Проект

 

Національна транспортна стратегія України на період до 2030 року

 

Вступ

Транспорт є однією з базових галузей економіки. Транспортна галузь України має розгалужену залізничну мережу, розвинуту мережу автомобільних шляхів, морські порти та річкові термінали, аеропорти та широку мережу авіаційних сполучень, мережу маршрутів громадського пасажирського транспорту, автобусних станцій та вантажних митних терміналів. Це створює необхідні передумови для задоволення потреб населення у наданні транспортних послуг та  розвитку бізнесу.

Так, у Чорноморському та Азовському басейнах, а також дельті Дунаю працюють 13 морських портів, сукупна потужність вантажообробки яких становить близько 230 млн тонн на рік. Територією України простягається 1 562,6 км судноплавних водних шляхів. Функціонує розвинута мережа паромного сполучення, морських контейнерних ліній, що з’єднують Україну з країнами-партнерами в Чорноморському регіоні. Національна мережа автомобільних доріг загального користування становить 169 643 км. Експлуатаційна залізнична мережа України є однією з найбільших у Європі та сягає близько 19 790 км, з яких 9 354,8 км (47,3 %) електрифіковані. Наявна диференціойована мережа авіаційних сполучень. Україна є транзитним транспортним мостом, що поєднує країни Європи, Азії та Сходу.

У 2016 році на транспорт, складське господарство, поштову та кур’єрську діяльність  припадало близько 6,7 % ВВП і 6 % загальної кількості зайнятого населення. Найбільш залежними від транспорту галузями є сільське господарство, металургійне виробництво, вугільна промисловість, гірничо-металургійний комплекс, хімічна та харчова промисловість, будівництво, роздрібна торгівля, зв'язок і поштові послуги та оборона.

На сьогодні транспортна галузь України, в цілому, задовольняє основні потреби населення та економіки в перевезеннях за обсягом, але не за якістю. Сучасний стан транспортної галузі не в повній мірі відповідає вимогам ефективного впровадження евроінтеграційного курсу України та інтеграції національної транспортної мережі до транс’європейської транспортної мережі TEN-T.

Необхідним є посилення взаємодії державного та приватного секторів, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, запровадження децентралізації, особливо шляхом скоординованих ініціатив державної політики. Все це може забезпечити міцну основу сталого розвитку транспортної галузі України та створення вільного та конкурентного ринку транспортних послуг.

Пасажирський транспорт, зокрема комерційний автомобільний, комунальний та приміський залізничний, стали заручниками масових пільгових перевезень пасажирів, збитки від яких не компенсуються належним чином ні з державного, ні з місцевих бюджетів, внаслідок відсутності або невиконання існуючих законодавчих актів.

Однією з причин критичного рівня галузі транспорту також стало  системне недофінансування та технічна відсталість, що загрожує вже не тільки виконанню його соціально-економічних функцій, але й національній безпеці.

Однак світові тенденції розвитку транспортних систем свідчать про стрімке об’єднання транспортних технологій та регіональних проектів. Транспорт стає все більш енергозберігаючим та «зеленим», безпечним і дружнім до пасажира, клієнта та довкілля. Багато країн світу планують до 2030 року замінити усі автомобілі із двигунами внутрішнього згоряння на електромобілі. Зростання швидкостей та економічності транспортних засобів є основною тенденцією на всіх видах транспорту. Залізничні перевезення із швидкістю 350 км/год стають реальністю, а технології «Маглев» вже зараз забезпечують швидкість 500 км/год і більше.

Сучасна інфраструктура, добросовісна ринкова конкуренція, розвиток і координація діяльності різних видів транспорту, разом із впровадженням ефективної системи управління, забезпечать основу для розвитку та функціонального зростання національної транспортної системи України. Покращення якості та рівня надання транспортних послуг стимулюватиме український експорт і сприятиме розвитку внутрішньої торгівлі.

Національна транспортна стратегія Українина період до 2030 року (далі – Стратегія) визначає напрями покращення якості надання транспортних послуг, передбачає наближення рівня їх надання та розвитку інфраструктури до європейських стандартів, підвищення рівня безпеки та зменшення негативного впливу на довкілля, враховує необхідність децентралізації завдань та функцій центральних органів виконавчої влади, запровадження антикорупційної політики, корпоративного управління у державному секторі економіки.

Під час розроблення Стратегії використано збалансований підхід, що реагує на майбутнє зростання і зміну попиту на транспортні послуги, сприяючи економічному розвитку, підвищенню якості життя населення і ефективному використанню ресурсів. Стратегія відповідає положенням Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», затвердженої Указом Президента України від 12.01.2015 № 5, Паризької Угоди в рамках Рамкової конвенції ООН про зміну клімату 2015, а також середньостроковому плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.04.2017 № 275.

 

Мета Стратегії та пріоритетні напрями її реалізації

Стратегія забезпечує комплексне бачення глобальних пріоритетів транспортної політики, формування ефективного державного управління та визначає напрями розвитку галузі на період до 2030 року.

Загальна мета Стратегії полягає у визначенні концептуальних засад формування та реалізації державної політики в галузі транспорту, спрямованих на створення інтегрованого до світової транспортної мережі ефективного транспортного комплексу України, задоволення потреб населення у перевезеннях та покращення умов ведення бізнесу задля забезпечення конкурентної спроможності та ефективної національної економіки.

Транспорт є інноваційною галуззю, якій притаманні наступні тенденції:

• висока технологічна складність транспортних засобів та ергономічність, супутникова навігація, інтелектуальні  транспортні системи, інформаційні технології, електронний документообіг;
• застосування  композитних матеріалів, зниження металоємності, покращення аеродинаміки та безпечності транспортних засобів;
• паливна економічність та екологічність транспортних засобів, застосування альтернативних видів палива, «зелених» видів транспорту;
• масова контейнеризація, мультимодальність, інтероперабельність  транспортних систем у складі ланцюгів поставок;
• прискорення і забезпечення вчасної доставки пасажирів та вантажів завдяки швидкісним видам транспорту та розвитку логістики;
• забезпечення транспортної доступності для населення, високої мобільності  трудових ресурсів, збільшення дальності та скорочення часу поїздки пасажирів у мегаполісах;
• насичення автомобілізацією в розвинених країнах, її подальше стримування у містах завдяки розвиненому громадському та мускульному транспорту.

Без урахування цих глобальних тенденцій та забезпечення їх в стратегії розвитку національного транспортного сектору Україна не зможе досягти статусу регіональної транспортної «наддержави», якого вона гідна за своїм географічним положенням, економічним та людським потенціалом. 

При реалізації Стратегії планується отримати високотехнологічну транспортну систему, в якій будуть:

• розбудована ключова транспортна мережа (core network) та забезпечена її експлуатаційна сумісність (інтероперабельність) з мультимодальною міжнародною та транс’європейською транспортною мережею TEN-T, у тому числі залізничною мережею колії 1435 мм;
• запроваджені правові норми ЄС, лібералізовано транспортний ринок, забезпечена інтеграція у Спільний авіаційний простір з ЄС;
• масові регулярні перевезення контейнерів (не менше 1 млн ТЕU на рік) та інших вантажів мультимодальним транспортом, зокрема й в транзитному сполучені Європа – Азія;
• забезпечена висока мобільність населення на рівні середніх показників країн ЄС;
• реконструйована мережа магістральних автодоріг, що поєднані з мережею TEN-T та сполучають обласні центри з Києвом; частка доріг з твердим покриттям, що відповідають нормативним вимогам, збільшиться з 30 % (показник 2015 р.) до 70 %;
• охоплені регулярним автобусним сполученням 90 % сільських населених пунктів;
• відновлений морський та річковий торговельний флот;
• розвинені «морські магістралі» Чорного моря, спрощені формальності у портах, що забезпечить входження морських портів України у «Блакитний пояс» на морях навколо Європи та у Топ-100 найбільших контейнерних портів світу;
• відкриті внутрішні водні шляхи (ВВШ) для іноземного флоту, обсяги перевезень по Дунаю, Дніпру, Південному Бугу та інших збільшені в 5 разів;
• оновлений, завдяки локалізації кращих світових технологій на вітчизняних машинобудівних підприємствах рухомий склад залізниць, громадського пасажирського транспорту, морський та річковий флот;
• ступінь зносу основних фондів у виді економічної діяльності «Транспорт та складське господарство» зменшиться з 98 % (показник 2015 р.) до 50 %;
• інтегровані до європейської загальної навігаційної супутникової системи (Galileo) українські навігаційні системи;
• впроваджені  системи управління рухом та ідентифікації транспортних засобів на наземному та водному транспорті (ERTMS, ITS, SST та LRIT, RIS); мультимодальні платформ електронної логістики та цифрові коридори;системи інформації, управління та оплати мультимодальних перевезень;
• забезпечені умови для впровадження на залізницях високошвидкісного пасажирського руху (до 400 км/год), експрес-доставки цінних вантажів (до 350 км/год), прискореної доставки контейнерів (не менше 200 км/год);
• зменшено сумарний обсяг викидів парникових газів та забруднюючих речовин в атмосферне повітря від пересувних джерел на 60 % завдяки збільшенню часткигромадського транспорту та електротранспорту, електробусів, мускульних (велосипедного) видів транспорту;
• впроваджені СМАРТ-тахографи на вантажних автомобілях та автобусах;
• застосовуватися Національна транспортна модель, для підтримки управлінських рішень з розвитку транспортного сектору;
• зменшено рівень смертності внаслідок ДТП на 70 % у порівнянні з 2015 р., кількість отриманих тяжких травм – на 70 %;
• рівень застосування альтернативних видів палива збільшиться з 10 % до 50 %;
• питомі витрати палива на 10 тонно-км зменшаться на 30 %;
• національні дипломи визнані світовими транспортними компаніями;
• розвинуте науково-дослідне та інноваційне партнерство з ЄС, США, Китаєм та іншими країнами (програми ОЕСD, Horizon, Erasmus та інші).

