1. До повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері житлової політики належать:

1) забезпечення реалізації житлової політики на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці , розроблення та виконання заходів, завдань і показників регіональних стратегій житлової політики та планів заходів з їх реалізації;

2) розпорядження та управління житлом державного житлового фонду, що передане до сфери їх управління;

3) сприяння реалізації фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання) житла;

4) прийняття рішень щодо надання соціального, службового житла з державного житлового фонду;

5) здійснення у межах повноважень, визначених законом, контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері житлової політики на території відповідної  адміністративно-територіальної одиниці, контроль за цільовим використанням житлового, його утриманням, експлуатацією та ремонтом; 

6) здійснення інших повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Стаття 19. Повноваження та органів місцевого самоврядування у сфері житлової політики

1. До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлової політики належать:

1) забезпечення реалізації житлової політики на території відповідних територіальних громад, розроблення, затвердження та виконання заходів, завдань і показників стратегій житлової політики територіальних громад та планів заходів з їх реалізації;

2) формування та наповнення житлового фонду територіальних громад, розпорядження та управління таким житловим фондом;

3) забезпечення обліку житла житлового фонду територіальних громад, організація обліку житлового фонду усіх форм власності на території відповідних територіальних громад; 

4) прийняття рішень про виключення житла з житлового фонду, переведення житлових приміщень в нежитлові, переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у житлові будинки;

5) участь у реалізації фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання) житла;

6) прийняття рішень щодо надання соціального, службового  житла, надання житла в соціальну оренду з правом викупу;

7) прийняття рішень щодо передачі у власність або надання в оренду земельних ділянок житлово-будівельним (житловим) кооперативам, операторам доступного житла на пільгових умовах;

8) проведення заміни або передачі житла, у якому проживає особа з інвалідністю, у разі невідповідності житла вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та неможливості його пристосування до таких вимог;

9) здійснення у межах повноважень, визначених законом, контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері житлової політики на території відповідних територіальних громад, контроль за цільовим використанням житлового фонду територіальних громад, його утриманням, експлуатацією та ремонтом; 

10) здійснення інших повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Розділ ІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЖИТЛО

Глава 4. Загальні положення щодо реалізації права на житло

Стаття 20. Механізми реалізації права на житло

Право осіб на житло реалізується шляхом набуття права власності, користування чи оренди житла, а також шляхом використання інших механізмів реалізації права на житло у межах, встановлених цим та іншими законами України.

Стаття 21. Реалізація права на житло шляхом його будівництва та придбання

1. Особи можуть самостійно побудувати житло або придбати його у власність.

2. Будівництво житла здійснюється відповідно до містобудівного законодавства, будівельних норм, інших нормативних документів, обов’язковість застосування яких встановлена законодавством. 

3. Особливості залучення коштів осіб для будівництва житла в об’єктах незавершеного будівництва та механізми захисту прав таких осіб визначаються Законом України “Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому”.

Стаття 22. Реалізація права на житло шляхом оренди житла

1. Особи можуть реалізувати право на житло шляхом отримання його у користування на підставі договорів оренди. Власники житла приватного житлового фонду можуть передавати  житло для проживання у ньому осіб на певний строк за платуна умовах та у порядку, визначеному договором оренди та законодавством.

2. Договори оренди житла укладаються відповідно до Глави 59 Цивільного кодексу України та є підставою для вселення в житло.

3. Право користування житлом, що виникає на підставі договору оренди, підлягає обов’язковій державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

4. Члени сім’ї, домогосподарства орендаря та інші особи, які проживають разом з ним за згодою орендодавця, користуються нарівні з орендарем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають із договору оренди. 

5. Залежно від рівня доходу, майнового стану домогосподарства, за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів інших джерел, не заборонених законодавством, особам, в порядку встановленому кабінетом Міністрів України, може надаватись субсидія на оплату оренди житла.  Інформація про осіб, яким надається субсидія на оплату оренди житла, вноситься до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери та Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Стаття 23. Державно-приватне партнерство як механізм будівництва доступного житла

1. Будівництво, придбання або експлуатація доступного житла може здійснюватися через державно-приватне партнерство відповідно до закону. 