Гармонізація законодавства України до норм правової системи ЄС в галузі транспорту сприятиме ефективному проведенню адміністративній реформі в транспортній сфері, чіткому розмежуванню функцій регулювання, управління та операційної діяльності між органами виконавчої влади та підприємствами.

Для досягнення цієї мети будуть реалізовані стратегічні цілі за такими пріоритетними напрямами:

Пріоритетний напрям 1. Конкурентоспроможна та ефективна транспортна система.

Пріоритетний напрям 2. Інноваційний розвиток транспортної галузі та глобальні інвестиційні проекти.

Пріоритетний напрям 3. Безпечний для суспільства, екологічно чистий та енергоефективний транспорт.

Пріоритетний напрям 4. Безперешкодна мобільність та міжрегіональна інтеграція.

Пріоритетний напрям 1. Конкурентоспроможна та ефективна транспортна система

Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, необхідне впровадження нових принципів формування та координації державної політики в галузі транспорту, створення умов задля забезпечення контролю за якістю виконання функцій відповідних органів виконавчої влади.

Посилення взаємодії державного та приватного секторів, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, запровадження децентралізації, особливо шляхом скоординованих ініціатив державної політики, може забезпечити міцну основу сталого розвитку транспортної галузі України і створення вільного та конкурентного ринку транспортних послуг.

На сьогодні транспортна галузь України має низький рівень транспортно-логістичних технологій та мультимодальних перевезень, що знижує конкурентоспроможність національної транспортної системи на світовому транспортному ринку. За рейтингом конкурентоспроможності Україна знаходиться на 85 місці у світі, а за індексом логістичної  ефективності –  на  66-му. На жаль, жодного з українських портів немає у Топ-100 найбільших контейнерних портів світу. Сукупний дедвейт українського торговельного флоту, у тому числі, якій плаває під іноземними прапорами, складає менш ніж 0,2 % від світового тоннажу. Мультимодальні та інтермодальні перевезення вантажів займають в Україні не більше 0,5 % транспортного ринку, за цим показником  Україна  відстає  від держав-учасниць  ЄС  та  інших  розвинених  держав  світу  у  20–30  разів.  Транспортна  система  України  межує  з Транс’європейською транспортною мережею  TEN-T, але поки що не може повноцінно приєднатися до неї через низький рівень інтероперабельності та загальне технологічне відставання. За якістю дорожньої інфраструктури Україна займає 134 місце з 138 країн світу, а за якістю митних операцій 118 місце з 160 країн світу.

Для транспортного сектору це виражається, зокрема, у зменшенні транзитних перевезень через Україну, кількості заходів суден в її порти, неспроможності надавати якісні транспортні послуги в експортних перевезеннях. Таким чином, очевидним є взаємозв’язок конкурентоспроможності та ефективності економіки країни та її транспортної системи.

Існують диспропорції у використанні видів транспорту, як усередині країни, так і порівняно з іншими. Через низький платоспроможний попит  авіаційний транспорт перевозить пасажирів майже у 250 разів менше, ніж автомобільний, а залізничний – приблизно у 100 разів більше, ніж річковий чи морський, і це при розгалуженій мережі портів та судноплавних рік.

Для максимального використання транспортного потенціалу України, зокрема й як транзитної держави, необхідно створити клієнторієнтовану систему транспортного обслуговування та вжити заходів щодо забезпечення ефективної організації роботи транспортно-дорожнього комплексу країни і отримати синергетичний ефект від ефективного поєднання потенційних можливостей усіх видів транспорту на основі партнерсько-конкурентних засад під час здійснення перевезень.

Загальні проблеми, що потребують розв’язання:

-         відсутність ефективної системи збору та обробки статистичних даних в галузі транспорту, а отже об’єктивної оцінки його стану та перспектив розвитку;

-       відсутність системного підходу до координації розвитку та планування діяльності всіх видів транспорту з урахуванням соціально-економічних потреб населення, бізнесу, оборони та геополітичних інтересів України;

-       незавершеність процесу розмежування функцій державного регулювання, включно з формуванням відповідних державних органів управління,  операційної діяльності та функцій господарської діяльності транспортних підприємств між органами виконавчої влади та підприємствами в умовах конкурентного транспортного ринку;

-       відсутність систем контролю за ефективністю прийняття управлінських рішень, недостатня прозорість у діяльності органів державної влади та суб’єктів господарювання державного сектору економіки в галузі транспорту;

-         відсутність ефективної системи комунікацій та зворотних зв’язків між органами управління транспортом, транспортними підприємствами і користувачами транспортних послуг, що знижує ефективність управління транспортом та якість транспортно-логістичних послуг;

-       недосконалість нормативно-правового регулювання в транспортній галузі;

-         відсутність системи критеріїв та показників якості надання транспортних послуг;

-       низькій рівень розвитку інтермодальних, мультимодальних перевезень, транспортної логістики;

-       тенденція до зниження ефективності використання пропускної спроможності, а саме:

-       недостатній рівень конкуренції на ринку надання транспортних послуг та невідповідність європейським вимогам доступу до ринку транспортних послуг;

-       недосконала тарифна політика у сфері надання транспортних послуг;

-       низька швидкість доставки вантажів «від дверей до дверей» та у визначений строк;

-       наявність «вузьких міст» транспортної інфраструктурі;

-       низька економічна привабливість використання судновласниками  українського прапора;

-       невідповідність допустимих значень осьових навантажень транспортних засобів до положенням Директиви 96/53/ЄС;

-       відсутність ефективної системи габаритно-вагового контролю та належного рівня відповідальності за перевищення дозволених габаритно-вагових параметрів під час здійснення перевезення автомобільними дорогами загального користування.

Розв’язання проблем буде досягнуто в рамках вирішення наступних завдань:

-         удосконалення системи збору, аналізу та використання статистичних даних з метою покращення якості послуг транспорту;

-         реалізація програм зміцнення потенціалу органів державної влади в транспортній галузі та продуктивності праці державних службовців (система підготовки та розвитку персоналу);

-         підвищення якості транспортно-логістичних послуг з урахуванням світових стандартів;

-         залучення експертного середовища країни та використання кращого світового досвіду для розвитку транспортного сектору України, з урахуванням її зовнішньоекономічних та регіональних зв’язків на основі  комплексного системного підходу та координації роботи всіх видів транспорту та Національної транспортної моделі;

-         підвищення відповідальності та прозорості під час прийняття управлінських рішень, зокрема, шляхом:

-       впровадження структур корпоративного управління (наглядові ради та інші) на підприємствах державного сектору економіки, систем управління ресурсами підприємств, публічного моніторингу діяльності;

-       впровадження системи відкритих даних, електронних сервісів та інших заходів із запобігання та протидії корупції в транспортній галузі;

-       впровадження електронного урядування з метою зниження навантаження і спрощення адміністративних процедур  для бізнесу;

-       розвиток сервісів доступу до публічної інформації;

-       посилення діалогу між споживачами послуг та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянським суспільством;

-         визначення системи показників реструктуризації державних компаній з метою комерціалізації і відкритої конкуренції, підвищення прозорості та ефективності управління:

-         завершення структурної реформи ПАТ «Укрзалізниця» шляхом запровадження вертикально-інтегрованої системи управління, з належним плануванням ресурсів в короткостроковій перспективі, при цьому забезпечити відокремлення оператора інфраструктури, вантажних та пасажирських перевізників;

-         створення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського і річкового транспорту, який виконуватиме функції Морської адміністрації;

-          позбавлення невластивих функцій державного управління Адміністрації морських портів України;

-         децентралізації державного управління дорожнім господарством, структури ефективного управління та розподілу повноважень та відповідальності у сфері дорожнього господарства;

-      збільшення обсягів вантажних потоків у середньо- і довгостроковій перспективі, насамперед за рахунок підвищення ефективності внутрішньої логістики та її поєднання з міжнародною та Транс’європейською транспортною мережею TEN-T;

-         підготовка та реалізація концепції та Програми розвитку мультимодальних перевезень та логістичних технологій, якою передбачається:

-       формування нормативно-правової бази розвитку інтермодальних, мультимодальних перевезень, транспортної логістики;

-       створення мережі маршрутів регулярних контейнерних/інтермодальних/мультимодальних вантажних поїздів, синхронізованих з поїздами країн ЄС;

-       створення мережі мультимодальних транспортно-логістичних кластерів та базових логістичних центрів, сухих портів, терміналів, спеціалізованих перевантажувальних комплексів, тощо;

-       збільшення частки контейнерних перевезень та стимулювання розвитку контрейлерних перевезень шляхом створення сприятливих умов для вантажовласників та перевізників, зокрема й на законодавчому рівні;

-       часткова переорієнтація вантажних перевезень на залізничний та внутрішній водний транспорт;

-       гармонізація розвитку припортової інфраструктури (залізничних підходів, автодоріг) та пропускної спроможності портів;

-       зменшення часу обробки вантажів та формальностей шляхом спрощення адміністративних процедур при міжнародних перевезеннях;

-       забезпечення єдиної технологічної сумісності на основних напрямках перевезень та стиках між видами транспорту;

-       розвиток пріоритетної мережі автошляхів:

-       забезпечення коротко-, середньо- та довгострокового розвитку автошляхів;

-       проведення реформи системи управління автодорогами, передача на регіональний рівень 120 тис. км автодоріг, покладення відповідальності за їх стан на місцеві органи виконавчої влади.

-       визначення ключових показників ефективності управління дорожнім господарством та системи моніторингу їх виконання;

-       створення конкурентного середовища для виконавців дорожньо-будівельних і ремонтних робіт;

-       введення європейських стандартів автодоріг, підвищення рівня якості автодорожнього покриття та обґрунтованість вибору його типу, зокрема шляхом поступового відновлення експлуатаційних характеристик дорожньої мережі;

-       покращення якості та довговічності автомобільних доріг, в тому числі шляхом використання цементобетонних доріг;

-       розбудова мережі пунктів дорожнього сервісу для забезпечення дотримання вимог режимів праці та відпочинку водіїв відповідно до Європейської  угоди про працю та відпочинок екіпажів колісних транспортних засобів та регламентів;

-         впровадження довгострокових контрактів з експлуатаційного утримання автомобільних доріг на основі кінцевих результатів;

-         збільшення кількості пересувних габаритно‑вагових комплексів
та забезпечення дієвого контролю за перевищенням габаритно-вагових параметрів транспортних засобів;

-       створення конкурентного середовища та сприятливого бізнес клімату на ринку надання транспортних послуг:

-       вжиття заходів щодо боротьби з незаконною ринковою діяльністю;

-       прийняття нормативно-правових актів щодо недискримінаційної відкритої конкуренції на залізничному, автомобільному, авіаційному, річковому та морському транспортних ринках відповідно до вимог ЄС;

-       гарантування рівноправного, відкритого та прозорого доступу операторам до транспортної інфраструктури;

-       розвитку прозорого національного ринку транспортно-експедиційних послуг;

-       розширення переліку послуг, що надаються підприємствами галузі;

-       лібералізації ринку залізничних перевезень на основі рівноправного доступу до залізничної інфраструктури та справедливої конкуренції між перевізниками:

-       нормативно-правове забезпечення функціонування ринку залізничних перевезень шляхом прийняття Закону України «Про залізничний транспорт» та відповідних підзаконних актів (Директива 91/440/ЄЕС);

-       реформування органів державного управління галуззю відповідно до європейських стандартів: Міністерство, регуляторний орган, орган з безпеки, орган з розслідування (Директиви 2001/14/ЄС, 2004/49/ЄС);

-       запровадження механізмів допуску до ринку залізничних перевезень перевізників різних форм власності (ліцензування, сертифікація безпеки);

-    структурна реформа ПАТ «Укрзалізниця» - фінансове та організаційне розділення оператора інфраструктури та перевізної діяльності (Директива 2001/14/ЄС);

-       поступової лібералізації міжнародних автомобільних вантажних перевезень (Регламенти ЄС 1072/2009 та 1073/2009);

-    запровадження  нового підходу ліцензування перевізників, з передбаченням, зокрема, вимог щодо бездоганної ділової репутації, фінансової спроможності, професійної компетентності персоналу та забезпечення процедури доступу до ринку автомобільних перевезень відповідно до існуючих європейських практик (Регламент ЄС 1071/2009);

-       удосконалення умов виконання авіаційних перевезень:

-       зняття обмежень на паритетних засадах щодо кількості призначених авіапідприємств, пунктів та частот при виконанні польотів між Україною та країнами-партнерами;

-       підписання Угоди про спільний авіаційний простір з ЄС;

-       забезпечення членства України в Раді ІКАО;

-       технічне удосконалення аеронавігаційної системи України, підвищення пропускної спроможності повітряного простору України;

-       розбудова термінальних пасажирських та вантажних комплексів за рахунок їх власників та державно-приватного партнерства із забезпеченням міжнародних стандартів якості обслуговування пасажирів, у тому числі осіб з обмеженою рухливістю або осіб з інвалідністю, вантажів та пошти;

-       формування в міжнародному аеропорту «Бориспіль» міжнародного вузлового аеропорту, що, зокрема, передбачає розширення мережі авіаційних сполучень, залучення більшої кількості авіаперевізників, в тому числі тих, які працюють за моделлю «лоу-кост»;

-       дерегуляція економічної діяльності регіональних аеропортів з пасажиропотоком до 1 млн пасажирів;

-       в рамках імплементації Європейських регламентів щодо сертифікації цивільних аеродромів, що виконують міжнародні польоти реконструкція злітно-посадкових смуг та обладнання на аеродромі в регіональних аеропортах для можливості експлуатації широкофюзеляжних літаків за рахунок бюджетних коштів, коштів приватних інвесторів, залучених коштів, в тому числі під державні гарантії, власних коштів тощо;

-       створення системи кібернетичної безпеки цивільної авіації з урахуванням настанов національного регулятора у сфері кібернетичної безпеки та існуючих європейських практик;

-       впровадження єдиного центру збору та аналізу подій в цивільній авіації для прийняття оптимального рішення у разі інциденту чи акту незаконного втручання;

-       інституціональне та законодавче забезпечення виконання Україною своїх зобов’язань як держави прапора, держави порту та прибережної держави відповідно до міжнародних договорів України і законодавства ЄС;

-       впровадження спрощених умов реєстрації суден під Державним прапором України, створення міжнародного реєстру суден;

-       поступової лібералізації вантажних перевезень внутрішніми водними шляхами, відкриття внутрішніх водних шляхів для іноземних суден (Директива Ради № 96/75/ЄС про системи фрахтування та ціноутворення та Директива Ради № 87/540/ЄЕС про доступ до перевезення вантажів водними шляхами);

-       поступова приватизація державних стивідорних компаній у морських портах;

-       впровадження прозорих і ефективних тарифних моделей, перехід до ринкової практики встановлення тарифів на перевезення вантажів та пасажирів:

-       розроблення порядку формування тарифів відповідно до фактичної структури витрат, забезпечення вільного ціноутворення у конкурентних секторах ринку транспортних послуг;

-       проведення реформи системи тарифоутворення на послуги залізничних перевезень з забезпеченням дерегуляції локомотивної та вагонної складових тарифу при державному регулюванні інфраструктурної складової (Директива 2001/14/ЄС);

-       проведення реформи тарифного регулювання у сфері перевезення пасажирів автомобільним та електротранспортом в містах відповідно до європейського досвіду;

-     розроблення та затвердження методики нарахування портових зборів, перегляд їх розміру з урахуванням змін у структурі та напрямках вантажопотоків та розвитку конкуренції, що забезпечить підвищення привабливості морських портів для користувачів транспортних послуг та створення гарантованого джерела компенсації витрат на відтворення та об’єктивно-необхідний розвиток портової інфраструктури;

-        перегляд політики формування річкових тарифів та зборів з метою стимулювання розвитку внутрішнього водного транспорту;

-        підвищення конкуренції на ринку авіаційних перевезень та наземного обслуговування, зокрема шляхом залучення нових, у тому числі бюджетних авіакомпаній та стимулювання наявних авіаперевізників.

Досягнення ефективності транспортної системи на національному рівні стане основою її конкурентоспроможності в міжнародному масштабі і забезпечить збереження та збільшення частки експорту транспортних послуг в балансі зовнішньоекономічної діяльності та ВВП та забезпечення обороноздатності країни.

Очікувані результати:

-         оцінка реального стану, формування прогнозу попиту на надання транспортних послуг, можливість прогнозування розвитку транспортного сектору на основі ведення статистичної звітності відповідно до методології Євростату, її системний аналіз та застосування Національної транспортної моделі. Перехід на методологію статистичного обліку та звітності, прийняту в ЄС. Представлення України та її транспортного сектору на веб-сайті Євростату;

-         гармонізація транспортного законодавства України із нормативно-правовими актами та практиками ЄС:

-       розмежування діяльності з управління інфраструктурою, вантажними, пасажирськими перевезеннями;

-       створення прозорого конкурентного середовища на ринку надання транспортних послуг на транспорті, зокрема для операторів пасажирських, вантажних перевезень та послуг тяги на залізничному транспорті;

-       впровадження рівних правил діяльності для всіх суб’єктів ринку залізничних перевезень та механізму гарантування рівноправного доступу до ринку послуг залізничної інфраструктури;

-       забезпечення європейських умов допуску операторів на ринок перевезень відповідно до фінансової спроможності, бездоганної ділової репутації перевізника та професійної компетентності персоналу;

-       утворення та успішне функціонування перевізників недержавної форми власності на залізничному транспорті  із значними частками ринку перевезень (до 25 % у 2025 році, до 40 % у 2030 році);

-       підвищення конкурентоздатності українських автоперевізників на європейських ринках;

-         впровадження систем планування ресурсів підприємств (ERP) та використання найкращих світових практик управління у Мінінфраструктури та державних підприємствах, що входять до сфери його управління;

-         запровадження електронного урядування;

-         впровадження сервісу електронного надання адміністративних послуг;

-         продуктивність праці в транспортному секторі (приведені тонно-кілометри, пасажиро-кілометри на одного працюючого в рік) на рівні вище середнього по Європейському Союзу;

-         транспортний сектор входить у Топ-5 галузей економіки України за привабливістю на ринку праці;

-         зростання продуктивності праці в транспортній галузі та доданої вартості в національній та глобальній економіці;