2. Державно-приватне партнерство у житловому секторі може створюватися лише з метою будівництва та/або довгострокової оренди.

3.  Фінансування державно-приватного партнерства під час здійснення будівництва доступного житла може здійснюватися за рахунок: 

фінансових ресурсів приватного партнера;

фінансових ресурсів, запозичених в установленому порядку;коштів державного та місцевих бюджетів;

інших джерел, не заборонених законодавством.

4. Усі державно-приватні партнерства у житловій сфері зобов'язані мати фінансову звітність, підтверджену незалежним аудитом, що містить необхідну додаткову інформацію, яка передбачена законодавством.  Фінансова звітність вноситься до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи та оприлюднюється у відкритому доступі.

5. Приватним партнером у будь-якому житловому державно-приватному партнерстві для забезпечення довгострокової оренди соціального житла можуть бути лише неприбуткові суб'єкти господарювання.

Стаття 24. Оператори доступного житла 

1. З метою сприяння реалізації права осіб на житло в Україні можуть створюватися оператори доступного житла – підприємства, установи, організації, основною статутною діяльністю яких є будівництво  доступного житла та здійснення управління таким житлом.

2. Доступне житло, будівництво якого здійснюється операторами доступного житла має відповідати вимогам до споживчої якості житла та вимогам будівельних норм до житла ІІ категорії з нормованими нижніми і верхніми межами площ квартир та житлових кімнат гуртожитків. При визначенні вартості доступного житла незалежно від джерел фінансування застосовуються кошторисні норми України щодо ціноутворення у будівництві.    

3. Підприємства, установи, організації незалежно від форм власності можуть бути визнані операторами доступного житла у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з внесенням інформації про них до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

4. Держава створює умови для здешевлення вартості доступного житла. Рішенням органів місцевого самоврядування земельні ділянки для будівництва доступного житла операторам доступного житла надаються в оренду безоплатно або за пільговою ціною. Оператори доступного житла мають право на отримання пільгових довгострокових кредитів, грантів та компенсацій за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, коштів міжнародної технічної допомоги, інших джерел, не заборонених законодавством, на отримання державних та місцевих гарантій для забезпечення виконання частини боргових зобов'язань за кредитами (позиками), що залучаються для фінансування будівництва доступного житла та управління ним.

Законами України операторам доступного житла можуть бути встановлені інші пільги і гарантії.

5. Житло, побудоване операторами доступного житла, використовується відповідно до статей 26-29 цього Закону. Використання доступного житла не за призначенням забороняється.

6. Оператори доступного житла зобов’язані проходити обов’язковий аудит фінансової звітності відповідно до Закону України “Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність” та оприлюднювати фінансову звітність разом з аудиторським висновком у строки та у порядку, що встановлені для підприємств, які становлять суспільний інтерес.

7. Відносини, пов'язані з діяльністю операторів доступного житла, пов'язаною з будівництвом доступного житла та здійсненням управління таким житлом, регулюються окремим законом.

Стаття 25. Житлово-будівельні (житлові) кооперативи

1. Житлово-будівельні (житлові) кооперативи створюються з метою реалізації членами таких кооперативів права на житло шляхом нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту та утримання житла.

Для будівництва житла з метою набуття права власності на нього створюються житлово-будівельні кооперативи. 

Для спільного володіння і користування житлом членами кооперативу створюються житлові кооперативи.

2. Діяльність житлово-будівельних (житлових) кооперативів регулюється Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про кооперацію», цим Законом та статутами житлово-будівельних (житлових) кооперативів.

3. Житлово-будівельним (житловим) кооперативам, усі члени яких є особами, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло та внесені до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для будівництва житлових будинків можуть передаватися у власність чи надаватися в оренду на пільгових умовах. 

4. Інформація про житлово-будівельні (житлові) кооперативи, їх членів, а також про будинки таких кооперативів вноситься до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Глава 5. Механізми державної підтримки реалізації права на житло

Стаття 26. Реалізація права на житло шляхом використання фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання) житла

1. Особи, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло та внесені до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи можуть побудувати житло або придбати його у власність за підтримки держави чи органів місцевого самоврядування шляхом використання фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання) житла.

2. Фінансово-кредитні механізми підтримки будівництва (придбання) житла реалізуються за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, коштів міжнародної технічної допомоги, інших джерел, не заборонених законодавством, та передбачають:

1) надання пільгових довгострокових кредитів на нове будівництво, реконструкцію або придбання житла у власність з державною підтримкою;

2) сплату частини вартості житла;

3) оплату частини пайових внесків членів житлово-будівельних (житлових) кооперативів, надання пільгових довгострокових кредитів чи компенсацію частини відсотків за кредитами на оплату таких внесків;

4) забезпечення житлом на умовах фінансового лізингу. 

Законами України можуть бути встановлені інші механізми підтримки будівництва (придбання) житла.

3. Розмір підтримки, що надається в рамках реалізації фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва (придбання) житла, розраховується з урахуванням кількості членів сім’ї, домогосподарства та інших нормативів, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики. 

4. Порядки реалізації фінансово-кредитних механізмів, визначених частиною другою цієї статті, за рахунок коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів місцевих бюджетів – відповідними органами місцевого самоврядування.

Стаття 27. Соціальне житло

1.Особам, в тому числі тим, які потребують соціального захисту, та іншим категоріям осіб, визначеним цим та іншими Законами України, надається соціальне житло. Таке житло має відповідати вимогам до споживчої якості житла. 

2. Соціальне житло з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад надається особам за договором оренди соціального житла на підставі рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженого ними суб’єкта. 

3. Плата за соціальне житла включає плату за оренду соціального житла, та житлово-комунальні послуги.

4. Плата за оренду соціального житла встановлюється з урахуванням пільг гарантій, визначених законами, виплат соціальної допомоги, на які особа (сім'я),  домогосподарство має право відповідно до законодавства та залежно від рівня доходу та майна особи (сім’ї), домогосподарства.

5. Особи самостійно сплачують житлово-комунальні послуги.. Надання пільг і субсидій для оплати житлово-комунальних послуг здійснюється відповідно до законодавства.

6. Платежі за оренду соціального житла з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, які вносяться безпосередньо особами, зараховуються до спеціального фонду відповідного бюджету (револьверний фонд), видатки з якого спрямовуються виключно на будівництво нового соціального житла для надання його в оренду, утримання, експлуатацію та ремонт такого житла.

7. Забезпечення осіб соціальним житлом може здійснюватися шляхом укладення особою договору оренди соціального житлаприватного житлового фонду. При цьому часткова сплата платежів за оренду соціального житла приватного житлового фонду залежно від рівня доходу особи (сім’ї), домогосподарства та з урахуванням пільг і гарантій, визначених законами, здійснюється за угодою між власником та відповідним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.

Держава сприяє розвитку оренди соціального житла приватної форми власності. Об’єкти житлової нерухомості, щодо яких укладено договори оренди соціального житла, на строк дії такого договору звільняються від податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Доходи від  оренди соціального житла не оподатковуються податком на прибуток підприємств і податком на доходи фізичних осіб та не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

8. Інформація про соціальне житло державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, а також житло приватного житлового фонду, власники якого мають намір укласти договори оренди, соціального житла вноситься до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

9. Інформація про осіб, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло та відповідно до закону мають право на отримання соціального житла, вноситься до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

10. Надання соціального житла здійснюється з урахуванням кількості членів сім'ї чи домогосподарства орендаря, з урахуванням вимог  до споживчої якості житла.  

11. Забезпечення осіб соціальним житлом здійснюється відповідно до Закону.Особливості забезпечення соціальним житлом окремих категорій осіб можуть визначатися іншими законами.

12. Порядок надання соціального житла, порядок розрахунку плати за соціальне житло та типовий договір оренди соціального житла затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 28. Соціальна оренда житла з правом викупу

1. Житло житлового фонду територіальних громад, отримане територіальною громадою у власність у результаті реалізації проекту міжнародної технічної допомоги, може бути надане особам у соціальну оренду житла з правом викупу, якщо проект міжнародної технічної допомоги передбачає такі умови розпорядження переданим житлом.  