-         переважають економічні тенденції, коли частка транспортного сектору у формуванні ВВП країни зростає, а транспортна складова у ціні товарів та послуг – зменшується;

-         підвищення продуктивності праці та створення нових робочих місць;

-   розбудова ефективної конкурентоспроможної мультимодальної національної транспортної системи та зміцнення транзитного потенціалу транспортної галузі України:

-         забезпечення інтероперабельності (експлуатаційної сумісності) національної транспортної мережі з мультимодальною світовою транспортною мережею;

-       доставка «від дверей до дверей» та виконання «шести правил логістики» в ланцюгах поставок (вантаж, якість, кількість, час, місце, витрати – тобто необхідний товар, необхідної якості, в необхідній кількості доставлений в потрібний час у визначене місце із мінімальними витратами);

-       участь України у великомасштабних міжнародних транспортних проектах;

-       приєднання України до морського «Блакитного поясу» навколо Європи, забезпечення спостереження за суднами та вантажами (блакитний пояс) та створення відповідних портових потужностей («блакитні смуги»);

-       входження морських портів України до Топ-100 найбільших контейнерних портів світу;

-       забезпечення державою умов для рівного, недискримінаційного доступу на транспортний ринок операторів перевезень та чесної конкуренції між ними;

-       створення на основі державно-приватного партнерства міжнародної кооперації, компаній-операторів перевезень, зацікавлених у збільшенні обсягів та ефективності перевезень на відповідних сегментах ринку;

-       утворення та успішне функціонування приватних перевізників на залізничному транспорті;

-       збільшення перевезень з використанням внутрішніх водних шляхів до 20 млн тонн;

-       нарощування транзиту контейнерів та інших вантажів через територію України в рамках розвитку транспортних маршрутів країни ЄС – Китай («Новий Шовковий шлях»), «країни ЄС – Іран, Індія, країни ЄС - Туреччина та інші (не менше 1 млн TEU в 2025 році та 2 млн TEU в 2030 році);

-         рівень унітизації перевезень вантажів (частка інтермодальних транспортних одиниць в перевезеннях) не нижче 10 % у 2025 році, не нижче 20 % у 2030-му;

-         розбудова системи мультимодальних транспортно-логістичних кластерів та логістичних центрів на кордонах, в портах та всередині країни,  що  забезпечить  в  2025 році  місце України  в  Топ-50,  а  у 2030-му в Топ-20 світового рейтингу за індексом логістичної ефективності (LPI Світового банку);

-         формування тарифної політики, провадження узгодженої та гнучкої системи формування конкурентної тарифно-цінової політики держави та перевізників, що сприятиме залученню транзитних вантажів та здешевленню експорту-імпорту товарів;

-          покращення фінансових результатів діяльності транспортних  підприємств;

-          запровадження єдиної системи оподаткування для всіх суб’єктів підприємницької діяльності, що займаються одним видом діяльності;

-         підвищення конкуренції на ринку авіаційних перевезень та наземного обслуговування, зокрема шляхом залучення нових, у тому числі бюджетних авіакомпаній та стимулювання наявних авіаперевізників;

-         зниження корупційної складової при визначенні автомобільного перевізника на конкурентних засадах та створення конкурентного ринку пасажирських перевезень;

-         забезпечення конкурентного середовища для виконавців дорожньо-будівельних і ремонтних робіт та впровадження системи незалежного контролю якості їх виконання;

-         гарантування відповідальності учасників дорожніх перевезень за порушення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів;

-         створення умов, які забезпечать дотримання учасниками дорожніх перевезень габаритно-вагових параметрів транспортних засобів, зокрема збільшення у короткостроковій перспективі кількості вагових комплексів з 34 наявних до 112 одиниць, впровадження контролю ваги транспортних засобів під час руху;

-         децентралізація, передача управління та підвищення відповідальності за стан доріг місцевого значення до місцевих органів виконавчої влади.

 

Пріоритетний напрям 2. Інноваційний розвиток транспортної галузі та глобальні інвестиційні проекти

На сьогодні має місце гостра конкурентна боротьба між державами за домінування на ринку надання транспортних послуг, де конкурентні переваги дають швидкість, безпеку та ефективність, які безпосередньо залежать від інновацій та високих технологій. Рівень інноваційних транспортних технологій відображає і підвищує рівень конкурентоспроможності країни.

Сучасний розвиток транспортного комплексу країни повинен враховувати не тільки необхідність адаптації до європейських стандартів, технічних умов, принципів управління тощо, а й те, що інновації та високі технології мають вирішальне значення для формування нової, більш ефективної моделі управління розвитком транспортно-дорожнього комплексу України.

Наприклад, країна в якій поїзди перевозять пасажирів і вантажі із швидкістю 300 км/год, відрізняється від країни, де ця швидкість не більше 100 км/год. Разом з тим, нормативи швидкості доставки вантажів на українських залізницях складають максимум 400 км   на   добу,  тобто менше  17 км/год,  а  для більшості вантажів це  8–14 км/год.

Відсутність останніми десятиліттями сталого фінансування транспорту призвела до масштабного зносу основних фондів транспортної інфраструктури.

Більша частина інвестиційних коштів для поліпшення інфраструктури очікується від зовнішніх джерел, головним чином, від міжнародних фінансових інститутів, приватних інвесторів і проектів державно-приватного партнерства. Залучення інвестиційних коштів з цих джерел в інноваційні транспортні проекти – це умова розвитку не тільки транспортного сектору, а й національної безпеки та конкурентоспроможності країни. Саме створення сприятливого інвестиційного клімату і є першочерговим завданням державного управління та регулювання, що забезпечується  завдяки  досконалій законодавчій базі.

Загальні проблеми, що потребують розв’язання:

-         брак фінансування транспортного сектору державної форми власності та недосконала фіскальна політика, що призводить до відтоку коштів з підприємств транспортної галузі;

-         відсутність критеріїв пріоритезації розвитку транспортної інфраструктури, недостатній рівень фінансування розвитку об’єктів транспортної інфраструктури для забезпечення сталого росту перевезень територією України;

-         високий рівень зношеності основних фондів та недостатня кількість рухомого складу, а також неефективний механізм стимулювання його оновлення;

-         недостатній рівень та невідповідність глибин в окремих морських портах та ділянках внутрішніх водних шляхів паспортним характеристикам;

-         неефективне нормативно-правове регулювання залучення інвестицій в транспортний комплекс;

-         обмежений рівень приватних інвестицій у транспортний сектор та обмеженість інструментів для приватного інвестування в об’єкти інфраструктури;

-         відсутність механізмів компенсації інвестицій у стратегічні об’єкти транспорту;

-      відсутність прозорої системи обліку транспортних витрат та дієвого механізму контролю надання та використання коштів, передбачених на ремонт, реконструкцію та будівництво транспортної інфраструктури;

-      технологічне відставання вітчизняного транспорту, низький рівень впровадження сучасних технологій та реалізації інноваційної політики в галузі транспорту;

-         невідповідність системи професійної підготовки фахівців сучасним інноваційним викликам, зокрема:

-       нездатність існуючої системи підготовки фахівців забезпечити інноваційний розвиток транспортного комплексу України;

-       відсутність національних стандартів та нормативно-правового регулювання з питань підготовки та перепідготовки фахівців;

-       невизначеність національних стандартів професійних компетенцій фахівців транспортної галузі.

Розв’язання проблем буде досягнуто в рамках вирішення наступних завдань:

-         запровадження механізмів стимулювання поетапної модернізації та розвитку транспортної інфраструктури, оновлення рухомого складу для потреб галузі, зокрема:

-       запровадження дієвого податкового механізму та залучення приватного капіталу в розвиток залізничного транспорту, зокрема стимулювання оновлення тягового та іншого рухомого складу;

-       запровадження на законодавчому рівні використання механізму державно-приватного партнерства при реалізації проектів з розбудови транспортної інфраструктури ;

-       розробка та реалізація  Програми оновлення залізничного рухомого складу, у тому числі для високошвидкісних пасажирських та мультимодальних вантажних перевезень;

-       впровадження Хартії Якості міжнародних автомобільних вантажних перевезень у системі багатосторонньої квоти дозволів ЄКМТ;

-    створення умов на законодавчому рівні для розвитку морських торговельних портів включаючи їх акваторії та земельні ресурси, перехід до європейської моделі управління «порт-ленлорд»;

-   запровадження дієвого податкового механізму та залучення приватного капіталу в розвиток внутрішнього водного транспорту, зокрема стимулювання оновлення флоту та підтримки довгострокових інвестицій в оновлення та будівництво річкових суден;

-       визначення стабільних джерел фінансування для обслуговування та експлуатації судноплавних шлюзів;

-       створення сприятливої податкової політики щодо авіаційної галузі в цілому та щодо її стратегічних проектів;

-       удосконалення валютного регулювання в сфері авіаційних перевезень;

-       перехід до планового фінансування з чітким розумінням стану дорожньої мережі у середньо- та довгостроковій перспективі;

-       забезпечення функціонування Державного дорожнього фонду та цільового використання коштів;

-       забезпечення стабільного фінансування утримання доріг місцевого значення за рахунок коштів місцевих бюджетів та з частковим фінансуванням з Державного дорожнього фонду;

-    створення законодавчої бази та економічних механізмів для сприяння локалізації кращих інноваційних технологій будівництва транспортної інфраструктури та виробництва рухомого складу на базі вітчизняних підприємств;