2. Житло житлового фонду територіальних громад надається особам у соціальну оренду житла з правом викупу на підставі типового договору  оренди соціального житла з правом викупу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів  України. Типовий договір оренди соціального житла з правом викупу затверджується Кабінетом Міністрів України.

Істотними умовами договору  оренди соціального житла з правом викупу є:

найменування сторін;

характеристики житла, щодо якого встановлюються відносини оренди соціального житла з правом викупу;

строк, на який укладається договір, та мінімальний строк користування житлом, з якого у орендаря виникає право на викуп (отримання у власність житла за умови дострокової сплати його вартості);

вартість житла, яка має бути сплачена за рахунок орендних платежів у визначений договором строк або достроково для того, щоб орендар отримав у власність житло, яке є предметом договору;

розміри, порядок формування, спосіб, форма і строки внесення орендних платежів та умови їх перегляду;

умови дострокового розірвання договору;

порядок повернення коштів у разі дострокового розірвання або припинення договору;

права та зобов'язання сторін;

відповідальність сторін;

інші умови, визначені законодавством України.

3. Отримані за результатами оренди соціального житла з правом викупу кошти (орендні платежі) зараховуються до спеціального фонду відповідного місцевого бюджету (револьверний фонд), видатки з якого спрямовуються виключно на будівництво нового житла для надання його в соціальну оренду житла з правом викупу,, утриманням, експлуатацією та ремонтом такого житла.  

4. Вартість житла, яка має бути сплачена за рахунок орендних платежів або достроково для того, щоб орендар отримав у власність житло, яке він отримав у соціальну оренду житла з правом викупу, визначається на основі його ринкової вартості, визначеної у порядку, установленому законодавством України. 

Стаття 29. Службове житло

1. Службове житло, що належить до державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, надається особам, які у зв’язку із характером їх трудових відносин, проходженням служби повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. Службове житло з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад надається особам на підставі рішення відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування державного підприємства, установи чи організації, на балансі, у господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває відповідне житло.

3. Рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженого ними суб’єкта про надання службового житла є підставою для укладення договору оренди службового житла.

4. Особи, які відповідно до договору оренди службового житла з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад проживають у службовому житлі, самостійно вносять плату за оренду такого житла та сплачують житлово-комунальні послуги.

5. Припинення трудових відносин з особою є підставою для припинення користування службовим житлом та виселення у порядку, передбаченому договором та законодавством України.

6. Перелік категорій осіб, яким може бути надано службове житло з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, та порядок визначення розміру плати за оренду такого житла затверджуються Кабінетом Міністрів України.

7. Інформація про житло з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, яке може бути надане за договором оренди службового житла,  вноситься до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

8. Підприємства, установи й організації приватної форми власності можуть забезпечувати своїх працівників службовим житлом у порядку та на умовах, визначених такими підприємствами, установами та організаціями відповідно до законодавства України, а також вносити відомості про можливості забезпечення службовим житлом до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Глава 6. Інформаційне забезпечення реалізації права на житло

Стаття 30. Облік житла 

1. Житло приватного житлового фонду, житлового фонду територіальних громад та державного житлового фонду підлягає обов'язковому обліку шляхом внесення відомостей про житло до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи. Перелік таких відомостей визначається Кабінетом Міністрів України.

2. Відомості про житло, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, інших інформаційно-комунікаційними системах державної форми власності вносяться до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи шляхом електронної інформаційної взаємодію в режимі реального часу. Інші відомості вносяться суб'єктами, що забезпечують здійснення обліку житла.  

3. Облік житла здійснюється:

1) щодо державного житлового фонду – органами державної влади або уповноваженими ними суб’єктами;

2) щодо житлового фонду територіальних громад – органами місцевого самоврядування або уповноваженими ними суб’єктами;   

3) щодо приватного житлового фонду – власниками житла або уповноваженими ними суб’єктами.

4) щодо житла, визнаного в установленому законом порядку безхазяйним або відумерлим, – органами місцевого самоврядування або уповноваженими ними суб’єктами.