-         забезпечення ефективного використання коштів та запобігання корупції при реалізації проектів в галузі транспорту:

-       вироблення прозорого механізму визначення пріоритетів, зафіксованої економічної вигоди, аналізу витрат і доходів, прозорих правил публічних закупівель;

-       впровадження довгострокового фінансового планування відповідно до стратегічних пріоритетів, термінів реалізації та життєвого циклу об’єктів, з пріоритезацією проектів, що пов’язані з мережею TEN-T;

-       створення уніфікованої системи координації, планування, залучення та моніторингу міжнародної допомоги для ефективного розподілу інвестицій за пріоритетними напрямами транспортної галузі;

-         забезпечення прозорості публічних закупівель;

-    впровадження системи оприлюднення фінансової та операційної інформації діяльності державних підприємств, забезпечення прозорості їх фінансових потоків;

-       надання права громадськості контролю за якістю виконання робіт та цільовим використанням коштів;

-       забезпечення державних гарантій та захист прав інвесторів;

-       розробка та впровадження механізмів компенсації інвестицій в стратегічні інвестиційні та інноваційні проекти;

-       впровадження єдиної системи оподаткування для всіх суб’єктів підприємницької діяльності, що займаються одним видом діяльності;

-    реалізації програмно-цільового підходу до інноваційного розвитку та інвестиційних проектів, який пов’язує цілі (плани, проекти) з ресурсами за допомогою цільових програм. Такі програми можуть мати статус державних (національних), міждержавних, у тому числі таких, що реалізуються на засадах державно-приватного партнерства, і цей статус визначається характером програми:

-   інноваційний розвиток транспорту та здійснення інвестиційних проектів шляхом реалізації Державних цільових програм для забезпечення комплексного інноваційний розвитку транспорту:

-       розвиток автодоріг;

-       безпека залізничного та дорожнього руху, безпека польотів, безпека судноплавства;

-       розвиток мультимодальних перевезень;

-       оновлення залізничного, автомобільного, авіаційного, морського та річкового рухомого складу;

-       розвиток високошвидкісного залізничного руху;

-       розвиток внутрішнього водного транспорту;

-       розвиток цифрових транспортних коридорів та електронної логістики;

-       оновлення муніципального транспорту з переважним переходом на електротранспорт;

-         створення умов задля впровадження інтегрованих інформаційних систем для пасажирів та вантажовласників:

-      впровадження новітніх технологій та інформаційного супроводу перевезень, зокрема шляхом створення єдиної інформаційної системи технологічної взаємодії різних видів транспорту, вантажовласників, експедиторів, митних та державних органів контролю на транспорті та в пунктах пропуску;

-   впровадження інноваційних рішень та кращих світових практик при здійсненні митних та інших контрольних процедур під час здійснення перевезень;

-       удосконалення технологій обробки вантажів в логістичних терміналах та портах України;

-       прийняття та впровадження Програми інноваційного розвитку транспорту з передбаченням створення Інноваційного фонду транспорту;

-       створення механізму залучення та локалізації кращих світових технологій в галузі транспорту, транспортного будівництва та машинобудування;

-       стимулювання впровадження інноваційних технологій (смарт-інфраструктури та смарт-мобільності) та інтелектуальних транспортних систем;

-       підвищення пропускної спроможності дорожньої мережі шляхом впровадження інтелектуальних транспортних систем;

-       впровадження систем автоматизованого контролю збереження вантажів при транспортуванні всіма видами транспорту;

-       створення умов для розвитку транспортно-логістичної діяльності та конкурентоспроможних ЗРL - 5РL – провайдерів;

-    підтримка та практичне впровадження результатів досліджень в галузі транспорту, у тому числі шляхом розвитку вітчизняних наукових шкіл та міжнародного науково-технічного співробітництва, зокрема:

-    впровадження новітніх освітніх програм професійної підготовки та перепідготовці персоналу для транспортної галузі, зокрема шляхом реалізації спільних програм навчальних закладів, органів державного управління, бізнес-структур та громадських організацій та  співпраці з міжнародними структурами;

-     реалізація програм зміцнення потенціалу органів державної влади шляхом підвищення професійного потенціалу та продуктивності праці (система підготовки та розвитку персоналу);

-   забезпечення сталого діалогу та проведення регулярних консультацій між науково-дослідницькими організаціями, фінансовими установами, підприємствами галузі транспорту та органами виконавчої влади;

-      затвердження стандартів професійної компетенції фахівців транспортної галузі;

-    впровадження системи підтвердження професійної компетентності водіїв та персоналу автомобільного транспорту відповідно до  європейських практик (Директива 2003/59/ЄС та Регламент (ЄС) 1071/2009);

-   спрощення і підвищення ефективності системи дипломування українських транспортних спеціалістів, забезпечення дотримання міжнародних стандартів підготовки та оцінки кваліфікації, зокрема шляхом укладання угод про визнання дипломів моряків України з країнами партнерами та інших спеціалістів галузі.

Очікувані результати:

-         модернізована транспортна інфраструктура з урахуванням положень  Національної транспортної моделі та програмами розвитку підгалузей;

-         впровадження повного інфраструктурного циклу управління транспортними потоками;

-         зростання інвестицій у транспорту галузь у розмірах, що забезпечують оновлення у 2030 році не менше 90 % основних фондів транспорту;

-         економія державних коштів шляхом запровадження прозорої системи обґрунтування, прийняття та здійснення державних закупівель, замовлень та виконання робіт, зокрема із залученням міжнародних організацій;

-         залучення приватних інвестицій в оновлення рухомого складу – приблизно 10,1 млрд грн на рік;

-         збільшення кількості приватних інвестицій у термінальну інфраструктуру аеропортів;

-       прийняте законодавство та створені умови для концесійного управління об’єктами транспортної інфраструктури;

-       перехід фінансування дорожнього господарства від «залишкового принципу» до планового фінансування з чітким розумінням стану дорожньої мережі у середньо - та довгостроковій перспективі;

-     організація виробництва інноваційного рухомого складу на вітчизняних підприємствах з рівнем локалізації у 2030 році не менше 80 %;

-     залучення національних будівельних компаній до будівництва транспортної інфраструктури вартістю робіт не менше 30 млрд дол США до 2030 року;

-      залучення та створення нових робочих місць в транспортному будівництві, машинобудуванні та суміжних галузях економіки, не менше 20 тис. нових та 80 тис. суміжних робочих місць на кожен 1 млрд дол США інвестицій;

-     створення уніфікованої системи координації, планування, залучення та моніторингу міжнародної фінансової допомоги для ефективного розподілу інвестицій за пріоритетними напрямками транспортної галузі з урахуванням Національної транспортної моделі;

-      забезпечення цільового використання коштів;

-  запроваджена система оприлюднення фінансової та операційної інформації державних підприємств, що належать до сфери управління Мінінфраструктури;

-      інноваційний розвиток галузі транспорту:

-     використання високотехнологічного рухомого складу на залізницях, автодорогах та водних шляхах (розвиток нових видів транспорту - електромобілі, швидкісні поїзди тощо),

-  модернізована високотехнологічна транспортна інфраструктура, включаючи розбудову мережі логістичних систем інноваційного типу для обслуговування пасажирів та обробки вантажів, формування інтелектуальних транспортних систем;

-  надійно функціонуюча клієнтоорієнтована національна мультимодальна транспортна мережа, яка забезпечує зручність інтерфейсу взаємодії пасажира, вантажовласника та будь-якого клієнта з транспортною системою, її інформаційна прозорість;

-  забезпечення ефективного інформаційного супроводу бізнес-процесу «торгівля – транспорт», зокрема шляхом впровадження єдиної системи управління інформаційними потоками при транспортуванні вантажів від виробника до споживача та інтерфейсу між замовником перевезень та їх безпосередніми виконавцями;

-    реалізована програма цифрових транспортних коридорів та електронної логістики шляхом підтримки впровадження безпаперової торгівлі, взаємного визнання електронних товаросупроводжувальних документів та надання трансграничних транспортних послуг;

-      впровадження інноваційних рішень та кращих світових практик здійснення митних та інших контрольних процедур при здійсненні перевезень;

-      впровадження  інтелектуальних транспортних систем та систем управління рухом на наземному та водному транспорті (ERTMS), (ITS), (SST та LRIT), RIS; СМАРТ тахографів;

-       використання європейської навігаційної супутникової системи (Galileo);

-       впровадження високошвидкісного пасажирського та прискореного вантажного руху залізниць;

-       модернізована річкова транспортна інфраструктура та інфраструктура глибоководних морських портів;

-       проведений ремонт судноплавних шлюзів на Дніпрі та реалізовані проекти з їх модернізації;

-       відродження флоту морського та річкового транспорту України;

-       забезпечення відповідності фактичних глибин у морських портах України та на підхідних каналах  встановленим паспортним характеристикам, створення глибоководних морських портів, автоматизація перевантажувальних процесів на морських терміналах;

-       забезпечені гарантовані глибини на р. Дніпро 3,65 метра;

-       розвиток державних та регіональних аеропортів та приведення аеропортової інфраструктури у відповідність із міжнародними вимогами шляхом її модернізації зі збереженням у державній власності цілісних майнових комплексів аеропортів, а також впровадження системи ефективного управління державним майном;

-       створення авіаційних «хабів» як частини мультимодальних кластерів;

-         побудова кільцевих доріг навколо м. Києва та інших великих міст;

-         відновлення роботи транспортних підприємств країни та створення нових робочих місць;

-       використання в транспортно-дорожньому комплексу країни інноваційних технологій, пожвавлення ділової активності та будівництва, зростання життєвого рівня населення, доходів бюджету та інші поза транспортні ефекти, що будуть отримані завдяки реалізації інфраструктурних транспортних проектів;

-         формування професійного потенціалу та створення ефективної системи професійної підготовки та науково-технічного супроводу інноваційного розвитку транспортного комплексу України, зокрема шляхом впровадження превентивної моделі підготовки фахівців транспортної галуззі (новітня освітня програма підготовки персоналу);

-         розроблення та реалізація спільних програм між навчальними закладами, бізнес-сектором та органами державного управління з питань розвитку діяльності транспортного комплексу країни.