4. Організацію обліку житлового фонду на території відповідних територіальних громад забезпечують виконавчі органи сільських, селищних, міських рад. 

Стаття 31. Особи, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло 

1. Інформація про осіб, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло, вноситься до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

2. Критерії визначення осіб такими, що можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло та можуть бути внесені до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, відповідно до вимог, визначених цим та іншими Законами України визначаються у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. 

Стаття 32. Єдина інформаційно-аналітична житлова система

1. Єдина інформаційно-аналітична житлова система створюється, серед іншого, з  метою забезпечення реалізації права осіб на житло, сталого й ефективного використання житлового фонду в Україні, дотримання прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері житлової політики шляхом забезпечення повною, достовірною та актуальною інформацією про житловий фонд України та про осіб, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло.

2. Відомості Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи використовуються для:

1) отримання інформації для планування і прогнозування розвитку житлових відносин в Україні, прийняття програмних документів житлової політики, місцевих, регіональних та державних цільових програм, визначення потреб та розподілу коштів для реалізації права осіб на житло;  

2) прийняття органами державної влади та органами місцевого самоврядування рішень щодо реалізації права осіб на житло, сталого й ефективного використання житлового фонду;

3) забезпечення відкритого доступу до інформації про житло, включаючи відомості про надання житла особам на умовах, визначених цим та іншими Законами України;

4) пошуку особами, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло, наявного на території відповідної територіальної громади житла, яке може бути отримане на умовах, визначених цим та іншими Законами України;

5) здійснення контролю (у тому числі громадського) за дотриманням вимог законодавства у сфері житлової політики;

6) виконання інших дій та надання послуг, пов'язаних з реалізацією особами права на житло, визначених у порядку ведення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

3. Держателем Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну житлову політику. 

4. Адміністратором Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи є визначене Кабінетом Міністрів України державне підприємство, установа, організація, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства.

5. Користувачами Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри надання адміністративних послуг, власники житла, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, управителі багатоквартирних будинків, органи управління житлово-будівельних (житлових) кооперативів, гуртожитків, особи, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло, інші фізичні та юридичні особи, визначені Кабінетом Міністрів України.

6. Доступ користувачів до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи здійснюється через електронний кабінет користувача Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи або іншу інформаційно-комунікаційну систему державної форми власності, інтегровану з Єдиною інформаційно-аналітичною житловою системою.

7. Єдина інформаційно-аналітична житлова система створюється з використанням програмного забезпечення, що забезпечує його сумісність і електронну інформаційну взаємодію в режимі реального часу з інформаційно-комунікаційними системами державної форми власності, у тому числі Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва, Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Державним земельним кадастром, Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Єдиним державним реєстром ветеранів війни, Єдиною інформаційною системою соціальної сфери, Єдиним державним реєстром транспортних засобів, Єдиним державним демографічним реєстром, Державним реєстром актів цивільного стану громадян, Державним реєстром фізичних осіб - платників податків, Єдиним державним реєстром судових рішень та іншими публічними електронними реєстрами, визначеними у порядку ведення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

8. Інформація, внесена до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, є відкритою і загальнодоступною, крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків, паспортних даних, місця проживання особи, інших персональних даних та іншої інформації, перелік якої визначається Кабінетом Міністрів України. 

9. Порядок ведення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи та її взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами визначається Кабінетом Міністрів України.

Розділ ІІІ. ЗАХИСТ ПРАВА НА ЖИТЛО

Глава 7. Гарантії забезпечення та способи захисту права на житло

Стаття 33. Гарантії забезпечення права на житло

1. Держава гарантує право кожного на житло відповідно до  Конституції України, цього та інших Законів України.

Реалізація механізмів підтримки будівництва (придбання) доступного житла здійснюється в межах наявного фінансування відповідно до Бюджетного кодексу України та з урахуванням завдань, визначених Державною стратегією житлової політики. 

2. Ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше як з підстав і в порядку, визначених законом.

Забороняється виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в житло і фактично проживають у житлі, без попереднього надання їм (їхнім сім’ям) іншого житла, придатного для постійного проживання, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті.

3. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. 

Забороняється виселення, переселення та відселення осіб, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення та/або підстав їх фактичного проживання у житлі, - до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до закону.