 

Пріоритетний напрям 3. Безпечний для суспільства, екологічно чистий та енергоефективний транспорт

Рівень безпеки перевезень, обсяг споживання енергії та вплив на навколишнє природне середовище в Україні не відповідають сучасним вимогам.

Протягом останніх десятиліть у світі спостерігається стрімке  збільшення кількості транспортних засобів та підвищення інтенсивності руху, що  призводить до збільшення кількості транспортних подій та їх негативних наслідків.

У період 2011-2016 років у дорожньо-транспортних пригодах загинуло близько 26,5 тисяч осіб, у 43 % випадків, жертвами ставали пішоходи та велосипедисти. За оцінкою Світового банку, щорічні втрати в результаті дорожньо-транспортних пригод в Україні становлять близько  4-5 млрд дол США. Так, в 2016 році на українських дорогах загинуло майже 3,5 тис. осіб, 33,5 тис були травмовані.

Підвищення безпеки на транспорті передбачає скорочення рівня смертності на 70 % та зменшення кількості постраждалих унаслідок дорожньо-транспортних пригод до 2030 року на 70 %.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна посідає перше місце у світі за рівнем смертності на душу населення, спричиненої забрудненням атмосферного повітря: 120 людей на 100 тис. мешканців за рік. Причому 90-95 % викидів забруднюючих речовин у повітря міст, у місцях скупчення людей припадає на автомобільний транспорт.

Конференція  ООН з питань клімату у Парижі 2015 року поставила перед міжнародною спільнотою завдання скоротити викиди вуглецю до 60 % до 2030 року. Транспортна політика ЄС поставила завдання скоротити наполовину використання автомобілів «на традиційних видах пального» у міському транспорті  до 2030 року та  повністю від них відмовитися  до 2050 року. 

Конвенція ООН про біологічне різноманіття та Конвенція ООН про опустелювання вимагають від транспорту застосовувати технології, що мінімізують вплив на живу природу та землі. Україна  має високий рівень зобов’язань по збереженню морського біорізноманіття в рамках конвенцій Міжнародної морської організації (ІМО).

Загальні проблеми, що потребують розв’язання:

-    високий рівень смертності та травматизму в результаті дорожньо-транспортних пригод;

-  значна частина транспортних засобів, що експлуатуються українськими перевізниками, є застарілими, неефективними та завдають значного екологічного впливу;

-       недосконалість правових механізмів та нормативно-правового регулювання у сфері безпеки;

-       недосконалість державного нагляду (контролю) на транспорті:

-       недосконалість систем управління безпекою на транспорті та відсутність єдиного координаційного державного органу управління безпекою дорожнього руху, що має наслідком відсутність цілісної системи державного управління безпекою дорожнього руху;

-       недостатньо чіткий розподіл функцій та повноважень, а також низький рівень координації дій та інституційної спроможності органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо планування і проведення дій у сфері безпеки дорожнього руху;

-       недосконалість систем моніторингу дорожньо-транспортних пригод, їх статистики  та управління ризиками;

-       неефективний системний підхід до вирішення проблеми високого рівня аварійності та тяжкості її наслідків і створення наукового підґрунтя діяльності у сфері безпеки дорожнього руху;

-       відсутність конкретних вимірних цілей з підвищення рівня безпеки дорожнього руху, відповідної стратегії та скоординованого плану дій у цій сфері;

-       незадовільний технічний стан значної кількості транспортних засобів та відсутність системи контролю за безпечністю транспортних засобів під час їх експлуатації;

-       низький рівень запровадження та практичного застосування новітніх технологій і технічних засобів організації дорожнього руху, автоматизованих засобів контролю та регулювання дорожнього руху;

-       недостатнє стабільне фінансування заходів, спрямованих на запобігання та зниження рівня аварійності, зменшення кількості ДТП з тяжкими наслідками;

-       не ефективна система сповіщення про ДТП та екстреної допомоги постраждалим унаслідок ДТП (незадовільний стан домедичної допомоги в першу годину після дорожньо-транспортної пригоди);

-       низький рівень підготовки водіїв та відсутність ефективного контролю за діяльністю автошкіл;

-       низький рівень виховання суспільства у сфері безпеки дорожнього руху, власної відповідальності та дотримання правил дорожнього руху;

-       велике антропогенне навантаження, високі рівні забруднення атмосферного повітря і шуму від автомобілів у місцях життєдіяльності людей;

-       низький рівень екологічного контролю в галузі, практична відсутність відповідальності за шкідливий вплив на довкілля та низька культура населення щодо природозахисних заходів;

-       невирішеність проблем утилізації зношених шин, відпрацьованих олив та самих транспортних засобів;

-       значний вплив автомобільного транспорту на глобальну зміну клімату;

-       практична відсутність відповідальності за шкідливий вплив на довкілля;

-       низький рівень впровадження енергозберігаючих технологій;

-       урахування необхідності збереження найбільш цінних річкових екосистем, оселищ, видів рослин і тварин, що охороняються відповідно до українського і міжнародного законодавства в планах розвитку річкової інфраструктури і проведення днопоглиблювальних робіт;

-       відсутність велосипедних доріжок, пішохідних зон у містах.

Розв’язання проблем буде досягнуто в рамках вирішення наступних завдань:

-  удосконалення державної системи управління безпекою на транспорті відповідно до міжнародних стандартів та зміцнення інституціональної спроможності органів державної влади, що прямо або опосередковано здійснюють регулювання ринку транспортних послуг та виконують заходи державного нагляду (контролю) за безпекою на транспорті;

-      приведення нормативно-правових актів у сфері безпеки у відповідність із стандартами, нормативами та директивами ЄС;

-      захист від актів несанкціонованого втручання у діяльність транспорту забезпечуватиметься шляхом:

-       розробки, прийняття та реалізації законодавчих актів на основі сучасних світових вимог та найкращих практик у цій галузі;

-   підвищення рівня технічного оснащення, організаційного та кадрового забезпечення об’єктів забезпечення транспортної безпеки з метою попередження та реагування на акти незаконного втручання;

-      впровадження новітніх технологій безпеки, зокрема сканерів, детекторів нових вибухових речовин, інтелектуальних чипів та систем кібернетичного захисту;

-       запровадження інформаційних технологій авіаційної безпеки, зокрема інформаційної системи авіаційної безпеки;

підвищення рівня безпеки на транспорті:

-     імплементація у національне законодавство України європейських норм, стандартів та технічних регламентів у сфері безпеки на транспорті, включаючи вимоги до безпечної експлуатації інфраструктури та рухомого складу;

-       запровадження дієвого механізму управління безпекою на транспорті, державного нагляду і контролю на транспорті;

-       забезпечення ефективного розподілу функцій між державними органами влади щодо розслідування транспортних подій, ліцензування, сертифікації та державного контролю за безпекою на транспорті;

-    запровадження систем збору статистичної інформації про аварійні транспортні події, їх аналізу та розробки на основі результатів аналізу управлінських рішень;

-   забезпечення впровадження європейських вимог у сфері перевезення небезпечних вантажів, у тому числі з урахуванням принципів мультимодальності;

підвищення рівня безпеки дорожнього руху

-       затвердження та реалізації Державної програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху;

-       утворення міжвідомчого органу з координації у сфері безпеки дорожнього руху;

-       ефективний розподіл коштів з Державного дорожнього фонду та інших джерел на заходи, спрямовані на підвищення безпеки дорожнього руху;

-       інтеграція модулів з безпеки дорожнього руху до системи освіти;

-       утворення місцевими державними адміністраціями консультативно- дорадчих органів у сфері безпеки дорожнього руху;

-       реформування системи контролю за технічним станом транспортних засобів та запровадження перевірки технічного стану транспортних засобів під час їх експлуатації на дорозі відповідно до Директиви 2014/47/ЄС;

-       визначення інфраструктурних факторів у місцях концентрації дорожньо-транспортних пригод, проведення оцінки безпеки наявної дорожньої інфраструктури та запровадження інженерних дій щодо покращення показників безпеки, проектування доріг з урахуванням швидкісних режимів;

-       встановлення обмеження швидкості в населених пунктах до 50 км/годину;

-       використання інноваційних технологій щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

-       реалізація програм та заходів, спрямованих на істотне підвищення рівня безпеки руху найуразливіших учасників дорожнього руху, а саме пішоходів та велосипедистів;

-       покращення пішохідної інфраструктури, паркувальних зон, обмеження швидкості руху транспортних засобів та розвитку велосипедної інфраструктури;

-       удосконалення системи підготовки водіїв та інших учасників дорожнього руху щодо надання домедичної допомоги потерпілим;

-       запровадження системи підготовки та підтвердження професійної компетентності водіїв та менеджерів з перевезень відповідно до положень законодавства ЄС;

-       створення Реєстру автомобільних перевізників, який включає базу даних порушень вимог законодавства;

-       проведення соціальних кампаній з метою інформування населення щодо ризиків на дорогах та необхідності дотримання правил дорожнього руху – місячники безпеки руху, рекламні ролики на телебаченні, зовнішня реклама тощо;

підвищення рівня безпеки авіаційних перевезень

-       впровадження Державної програми безпеки польотів з метою створення  ефективної системи  управління безпекою польотів  на державному рівні та рівні суб’єктів авіаційної діяльності  відповідно до  додатку 19 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію та Глобального плану забезпечення безпеки польотів  на 2013-2027 рр.;

-       імплементація законодавства ЄС та членства у  Європейському агентстві з безпеки польотів (EASA);

-       інтеграція систем обміну інформацією між прикордонною службою та авіаперевізниками для підвищення швидкості проходження контролю;

-       оновлення політики в сфері авіаційної безпеки з урахуванням Державної програми авіаційної безпеки цивільної авіації на державному рівні та нагляду за станом її реалізації суб’єктами авіаційної діяльності відповідно до додатку 17 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію;

підвищення рівня безпеки залізничних перевезень

-       запровадження системи управління безпекою на залізничному транспорті відповідно до законодавства ЄС (Директива 2004/49/ЄС);

-       запровадження процедур державної сертифікації безпеки для залізничних підприємств;

-       утворення органу з розслідування на залізничному транспорті;

підвищення рівня безпеки судноплавства

-       реформування системи державного нагляду (контролю) за безпекою судноплавства маломірних/малих суден;

-   створення національного сегменту системи обміну інформацією щодо руху суден та діяльності суб’єктів господарювання у сфері морського судноплавства;

-       інтеграція до  європейської інформаційної системи;

-     впровадження спільних з ЄС процедур забезпечення безпеки судноплавства, моніторингу руху морських суден, надання допомоги на морі, морського зв’язку, реагування у випадках забруднення з суден та створення національного сегменту системи обміну інформацією SafeSeaNet щодо руху суден та аварійних подій;

-       розмежування функцій забезпечення безпеки мореплавства, державного нагляду і надання адміністративних послуг службами капітанів морських портів;

-       розвиток берегової інфраструктури Глобальної морської системи зв’язку у разі лиха та для забезпечення безпеки (ГМЗЛБ);

-       придбання морських та авіаційних пошуково-рятувальних  одиниць та створення інфраструктури базування;

підвищення рівня екологічної безпеки на транспорті

-       при плануванні, проектуванні і будівництві автомобільних шляхів та інфраструктури враховувати необхідність зменшення негативного впливу автомобільних доріг та дорожньої інфраструктури на довкілля шляхом розташування об’єктів екологічної мережі (ключових, сполучних, буферних), міграційних шляхів, забезпечення збереження і єдності об’єктів і природних екосистем, будівництво спеціальних переходів і захисних огороджень у місцях міграції диких тварин;

-       стимулювання переходу вантажних та пасажирських перевезень на більш екологічно чисті залізничний та водний види транспорту;

-       впровадження системи зборів з користувачів автодорогами в залежності від екологічного класу автомобіля (Директива 99/62/ЄС);

-       стимулювання використання екологічно більш чистих видів транспорту, зокрема електромобілів, громадського електричного транспорту – метро,  трамваїв, тролейбусів, електробусів, а також мускульних видів транспорту велосипедного (систем громадського прокату велосипедів), самокатного та систем їх громадського прокату;

-       економічне стимулювання перевізників для зменшення викидів шкідливих речовин та парникових газів та зниження рівнів шумів від транспортних засобів;

-       удосконалення системи реагування на забруднення морських вод шляхом визначення у Законі України «Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського та Чорного морів» джерел фінансування та відповідальних виконавців національної системи термінової і ефективної боротьби з подіями, які призводять до забруднення моря або берегової смуги нафтою, іншими небезпечними і шкідливими речовинами;

-       стимулювання  використання більш екологічно чистих матеріалів під час виготовлення будівельних сумішей для будівництва доріг та транспортної інфраструктури;

-       реалізація комплексу регуляторних і фіскальних заходів, зокрема, запровадження міжнародних екологічних норм для  транспортних засобів, удосконалення  механізму  використання альтернативних моторних палив,   диференціація оподаткування транспортних засобів залежно від обсягу викидів парникових газів та інших екологічних показників;

-       втілення новітніх технологій тестування транспортних засобів за екологічними параметрами;

-       забезпечення проведення екологічної оцінки по формуванні програм/планів розвитку транспортної галузі;

-       розроблення розділу Програми відновлення та збереження довкілля Азовського та Чорного морів у рамках Конвенції про захист Чорного моря від забруднення в частині транспортної складової;

-       впровадження Національного плану реагування на випадки забруднення з суден у відкритому морі з урахуванням оновлення та придбання сучасних додаткових технічних засобів і обладнання призначених для ліквідації та локалізації забруднень морського середовища;

-       створення (побудова, реконструкція) достатньої кількості приймальних портових споруд для забруднюючих речовин та відходів в т. ч. для осадів баластних вод з метою забезпечення дотримання відповідних міжнародних конвенцій до яких приєдналась або планує приєднатись Україна.

Очікувані результати:

-        зменшення рівня смертності внаслідок транспортних нещасних випадків/ДТП на 100 000 населення – на 70 %;

-        зменшення кількості отриманих тяжких травм внаслідок транспортних нещасних випадків/ДТП на 100 000 населення – на 70 %;

-       запроваджено механізми попередження несанкціонованого втручання у роботу транспорту, захищений транспортно-дорожній комплекс, пасажири та вантаж;

-         функціонуюча система електронного моніторингу за трафіком, управління ризиками на транспорті, геоінформаційних систем;

-         скорочення макроекономічних втрат суспільства від аварій на транспорті на 70 %;

-    визначення чітких аспектів адміністративної відповідальності суб’єктів господарювання за порушення транспортного законодавства у сфері залізничного транспорту та внесення їх до нового Закону України «Про залізничний транспорт», запровадження високих штрафних санкцій за порушення транспортного законодавства у сфері залізничного транспорту;

-         ефективна та прозора діяльність органу з безпеки та органу з розслідування;

-         запровадження системи обов’язкових та добровільних сповіщень та створення електронної бази даних;

-         належний рівень безпеки під час перевезення небезпечних вантажів;

-         удосконалена система сертифікації та ліцензування;

-         запроваджена та ефективно функціонуюча система управління безпекою на транспорті з урахуванням європейських стандартів та впроваджена система управління ризиками на транспорті;

-         вжиття заходів для забезпечення безпеки судноплавства:

-       інтегрований до європейської системи український сегмент SafeSeaNet;

-       ефективне функціонування і сталий розвиток Національної системи з пошуку і рятування на морі;

-       узгодження вимог функціонування української Річкової інформаційної системи із вимогами європейських стандартів;

-       безпечне функціонування, підтримка у належному технічному стані, своєчасний ремонт гідротехнічних споруд на внутрішньому водному транспорті;

-         зменшення питомих викидів парникових газів в атмосферне повітря від пересувних джерел відповідно до Паризької Угоди 2015 року в рамках Конвенції ООН про захист клімату на 60 % порівняно з 1990 р.;

-       зменшення сумарного обсягу викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин від пересувних джерел (умовні зведені до оксиду вуглецю з врахуванням відносної агресивності викиди – млн. тон) до 2030 р. на 30 % порівняно з 2015 р.;

-       збільшення частки використання електротранспорту та електромобілів;

-       збільшення частки використання альтернативних видів палива;

-         прийняття Плану заходів зі зниження впливу транспорту на довкілля, що позитивно корелюється із впровадженням енергозберігаючих технологій, застосуванням альтернативних моторних палив, відновленням та розширенням можливостей використання електротранспорту;

-       підвищення рівня екологічності використання повітряного транспорту.

 

Пріоритетний напрям 4. Безперешкодна мобільність та міжрегіональна інтеграція

На сьогодні управління розвитком регіонального транспортного сполучення є малоефективним. Безпрецедентна для країн СНД та світу кількість пільгових пасажирів спричинила значну деградацію громадського пасажирського транспорту.

Громадський пасажирський транспорт характеризується низькою якістю послуг через системну відсутність інвестицій, застарілий рухомий склад, невідповідність пасажиромісткості автобусів обсягам пасажиропотоків, фактичної відмови від користування автостанціями, велика кількість перевізників знаходяться «в тіні», значні обсяги громадян, що мають право на пільгові перевезення. У багатьох містах зупиняється трамвайний та тролейбусний рух.  Відсутнє регулярне автобусне сполучення 23 % мешканців сільських та гірських районів. Низька якість громадського пасажирського транспорту призводить до збільшення трафіка легкових автомобілів.

Саме тому необхідним є підвищення мобільності населення, що передбачає покращення сільського, регіонального і столичного сполучення, зокрема, для осіб з інвалідністю або осіб з обмеженою рухливістю.

Державні зобов’язання щодо пасажирських перевезень мають спрямовуватися на впровадження високих стандартів обслуговування.