4. Виселення з житла державного житлового фонду або житлового фонду територіальних громад із наданням іншого житла у порядку, визначеному відповідним договором оренди або безоплатного користування, здійснюється з підстав:

1) проведення капітального ремонту, реконструкції чи реставрації житлового приміщення, коли такий ремонт, реконструкція чи реставрація не може бути проведено без виселення орендаря (користувача);

2) якщо житло підлягає знесенню;

3) якщо житло загрожує обвалом;

4) якщо житлове приміщення підлягає переведенню в нежитлове;

5) у випадку визнання житла таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання у встановленому законодавством порядку;

6) з інших підстав, визначених законами України.

У разі відмови орендаря чи користувача від переселення в інше житло виселення може проводитись у судовому порядку.

5. Прийняття рішень про реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду,  відчуження житла для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності здійснюється відповідно до закону. 

Стаття 34. Способи захисту права на житло

1. Держава забезпечує фізичним та юридичним особам належні та рівноцінні умови захисту прав на житло шляхом переговорів, арбітражів, медіацій, звернення до суду чи оскарження рішень органів влади в адміністративному порядку.

2. Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на житло.

3. Захист прав фізичних та юридичних осіб на житло здійснюється у спосіб, визначений законодавством України та/або договором.

Стаття 35. Компенсація та відшкодування як способи захисту права на житло

1. Особи, житло яких було зруйновано/знищено або пошкоджено внаслідок терористичних актів, бойових дій, диверсій, внутрішніх або міжнародних конфліктів, природних чи антропогенних (техногенних) надзвичайних ситуацій, мають право на повне та ефективне (справедливе) поновлення порушених майнових прав шляхом приведення їх до стану, що існував на момент пошкодження/руйнування житла, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі,  тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості; відшкодування їх вартості у грошах (компенсація).

2. Механізми поновлення порушених майнових прав осіб, житло яких було зруйновано/знищено або пошкоджено внаслідок терористичних актів, бойових дій, диверсій, внутрішніх або міжнародних конфліктів, природних чи антропогенних (техногенних) надзвичайних ситуацій повинні містити чітко визначений порядок такого поновлення особам, що є власниками житла, орендують житло або на інших законних підставах займають житло.

3. Держава забезпечує доступ до механізмів поновлення порушених майнових прав осіб, житло яких було зруйновано/знищено або пошкоджено внаслідок терористичних актів, бойових дій, диверсій, внутрішніх або міжнародних конфліктів, природних чи антропогенних (техногенних) надзвичайних ситуацій шляхом створення відкритої процедури подання та розгляду заяв щодо поновлення порушених майнових прав, а також органів з розгляду претензій про поновлення порушених майнових прав незалежно від місця проживання осіб після переміщення.  

4. Механізми та порядок поновлення порушених майнових прав осіб, житло яких було зруйновано/знищено або пошкоджено внаслідок терористичних актів, бойових дій, диверсій, внутрішніх або міжнародних конфліктів, природних чи антропогенних (техногенних) надзвичайних ситуацій визначаються спеціальним законодавством.

Стаття 36. Повернення самовільно зайнятого житла

1.Житло вважається самовільно зайнятим, якщо особа вселилася до житла без належних правових підстав. 

2. Вселення до житла без належних правових підстав забороняється.

3. Самовільно зайняте житло підлягає негайному поверненню власникам або правомірним користувачам.

4. Фізичні або юридичні особи, які незаконно зайняли житло, зобов'язані привести житло в придатний для використання стан і відшкодувати законним власникам або наймачам завдані збитки.

Глава 8. Контроль, відповідальність та вирішення спорів у сфері житлової політики

Стаття 37. Контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері житлової політики

1. Контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері житлової політики здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом. 

2. Громадський контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері житлової політики мають право здійснювати фізичні особи, громадські об'єднання, інші недержавні організації шляхом доступу до публічної інформації, участі у роботі консультативно-дорадчих органів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, подання індивідуальних чи колективних звернень громадян, подання запитів, подання позовів до суду та іншими способами, визначеними законодавством України.

Стаття 38. Відповідальність за порушення житлового законодавства

1. Особи, винні у порушенні житлового законодавства, несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та іншу відповідальність відповідно до закону.

2. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи несуть відповідальність за порушення прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб щодо житла внаслідок їх неправомірних рішень, дій чи бездіяльності. 

3. Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Стаття 39. Відшкодування шкоди, заподіяної житловому фонду

Особи, які заподіяли шкоду житлу, внутрішньо будинковим системам та обладнанню, прибудинковим територіям, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прибудинковій території зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду та несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову або іншу відповідальність відповідно до закону.

Стаття 40. Вирішення житлових спорів

Спори, пов’язані із захистом прав на житло незалежно від форми власності, розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства України.

Розділ ІV. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, але не раніше дня набрання чинності законами України про внесення змін до Податкового кодексу України та про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про основні засади житлової політики", крім: 

1) пункту 6 розділу IV, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону;

2) підпункту 2 пункту 5 розділу IV, який набирає чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом, але не раніше одного року з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Цей Закон застосовується до житлових відносин, що виникли після набрання ним чинності.

При внесенні до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи інформації про осіб, які можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло, за такими особами зберігається дата їх зарахування на облік громадян, що потребують поліпшення житлових умов чи надання житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, соціальний квартирний облік, чи включення до переліків (списків) осіб для отримання підтримки за усіма фінансово-кредитними та іншими механізмами реалізації житлових прав громадян, що діяли до набрання чинності цим Законом.  

4. Установити, що:

1) на період тимчасової окупації при визначенні осіб такими, що можуть скористатися державною підтримкою в реалізації права на житло відповідно до статті 31 цього Закону, не враховується житлова нерухомість, розташована на території, що є тимчасово окупованою відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;

2) дійсні на день набрання чинності цим Законом ордери на жилі приміщення, службові жилі приміщення та жилу площу в гуртожитках, а також укладені на основі відповідних ордерів правочини залишаються правомірною підставою для проживання у житлі до укладення відповідних договорів оренди або безоплатного користування, визначених цим Законом, але не пізніше п'яти років після набрання чинності цим Законом. Ордер може бути визнано недійсним у судовому порядку у разі подання громадянами недостовірних відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері житло, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання житла, а також в інших випадках порушення порядку і умов його надання. Звернення до суду про визнання ордера недійсним може бути подано протягом трьох років з дня його видачі;

3) у разі надання житла з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад особам, які відповідають умовам, визначеним статтею 31 цього Закону, та мають право на отримання житла у користування безоплатно чи за доступну для них плату, вимоги Закону України “Про оренду державного та комунального майна” не застосовуються. 

5. Визнати такими, що втратили чинність: 

1) Житловий кодекс України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до № 28, ст. 573 із  наступними змінами);

2) Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 36, ст.524 із наступними змінами).

6. Кабінету Міністрів України:

1) у місячний строк з дня опублікування цього Закону внести до Верховної Ради України проекти законів України про внесення змін до Податкового кодексу України та про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про загальні засади житлової політики";

2) у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону:

прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

провести моніторинг державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад;

3) у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити створення, функціонування та ведення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи;

забезпечити прийняття Державної стратегії житлової політики України.

7.Кабінету Міністрів України спільно з органами місцевого самоврядування:

1) забезпечити інформування осіб, які на дату набрання набуття чинності цим Законом перебували на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов чи надання житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, на соціальному квартирному обліку, або включені до переліків (списків) осіб для отримання підтримки за усіма фінансово-кредитними та іншими механізмами реалізації житлових прав громадян відповідно до законодавства,  про можливість та порядок внесення інформації про них до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи шляхом розміщення інформації на офіційних веб-сайтах органів, що ведуть відповідні обліки (переліки), та у засобах масової інформації; 

2) протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити проведення обліку наявного житла державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад відповідно до статті 30 цього Закону шляхом внесення інформації про житло до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи;

3) протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, але не раніше одного року з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, забезпечити внесення до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи відомостей про житло приватного житлового фонду відповідно до статті 30 цього Закону.