Загальні проблеми, що потребують розв’язання:

-       низька якість пасажирських перевезень;

-       невідповідність  європейському законодавству системи замовлення суспільно важливих послуг з перевезення пасажирів;

-       зменшення провізної спроможності транспорту загального користування;

-       зниження рівня життя 23 % мешканців сільських районів через  відсутність регулярного забезпечення їх транспортними послугами;

-       низький рівень доступності транспорту та транспортної інфраструктури для осіб з інвалідністю та осіб з обмеженою рухливістю;

-       домінування у міських та регіональних перевезеннях видів транспорту з високим рівнем викидів вуглецю та сірки;

-       збитковість приміських пасажирських перевезень залізничним транспортом та їх субсидування за рахунок вантажних;

-       велика кількість пільгових перевезень (майже 20 млн громадян мають право на пільги) та невирішене питання щодо їх монетизації чи компенсації за такі перевезення;

-       низька ефективністьрегулювання ринку таксомоторних перевезень;

-     обмежене бюджетне фінансування витрат, пов’язаних з наданням громадських пасажирських послуг, недосконалість процедури проведення конкурсів та укладання договорів щодо їх надання;

-       відсутність державних соціальних нормативів транспортного забезпечення населення і критеріїв оцінки рівня якості послуг пасажирського автотранспорту, що не дає змоги  здійснювати об’єктивну оцінку послуг, що надаються;

-       відсутність системного контролю з боку організаторів перевезень та контролюючих органів за виконанням перевізниками умов договору про надання послуг на автобусних маршрутах загального користування, що не гарантує надання пасажирам якісних і безпечних послуг;

-       незадовільний рівень статистичної звітності про обсяги перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом;

-       недостатня мотивація перевізників щодо інвестування для здійснення заходів з підвищення рівня якості та комфортності перевезень на автобусних маршрутах загального користування;

-       неефективна і неконтрольована система збору плати за проїзд з пасажирів на автомобільному транспорті;

-       наявність недобросовісної конкуренції (наявність на ринку регулярних перевезень великої кількості перевізників, що здійснюють свою діяльність без відповідних дозвільних документів), що стримує інвестування перевізників у заходи з підвищення якості послуг пасажирського автотранспорту;

-       високий рівень «тіньового» обігу готівки та неофіційного працевлаштування працівників автомобільного транспорту;

-       монополія на ринку надання автостанційних послуг;

-       нерозвинена мережа внутрішніх авіаційних перевезень;

-       висока тривалість  надання послуг з перевезень  пасажирів.

-       значне фінансове навантаження на транспортні підприємства, що пов’язані зі здійсненням соціальних пасажирських перевезень;

-       відсутність підтримки велосипедного транспорту та популяризації велосипедного руху.

Розв’язання проблем буде досягнуто в рамках вирішення наступних завдань:

забезпечення мобільності та функціонування сучасного пасажирського транспорту

-     забезпечення ефективного державного нагляду (контролю);

-    запровадження дієвого контролю за наданням статистичної звітності на автомобільному та залізничному транспорті всіма суб’єктами господарювання та підвищення їх відповідальності за ненадання звітності;

-   протидії нелегальним перевезенням, створення умов для виходу перевізників з «тіні» та забезпечення легалізації доходів автомобільних перевізників;

-   врегулювання проблеми пільгових перевезень пасажирів транспортом загального користування:

-  виконання соціальних функцій, за умови належної компенсації пов’язаних з цим витрат транспорту, зокрема проведення реформування системи громадського пасажирського транспорту шляхом переходу на адресні дотації;

-       упорядкування організації та фінансування соціально важливих пасажирських міжрегіональних перевезень всіма видами транспорту;

-   впровадження контрактної форми взаємовідносин перевізників з місцевими органами влади щодо замовлення суспільно важливих послуг з перевезень пасажирів (впровадження Регламенту 1370/2007/ЄС);

-         лібералізації та дерегуляції ринку пасажирських автомобільних перевезень;

-         врегулювання ринку таксі та автостанційних послуг;

-         стимулювання розвитку внутрішніх перевезень шляхом відміни ПДВ, державного збору з пасажирів, зниження вартості пального;

-         запровадження стратегічного транспортного планування в містах, приміських і міських районах як складової частини їх стратегічного планування;

-         збільшення частки використання громадського транспорту з метою забезпечення комфортними засобами пересування для населення, в тому числі вразливих груп, та зменшення негативного впливу на навколишнє середовище, зокрема викидів парникових газів;

-         виділення у містах окремих смуг для громадського транспорту;

-   інституціональної підтримки розвитку велотранспорту, розробки та запровадження нормативно-правових актів стосовно використання велотранспорту та його участі у дорожньому руху;

-         розробки Стратегії розвитку велотранспорту та посилення велобезпеки, яка б гуртувалась на науковому підході та з урахуванням прогресивного іноземного досвіду;

-         розвитку соціально та екологічно орієнтованої мобільності на короткі відстані відповідно до моделей «Місто коротких шляхів» та впровадження принципів інтермодальності та забезпечення оптимальної взаємодії велотранспорту з іншими видами транспорту;

-         розвитку велоінфраструктури;

-         підвищення якості пасажирських перевезень:

-       впровадження механізму систем управління якістю щодо пасажирських перевезень з обов’язковим їх публікуванням (впровадження Регламенту 1371/2007/ЄС);

-       запровадження механізму організації надання суспільно важливих послуг з перевезення пасажирів (впровадження Регламенту ЄС 1370/2007);

-       використання нових технологій та інтелектуальних транспортних систем для покращення якості надання транспортних послуг, систем інформування про надані послуги, впровадження електронної та інтегрованої автоматичної системи збору плати за проїзд;

-       створення умов для заснування спільних компаній приміських пасажирських перевезень за участі місцевих органів влади;

-       створення умов для заснування приватних пасажирських перевізників (в далекому сполученні);

-       створення умов для поєднання обласних центрів мережею швидкісних (від 160 до 200 км/год. – до 2025 року) та високошвидкісних (від 250 до 400 км/год. – до 2030 року) залізничних перевезень, у тому числі на основі державно-приватного партнерства;

-       забезпечення поетапної заміни автопарку на електротранспорт на муніципальному транспорті незалежно від форми власності, за необхідності із внесенням змін до чинного законодавства, зокрема й зусиллями місцевих адміністрацій;

-       проведення перевірок використання транспортних засобів понад установлений виробником терміну;

-      запровадження критеріїв якості послуг з пасажирських перевезень механізму та систем стимулювання перевізників за їх досягнення та дотримання соціальних нормативів;

-         запровадження незалежної оцінки відповідності рівня якості пасажирських перевезень встановленим критеріям чи стандартам;

-         забезпечення доступності транспортних послуг для всіх громадян, у тому числі для осіб з інвалідністю та інших малорухливих груп населення, шляхом створення для них доступного середовища для вільного пересування і безперешкодної комунікації;

-         поступове оновлення рухомого складу громадського транспорту і заміни видів транспорту з вуглецевими викидами, просування зелених видів транспорту, розвиток велосипедного транспорту у містах, заміни концепції міні-автобуса на більш гнучкі й екологічно чисті системи, обладнані для перевезення осіб з інвалідністю.

Очікувані результати:

-         надання населенню високоякісних, безпечних та доступних транспортних  послуг незалежно від місця проживання;

-         підвищення комфортності проїзду громадським транспортом, скорочення часу поїздок;

-         створення мультимодальних регіональних пасажирських транспортних мереж;

-         реалізація програм щодо формування транспортних моделей міст, включаючи розбудову інтермодальної інфраструктури на залізничних, автобусних станціях, портах для забезпечення ефективного поєднання перевезень індивідуальним автомобільним транспортом і громадським транспортом та оптимізації структури парку відповідно до потреб в перевезеннях, екологічності та осіб з інвалідністю та інших малорухливих груп населення;

-         запровадження систем електронної оплати проїзду у громадському транспорті;

-         врегулювання механізму пільгових перевезень та упорядкування організації та фінансування суспільно важливих пасажирських перевезень;

-         запровадження контрактів на громадські послуги за умовами законодавства про публічні закупівлі;

-         збільшення частки використання електричного транспорту у  внутрішньоміському сполученні до 70 %;

-         збільшення питомої ваги транспортних засобів громадського користування, що враховують потреби людей з інвалідністю – до 60 %;

-         вихід із «тіні» ринку послуг громадського пасажирського транспорту;

-         функціонування приватних та утворених за участі органів місцевого самоврядування приміських залізничних компаній.

 

Організаційне забезпечення та моніторинг реалізації Стратегії

Реалізація та моніторинг виконання Стратегії здійснюється в межах повноважень Кабінету Міністрів України, Мінінфраструктури, інших органів виконавчої влади, за участю громадських організацій та об’єднань підприємців, міжнародних організацій. В разі виникнення необхідності внесення змін до Стратегії буде відбуватися відповідно до чинного законодавства.

З метою реалізації Стратегії буде розроблено Програму (Стратегічний План заходів) реалізації Стратегії, яка включатиме: визначення ключових завдань та заходів; відповідальний орган/виконавця; терміни та зв'язок між ключовими завданнями; основні етапи; графік реалізації; оцінку ресурсів та витрат; механізми моніторингу, оцінки та перегляду.

Також буде утворено моніторинговий комітет, до складу якого буде включено представників заінтересованих державних органів, громадських організацій, представників бізнесу, засобів масової інформації тощо.

У рамках здійснення моніторингу передбачається підготовка та оприлюднення щорічного звіту про стан виконання Програми (Стратегічного Плану заходів) реалізації Стратегії.

Забезпечення ефективної реалізації Програми (Стратегічного Плану заходів) реалізації Стратегії здійснюватиметься з використанням відповідних інструментів моніторингу ключових показників ефективності та посилення інституційної спроможності Мінінфраструктури, інших центральних органів влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України.